НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ІСТОРІЯ КИЇВСЬКОГО МЕДИЧНОГО ІНСТИТУТУ /НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ: ВІД СРСР ДО НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ (ЧАСТИНА 10). «БОРОТЬБА З КОСМОПОЛІТАМИ» І «СПРАВА ЛІКАРІВ» 1953 РОКУ

08.01.2019

…А разве веку не в убыток то зло, что он в сердцах посеял? Пока мы лгать не перестанем и не отучимся бояться, – не умер Сталин.

Б. Чичибабин

Страхом от страха не лечатся, лечатся бесстрашием.

Ю. Домбровский

Антисемитизм есть зеркало собственных недостатков отдельных людей, общественных устройств и государственных систем. Скажи мне, в чем ты обвиняешь евреев, и я скажу, в чем ты сам виноват.

В. Гроссман «Жизнь и судьба»

Ідеологічна й політична кампанія під назвою «боротьба з космополітизмом» розпочалася в СРСР з 1940-х років і досягла максимуму в 1953 році. Її метою було виголошення створення культури «національною за формою, соціалістичною за змістом» і розповсюдження радянського, головною мірою, російського патріотизму, який, за подвійними стандартами, офіційно називали «справжнім інтернаціоналізмом». Важливою частиною цього була боротьба з «низкопоклонством перед Западом», і багато бездарних пристосуванців зробили на цьому наукову кар’єру. Масово насаджувалися фейкові пріоритети російських і радянських учених шляхом відвертої фальсифікації, яка тиражувалася в численних перевиданнях підручників і ввійшла в мізки декількох поколінь тих, хто по них вчився.

Донині у багатьох сучасних українських підручниках, посібниках і монографіях фігурують «капсула Шумлянського-Боумена», «хвороба Іценко-Кушинга», «синдром Шерешевського-Тернера» «гранульоми Ашофа-Талалаєва» при ревматизмі й критерії цього захворювання за «Киселем-Джонсом-Нестеровим». Відомий симптом подразнення черевини Блюмберга став «симптомом Щеткина-Блюмберга» – поки не з’ясувалося, що Блюмберг жив и працював не в Німеччині, а в СРСР.

Найтрагічніші події відбувалися в біології, де Трохим Денисович Лисенко з приспішниками, за особистої підтримки Сталіна, оголосили класичну генетику «реакційною метафізично-ідеалістичною буржуазною лженаукою», якій протиставили «нову прогресивну матеріалістично-діалектичну мічурінську біологію». Остання насправді не була матеріалістичною, так як заперечувала існування генів як носіїв спадковості і сповідувала успадкування набутих під впливом зовнішнього середовища змін ознак і властивостей рослин і тварин. Це дозволяло «науково обґрунтувати» реальність керування змін спадковості й обслуговувало проголошену тезу про «виховання нової історичної спільноти – радянських людей» під впливом зовнішнього середовища. Природно, що така, утопічна спроба змін природи, яка базувалася на невігластві, була приречена на провал, як і «виховання нових людей».

Нападки Т. Д. Лисенка на «вейсманізм – менделізм – морганізм» почалися з 1935 року й одразу набули характеру політичної боротьби, а оскільки науковці-опоненти оголошувалися «ворогами радянської влади» і зазнавали репресій, то в 1937 році був знищений Московський інститут клінічної генетики, створений одним з перших у світі, а його директор науковець і практикуючий лікар С. Г. Левіт засуджений і страчений у 1938 році як «німецький шпигун».

У 1939 році був ліквідований Інститут експериментальної біології, а його директор – учений-генетик зі світовим ім’ям професор М. К. Кольцов після звільнення з роботи помер від інфаркту на 67 році життя.

Всесоюзний інститут рослинництва був знищений як «менделівський центр», а його директор, всесвітньо відомий учений- біолог академік М. І. Вавілов був заарештований за доносом колег. Розстрільний вирок йому замінили на 20-річне ув’язнення, і в 1943 році він помер від голоду в тюрмі у віці 55 років. Як вказує в своїх«Спогадах про лисенківщину» відомий генетик С. М. Гершензон, загинули в тюрмах і заарештовані зразу після Вавілова відомі вчені – біологи, генетики і цитологи Г. О. Левитський, Г. Д. Карпеченко, М. Л. Левін.

Окремий відбиток з лисенківського журналу «Яровізація» з полемікою навколо долі генетики в СРСР. 1936 рік

 

Одночасно 27 грудня 1939 року Академія наук СРСР одноголосно (!) прийняла постанову про обрання Й. В. Сталіна почесним членом академії «як корифея радянської науки».

Ярим пропагандистом «лисенківщини» була завідувачка кафедри біології Київського медичного інституту професор К. Ю. Кострюкова. Про один із її ранніх публічних обвинувальних виступів проти «вейсманізму» і «вейсманістів» на зборах відділення біологічних наук АН УРСР у 1937 році згадує в своїх спогадах  С.М.Гершензон. Завдяки «заслугам» на цій ниві їй навіть довірили виступити«від освітян» на історичній сесії ВАСГНІЛ (Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна) 4 серпня 1948 року, яка ознаменувала остаточний офіційний розгром генетики в СРСР.

К. Ю. Кострюкова розпочала свій спіч (http://sceptic-ratio.narod.ru/rep/ session6.htm#sess64) з цитування Леніна «Во всякой школе самое важное – идейно- политическое направление лекций», що було показово для виступів радянських науковців. Далі вона доповіла зібранню про свою багаторічну боротьбу з «пропагандою буржуазної генетики», яка проникла в дві програми з біології для студентів-медиків і стоматологів – 1942 і 1946 рік. «Викладання по цих програмах і підручники, які по ним написані, – приносять колосальну шкоду, яку навіть важко собі уявити… їх треба терміново вилучити», – зазначила Кострюкова. Далі вона поскаржилася, що «єдину вірну» програму з біології її авторства Комітет СРСР по справах вищої школи систематично відхиляв, а «ворожі» редакції центральних фахових журналів відмовляли в публікації її наукових статей з образливими рецензіями.

У частині свого виступу, присвяченій критиці морганівської теорії спадковості, К.Ю.Кострюкова, зокрема, зазначила: «Ген – это чистейшая фикция, задерживающая развитие науки», і протиставила вейсманізму «Мічуринсько-лисенківську біологію» як «біологію розвитку».

Приклад того, чому навчалися студенти на кафедрі біології Київського медінституту, згадує наш випускник Сергій Дяченко, письменник-фантаст, син професора-мікробіолога С.С.Дяченка, який цікавився «забороненою» генетикою:

«Викладаючи «по Лисенко», професор Кострюкова доводила, що, при вірному підході, тобто, змінивши умови існування, із пташеня зозулі можна «отримати», наприклад, горобця, а спадкові хвороби взагалі вважала вигадками буржуазних вчених» (за Ю. Андрєєвою, «Творчі біографії письменників-фантастів»).

Рішення сесії ВАГСНІЛ були реалізовані в інквізиторському наказі міністра вищої освіти СРСР від 23 серпня 1948 року, який передбачав не тільки зміну програм з біології й вилучення з бібліотек і знищення «ідеологічно ворожих» підручників і монографій, але й звільнення з роботи 127 викладачів вишів, у тому числі 66 професорів як таких, що «не забезпечили виховання радянської молоді в дусі передової мічуринської біології» (цит. з наказу). Частина звільнених учених, зокрема, відомий генетик академік В. П. Ефроїмсон, були арештовані й вислані до таборів ГУЛАГу за «антирадянську агітацію» і деякі (О.М.Промтов, Л. В. Фері) закінчили життя самогубством, їхні лабораторії були закриті або реорганізовані в «мічуринські».

С. М. Гершензон (1906–1998). Фото 1958 року

Одним з репресованих під гаслом «боротьби з космополітизмом» українських учених був завідувач кафедри генетики тварин Київського університету професор С. М. Гершензон (1906–1998). Приводом для цього стала публікація його статті в американському журналі «Genetics» (!) у 1945 році, яка була написана «з позицій вейсманізма-морганізма». Від тюрми його врятувало збереження в своєму архіві листа від президента АН УРСР академіка О. О. Богомольця з проханням підготувати наукову роботу англійською мовою для демонстрації світу досягнень радянських учених.

В Україні зразу після сесії ВАСГНІЛ по її сценарію в залі Верховної Ради відбулися триденні збори «наукової громадськості» УРСР. Крім С.М.Гершензона, на них були публічно засуджені інші відомі українські генетики, зокрема, учні «ворога народу» Вавілова професори М. М. Гришко, Л. Н. Делоне і І. М. Поляков. Останній публічно визнав свої «помилки» і зберіг роботу. Боротьба «лисенковців- мічуринців» з «вейсманістами-морганістами» отримала статус ідеологічної боротьби соціалізму з капіталізмом. Публічне цькування українських учених на зборах і в пресі продовжувалося декілька наступних років…

1950 рік знаменувався двома сесіями трьох академій наук СРСР. Травнева сесія була присвячена офіційному засудженню клітинної теорії Р. Вірхова й заміною її на нове вчення про походження клітин з безструктурної «живої речовини» (пларин, гомогенату клітин та ін.). Авторці цього «відкриття», професору О. Б. Лепешинській, члену ВКП(б) з кінця ХІХ сторіччя і фельдшеру за освітою, у той час виповнилося 79 років. «Вчена» мала багато послідовників. Один з них, Г. М. Бошьян, здійснив «переворот у мікробіології», довівши можливість виникнення бактерій з вірусів і «розпаду» вірусів на кристали, які здатні перетворюватися назад у віруси.

«Матеріалістичні уявлення» про розвиток клітин професора Лепешинської отримали високу оцінку як такі, що складають основу вивчення проблем ембріології, гістології, цитології і мікробіології і вводять ідею розвитку в галузь медичної біології» (цитата з передової статті № 1 «Вестника АМН СССР» за 1951 р.). Водночас ця «професор» надрукувала низку робіт, які доводили «омолодження» за допомогою содових ванн.

З особливим цинізмом було використане ім’я академіка І. П. Павлова. На червневій, так званій Павловській сесії Академії наук СРСР і АМН СРСР 1950 року Нобелівському лауреату посмертно «приписали» дикунські ідеї про успадкування набутих ознак і умовних рефлексів (В. Сойфер), а продукт вульгаризації й спотворення його доробку під назвою «Нервізм» запанував у поглядах на патогенез різноманітних захворювань. Класичним прикладом може бути «нервова» теорія патогенезу «виразкової хвороби» шлунка та дванадцятипалої кишки Бикова-Курцина, на основі якої вся країна декілька десятиріч (!) лікувала таких пацієнтів нейролептиками й транквілізаторами. По всьому СРСР у медичних закладах відкривалися палати для «лікування сном». У ті часи на території Київської Олександрівської клінічної лікарні разом з двома пам’ятниками Леніну з’явився «серійний» пам’ятник І. П. Павлову…

Наведу ще одну показову цитату з виступу відомого в СРСР ученого-біолога М. М. Жукова-Вережникова на VІ сесії АМН СССР (1952 р.): «…Перестройка онкологии на основе павловского физиологического учения, мичуринской биологии и клеточной теории О.Б.Лепешинской в ближайшее время принесет свои положительные результаты в борьбе против рака».

Уявіть собі, які фальсифікації наповнювали радянські підручники для медиків, і чим наповнювалися їх голови. Безграмотні партійці поставили на коліна академічну науку цілої країни…

Цей шабаш і переслідування вчених не закінчилися зі смертю Сталіна. Завдяки підтримці його наступника М. С. Хрущова Т. Д. Лисенку вдалося протягнути в нову програму КПРС 1961 року, яка діяла до 1986 року, стратегічний напрям:

«Шире и глубже развивать мичуринское направление в биологической науке, которая исходит из того, что условия жизни являются ведущими в развитии органического мира».

Заборона на дослідження в галузі генетики та молекулярної біології була знята лише після того, як Хрущов вимушено покинув пост Першого секретаря ЦК КПРС у 1964 році. Лише тоді почалося викладання сучасної біології замість фальсифікацій…

«Боротьба з космополітизмом» мала чітку антисемітську спрямованість. Найзнаковіші кампанії, які були проведені в 40–50-ті роки минулого століття, певною мірою були інспіровані боротьбою за владу між партійними угрупуваннями в оточенні Сталіна. Так, у результаті «Справи Єврейського антифашистського комітету», за якою, за офіційними даними, були репресовані понад 100 осіб, втратив вплив найближчий соратник Сталіна, перший заступник Ради Міністрів СРСР у 1941–1957 роках В. М. Молотов. Серед репресованих за цією фейковою справою був головний лікар знаної Московської Боткінської лікарні професор Б. А. Шимеліович, якого розстріляли, і всесвітньо відома учений-фізіолог академік АМН СРСР Л. С. Штерн, яка була відправлена в заслання до Середньої Азії. По «Справі лікарів» у 1951 році був заарештований міністр державної безпеки В. С. Абакумов, який «не виявив достатньої активності» в її розкритті, внаслідок чого посилилися позиції членів Політбюро ЦК КПРС Г. М. Малєнкова і Л. П. Берії. Перший у 1953 році став головою Ради міністрів СРСР, а другий – Міністром внутрішніх справ СРСР.

Широкого вжитку набув штамп «безродный космополит», який використовувався в ЗМІ і з трибун практично виключно до осіб єврейської національності, а самі «безродные космополиты» були оголошені ворогами радянських людей, з якими ті мають боротися. Так було створено обґрунтування для започаткування масової дискримінації за національністю з запровадженням напівофіційних квот для євреїв при вступі до вишів і працевлаштуванні в більш-менш «престижних» сферах і закладах, до яких відносилися лікарні, наукові установи і виші, особливо медичні. У практичній медицині лікарям-євреям залишилася переважно робота на «Швидкій допомозі» і дільницях районних поліклінік.

За свідченням колишнього секретаря ЦК КПРС О. М. Яковлева, академіка РАН і ідеолога Горбачовської «перестройки», у 1950 році були прийняті дві секретні Постанови ЦК Компартії з вимогами «чистки» лікарів-євреїв у медичних закладах, перш за все – на керівних посадах в Міністерстві охорони здоров’я, медвишах, науково-дослідних інститутах АМН і Мінздраву і їхніх клініках. Це реалізовувалося або безпосередньо керівниками, які пропонували підлеглим звільнитися самим, або комісіями, які знаходили порушення в роботі.

За даними відомого біофізика С. Е. Шноля (1997 р.), до кінця листопада 1952 року, за рішенням комісії Московського комітету Комуністичної партії була звільнена з роботи переважна більшість євреїв – професорів і доцентів Московського центрального інституту удосконалення лікарів. Значну частину викладачів заарештували.

«Справа лікарів» була офіційно анонсована редакційною статтею без підпису в газеті «Правда» від 13 січня 1953 року, яка мала красномовну назву «Подлые шпионы и убийцы под маской профессоров-врачей». У цей самий день усі центральні газети СРСР надрукували екстрене повідомлення Телеграфної Агенції Радянського Союзу (ТАРС) «Арест группы врачей-вредителей». У ньому були названі прізвища дев’яти «лікарів-убивць», у тому числі двох академіків і шести професорів. Усі дев’ять були консультантами або ординаторами Ліксанупру Кремля, де «обслуговувалася» партійна верхівка, Сталіна включно. Найвідомішими з них були академік АМН СРСР М. С. Вовсі, завідувач кафедри терапії Центрального інституту удосконалення лікарів генерал-майор, колишній головний терапевт Радянської армії в роки війни, і академік АМН СРСР В. М. Виноградов, завідувач кафедри факультетської терапії 1-го Московського медінституту, особистий лікар Сталіна. Євреями були шестеро з дев’яти. Включення в число «лікарів-убивць» слов’ян забезпечувало «два в одному» – залякати радянських людей не тільки загрозою стати жертвами ворожих дій «космополітів», а й ризиком втратити здоров’я та життя після звернення за будь-якою медичною допомогою. Страх мав викликати в населення СРСР «праведний» гнів, а у «космополітів» – рабську покірність, ефективно відволікаючи увагу обох сторін від численних реальних проблем у СРСР.

Текст статті в «Правді» давав чіткий меседж суспільству: «Певний час тому органи державної безпеки розкрили терористичне угруповання лікарів, метою якого було скорочення віку активних діячів Радянського Союзу шляхом шкідливого лікування». Як жертви були позначені член Політбюро ЦК ВКП(б) О. О. Жданов і кандидат в члени Політбюро О.С.Щербаков. Обом, нібито, навмисно не діагностували інфаркт міокарда й тому не обмежили руховий режим, що призвело до передчасної смерті. Як потенційні жертви «лікарів-убивць» були названі декілька маршалів (О. М. Василевський, Ф. І. Толбухін, І. С. Конєв, Л. О. Говоров та ін.), знищення яких мало на меті підрив обороноздатності СРСР.

У кінці статті вказувалося, що більшість «учасників терористичної групи» (Вовсі М. С., Коган М. Б., Фельдман О. І., Гринштейн О. М., Етінгер Я. Г. та інші) були пов’язані з міжнародною єврейською буржуазно-націоналістичною організацією «Джойнт», яка під керівництвом американської розвідки, нібито, проводила широку шпигунську, терористичну та іншу підривну діяльність у Радянському Союзі. Зокрема, арештований Вовсі зізнався, що отримав директиву про «знищення керівних кадрів СРСР» з США. Інші «учасники терористичної групи» були, нібито, агентами англійської й німецької розвідки. Стаття закликала радянський народ «всемерно усиливать революционную бдительность и зорко следить за происками врага».

22 січня 1953 року вийшла чергова редакційна стаття «Правди», присвячена«лікарям-шкідникам – підлим шпигунам і вбивцям, які сховалися під маскою лікарів і продались власникам рабів – людожерам із США і Англії» (оцініть лексику!). У численних наступних статтях у центральних і регіональних ЗМІ акцент робився на «беспечности и ротозействе», «отсутствии политической зоркости при подборе кадров», а партійні організації закликали до «высокой политической бдительности».

Заарештовано було значно більше дев’яти лікарів, перерахованих у «Правді». Переважна більшість арештів відбулася протягом 1952 року, частину лікарів ув’язнили разом з дружинами та дітьми.

Замовником і «автором» ідеї був безпосередньо Сталін, він особисто санкціонував і арешти. До арештованих, більшість яких були немолодими й мали слабке здоров’я, за вказівкою Сталіна застосували фізичні тортури, щоб вони оговорили себе й колег.

За припущеннями, зокрема, О. М. Яковлева і О. І. Солженіцина («Архіпелаг ГУЛАГ»), метою Сталіна була підготовка підстави для масової депортації євреїв з великих міст на Далекий Схід, нібито, задля їхнього врятування від «народного гніву», викликаного «Справою лікарів».

У січні-лютому 1953 року відбулися нові арешти лікарів-професорів, які працювали в найвідоміших медвишах СРСР і були консультантами лікарні Кремля, зокрема, академіків АМН СРСР Б. С. Преображенського і В. Ф. Зеленіна, професорів Е. М. Гельштейна, Я. Л. Рапопорта, М. А. Шерешевського (згадаймо «синдром Шерешевського-Тернера»), В.В.Закусова, Я. М. Темкіна, братів Незліних та ін. Загалом в офіційне слідче впровадження ввійшли матеріали по 37 особам – 28 лікарям і 9 членам їхніх сімей. Насправді ув’язнених було набагато більше.

Для арештів мали бути підстави, які надавали численні колеги заарештованих своїми «експертними висновками» про «шкідливе лікування», написаними під диктовку слідчих. Зайве казати, що відмова від «співпраці із слідством» у ті часи вимагала справжнього героїзму. Разом із прізвищами колаборантів історія зберегла й прізвища того, хто відмовився. Це був професор-фармаколог Василь Васильович Закусов. На пропозицію надати відповідний висновок щодо рецептів на ліки, які виписували обвинувачені своїм пацієнтам-високопосадовцям, він написав: «Кращі лікарі світу підпишуться під цими рецептами» (цит. за вид. Ю. І. Кун- дієва, 2013). Від свого висновку він не відмовився й у в’язниці…

ЗМІ наповнювалися численними відверто антисемітськими статтями, поширювалося публічне приниження євреїв, побиття їхніх дітей у школах. У всіх трудових колективах, у тому числі у вишах і лікарнях, проходили відкриті партійні збори з засудженням «космополітів». Організовувалися партійні комісії з перевірки діяльності працівників-євреїв, їх масово без причини звільняли з роботи. Країну охопила масова істерія, поширювалися чутки про злочини, які, нібито, скоювали лікарі й фармацевти-євреї, на кшталт масового зараження сифілісом і туберкульозом, спричинення припинення вагітності, видачі в аптеках отрути. С. Бельман (2013) наводить декілька типових цитат з листів громадян: «Евреи залечили моего мужа и отправили на тот свет только потому, что он был членом партии», «Советский народ проклинает этих выродков и требует самого сурового наказания…»

Зупинила шабаш антисемітизму смерть Сталіна від інсульту 5 березня 1953 року. Одразу після цього його найближче оточення вирішило швидко «відхреститися» від кривавих злочинів і, зокрема, «Справи лікарів», розуміючи її фейковість і ризики остаточної «втрати іміджу» СРСР за кордоном. За ініціативою Л. П. Берії, який став першим заступником Голови Ради Міністрів СРСР і міністром внутрішніх справ, 3 квітня 1953 року Президія ЦК прийняла секретну постанову про повну реабілітацію й звільнення всіх ув’язнених, оскільки «перевірка з’ясувала, що всі свідчення заарештованих, які, нібито, підтверджували висунуті проти них звинувачення, були отримані шляхом застосування неприпустимих і суворо заборонених радянськими законами методів слідства».

За даними Е. С. Любошица та ін., по «Справі лікарів» «проходили» 75 лікарів, з них євреїв – 57, у тому числі шість академіків (Вовсі, Гринштейн, Збарський, Мошковський, Василенко, Зеленін), 37 професорів (із них 32 – євреї), 12 кандидатів медичних наук (з них 6 – євреї). Але справжній масштаб «справи лікарів» залишається невідомим.

Де були колеги репресованих по Академії медичних наук, медвишам і науково- дослідним інститутам, клінічним лікарням, їхні численні учні і пацієнти? Питання – риторичне…

Усі «єврейські буржуазні націоналісти», «шпигуни» і «вороги народу» повернулися на роботу. Уже 10 квітня дійсним членам і членам-кореспондентам Академії медичних наук СРСР Президія академії повернула скасовані раніше вчені звання.

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ