НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ІСТОРІЯ КИЇВСЬКОГО МЕДИЧНОГО ІНСТИТУТУ /НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ О.О.БОГОМОЛЬЦЯ: ВІД СРСР ДО НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ (ЧАСТИНА 8). КИЇВСЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ – В ЕВАКУАЦІЇ ТА В ОКУПОВАНОМУ КИЄВІ

23.12.2018

Відзначити свій сторічний ювілей у вересні 1941 році Київському медичному інституту не судилося. Святкуванню завадила війна. Уже 22 червня до клінік інституту почали надходити поранені. Тільки за перші два місяці війни студенти-медики як донори надали пораненим 1500 літрів крові.

Близько 1000 студентів, 150 викладачів та 300 співробітників були мобілізовані. Загалом понад 5000 випускників Київського медінституту різних років служили в діючій армії (Ф.Ступак, 2002). Співробітники та студенти брали активну участь в обороні Києва, партизанському й підпільному рухах. За злам планів гітлерівського бліцкригу багато з них заплатили життям. Учасниками війни були як відомі на той час професори І. М. Іщенко, О. О. Сушко, Є. Ф. Шамрай, Г. Х. Шахбазян, так і майбутні професори М. М. Амосов, А. О. Андрущук, І. І. Бобрик, В. Д. Братусь, О. А. Грандо,  О. Й. Грицюк, К. С. Кабак, В. І. Мілько, А. П. Ромоданов, О. С. Сокол, Г. К. Степанківська, М. П. Черенько та багато інших. Героєм Радянського Союзу став професор П. М. Буйко.

Зважаючи на швидкість просування окупантів на початку радянсько-німецького протистояння, уже в липні 1941 року відбулося об’єднання «1-го» та «2-го» Київських медичних інститутів і їхня спільна евакуація спочатку до Харкова,    а потім, у вересні – до Челябінська.

Л. І. Медведь (1905– 1982). Фото 1946 року

У надважких умовах, коли не вистачало ані обладнання, ані учбових приміщень, провізії та палива, Київський медінститут продовжував готувати медичні кадри. Його ректором у ці воєнні роки був Л. І. Медведь, у майбутньому – Міністр охорони здоров’я України.

 

 

 

 

 

 

Об’ява щодо прийому студентів до КМІ у Челябінську. 1942 рік

 

Випускники КМІ перед від’їздом на фронт. Челябінськ. 1942 рік

Після повернення інституту до Києва в Челябінську був відкритий новий Челябінський медичний інститут. Кияни залишили йому близько 41 000 одиниць книжкового фонду, частину обладнання, й навіть – частину досвідчених викладачів.

Будівля в м. Челябінську, де в 1941–1942 роках була розміщена кафедра нормальної анатомії КМІ

Створення київськими фахівцями кафедри анатомії в Челябінську видатний анатом професор М. С. Спіров називав найвизначнішою подією в житті кафедри нормальної анатомії Київського медінституту, завідувачем якої він був у роки війни.

Водночас в окупованому Києві в 1941– 1942 роках відбулося часткове відновлення роботи Київського медичного інституту, що повністю замовчувалося не тільки за часи СРСР, але й до недавнього часу.

Розстріляне «українське відродження», колективізація й депортація селян у Сибір у 1930 pоці, голодомор 1932–1933 років, жахливі репресії 1937–1938 років, постійні переслідування органами НКВС «буржуазних націоналістів» та інших різновидів неіснуючих «ворогів народу» разом з всіма членами їхніх сімей не надихали частину населення України захищати радянську владу, кидати свої домівки й евакуюватися на Схід. Тільки згодом життя під окупацією німецькою владою показало, що гітлерівський режим був не кращим за радянський…

Київ потрапив під німецьку окупацію 19 вересня 1941 року, і вона тривала 778 днів – до 6 листопада 1943 року. Серед інших європейських столиць довше знаходились під окупацією лише три – Відень, Прага та Варшава. Значна частина студентів і викладачів Київського медичного інституту, випадково або свідомо, залишилися в Києві. Після деокупації вони на довгі десятиріччя стали заручниками штампа «колаборант», і багатьом це зламало долю.

Для управління окупованими територіями України 20 серпня 1941 року був створений райхскомісаріат «Україна» зі «столицею» в м. Рівному, який очолив райхскомісар Еріх Кох. Місто Київ, Київська та Полтавська області входили в один з «генеральних округів». Паралельно окупанти організовували створення органів місцевого самоврядування. У жовтні почала працювати Київська міська управа, яка розмістилася в будинку колишньої школи по бульвару Тараса Шевченка, 18.

Окупаційний режим передбачав використання деяких «українських елементів», зокрема, української мови як державної, разом з німецькою, грошову одиницю «карбованець», українську поліцію. У перші місяці це дало частині національно свідомого населення надію на створення незалежної України під німецьким протекторатом. Але невдовзі, з початком масових репресій, ці сподівання розвіялися… За Generalplan Ost територія України мала бути лише «життєвим простором» (Lebensraum) для колоністів-арійців, а українці – лише частково підлягали потенційній «германізації». Більшість мала бути відправлена за Урал або знищена шляхом масових страт і обмежена в продуктах харчування та медичній допомозі.

Першим Київським міським головою (бургомістром) був призначений професор О.П.Оглоблін (1899, м. Київ – 1992, штат Массачусетс, США). Його біографія, а також долі частини його наступників дещо змінюють радянські штампи щодо «нацистських посібників».

У 1930 році О. П. Оглоблін був арештований за підтримку поглядів Грушевського, але уник засудження й зміг влаштуватися викладачем спочатку в Київському, а потім – в Одеському університетах. У 1939–1941 роках ВАК СРСР довго розглядала питання про зняття з нього за «сумнівну позицію» ступеня доктора історичних наук, але це не сталося.

На посаді бургомістра О. П. Оглоблін підтримував діяльність українських національних організацій, яка розпочалася в Києві, і видання української літератури. Зокрема, не без його підтримки редактором новоствореного журналу «Літаври» стала відома поетеса Олена Теліга. О. П. Оглоблін був членом Української національної ради, яка почала відновлювати національне життя, виступала з закликами до населення, виголошувала заяви та протести, готуючись стати предте- чею українського парламенту. Її головою було обрано ректора Київського політехнічного інституту професора Миколу Величківського, членами – О. Телігу, сестру Л. Українки І. Косач і багато інших відомих осіб.

Український націоналізм О. П. Оглобліна не сподобався німцям, і через місяць київському бургомістрові довелося піти у відставку. Деякий час він переховувався в психіатричній лікарні, але в 1942 році за протекцією свого колеги – історика К. Штепи, новопризначеного ректора Київського університету, який поновив свою роботу в окупованому Києві, зміг отримати посаду професора. У 1942 році О. П. Оглоблін працював директором так званого Музею-архіву перехідного періоду й збирав дані про знищені більшовиками історичні пам’ятки. У 1944 році емігрував до Праги й працював там в Українському вільному університеті, потім переїхав до США, де видав низку книг з української історії.

Наступним бургомістром Києва в кінці жовтня 1941 року був призначений колишній аспірант київського Науково-дослідного інституту педагогіки В. П. Багазій, який у співпраці з Київським активом ОУН заснував АТ «Українське видавництво», Українське товариство Червоного Хреста, активно підтримував діяльність Української національної ради. Остання проіснувала недовго й була заборонена німецькою владою вже в листопаді 1941 року. У лютому 1942 року В. П. Багазій був звільнений з роботи й разом зі старшим сином розстріляний у Бабиному Яру за звинуваченням у саботажі, «…шовінізму… підтримці прагнень українців до державної незалежності, …видачі великої кількості звільнень від роботи…» (цит. за Вікіпедією).

Наступник Багазія, історик Л. І. Форостівський пропрацював на посаді бургомістра до кінця окупації. Він організував перепис населення Києва, яке на 1 квітня 1942 року налічувало 352 139 осіб (до війни – 846 000, за Вікіпедією), підтримував забезпечення містян продуктами й транспортом, а також роботу музею-архіву. У 1943 році Форостівський емігрував до Аргентини, потім – до США, де помер (1974 р.).

На час заснування Київська міська управа мала 18 відділів, де працювали 1138 осіб, і опікувалася всіма питаннями життєдіяльності міста, у тому числі освітою та охороною здоров’я (В. П. Даніленко «Документи Київської міської управи»).

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ