НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ІСТОРИЧНА ПАМ'ЯТЬ: БИТВА ПІД КРУТАМИ

29.01.2014
Битва під Крутами – один із важливих сюжетів сучасної української історичної пам’яті, який вже давно перестав сприйматись як рядова історична подія. Ця битва є історичним образом, що має важливе значення для української колективної пам’яті та української ідентичності.
 
На кордоні між УНР та РСФРР знаходився важливий залізничний вузол – ст. Бахмач. Наприкінці грудня 1917 р. загін юнкерів 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького (4 сотні по 150 юнкерів, 20 старшин) під командуванням сотника Аверкія Гончаренка став в оборону Бахмача. На озброєнні вони мали 18 кулеметів.
27 січня 1918 р. до них надійшло підкріплення з Києва – 1-а сотня (115–130 осіб) новоутвореного студентського куреня Січових Стрільців. Сотня складалася з добровольців – студентів Українського національного університету, Київського університету ім. св. Володимира, гімназистів старших класів українських гімназій. 
Українське військо зайняло оборону біля ст. Крути, отримавши тактичне завдання не пропустити ворога на Київ.
Загальне керівництво військами, зосередженими на станції, здійснював начальник 1-ї військової школи сотник Ф. Тимченко. Його штаб розташовувався в ешелоні, що стояв на самій станції. Ліворуч від залізничного насипу розташувалися студентська сотня та вояки куреня «Смерті», праворуч – юнаки військової школи. Праворуч зайняли позиції 1-а, 2-а та 3-я юнацькі сотні 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького – разом майже 180 старшин та юнаків. У резерві на станції залишилась 4-а юнацька сотня – 60 юнкерів.
Напередодні бою на ст. Крути з Києва прибув паротяг із залізничною платформою, на якій було встановлено гармату. Командиром цієї гармати був старшина полку ім. Б. Хмельницького С. Лощенко.
Загалом у Крутах перебувало майже 420 студентів, гімназистів та юнаків. Вони мали на озброєнні 8–10 кулеметів та одну гармату на залізничній платформі.
Проти них радянське командування зосередило значні сили: т. зв. полтавську колону 1-ї «армії» П. Єгорова, 2-гу «армію» Р. Берзіна та підрозділи з 3-ї «армії» Кудинського. На озброєнні вони мали понад 5 тис. 600 багнетів. Під час бою на допомогу цим військам прибув з Олександрівська 1-й Петроградський зведений загін. Таким чином, радянські війська у кілька разів чисельно переважали захисників Крут.
Вранці 29 січня 1918 р. 6-тисячний більшовицький загін червоногвардійців на чолі з П. Єгоровим розпочав наступ на українські позиції. Кулемети студентів та юнаків стріляли дуже влучно. Гармата С. Лощенка била по тилах ворожого розташування. Радянські війська зазнали значних втрат. Солдати-сибіряки повернули назад і замітингували, відмовляючись йти у новий наступ. Більшовицькі лави, втрачаючи вбитих та поранених, уперто просувалися вперед. Нові загони заміняли частини, що відходили до тилу. Поступово в оборонців почали закінчуватись набої. Тоді сотник А. Гончаренко наказав С. Лощенку наздогнати потяг та привезти на позиції набої. Паротяг з гарматною платформою залишив фронт. Помітивши це, більшовики знову почали наступ.
Кулемети студентів та юнаків почали замовкати – перегріті на морозі вони швидко псувались. У цей час петроградські червоногвардійці з 1-го Петроградського загону, а також Замоскворецька та Тверська червоні гвардії рішуче наступали на правий фланг, де знаходились юнаки. На поле бою прибув панцирний потяг матроса Полупанова і впритул став обстрілювати ст. Крути. За таких обставин сотник Аверкій Гончаренко наказав студентам і юнакам відступати. Але правий і лівий фланги були розділені між собою залізничним насипом, по якому вже курсував ворожий панцирний потяг. Тому вчасно наказ про відступ отримали лише сотні 1-ї Української військової школи.
Бій тривав до вечора. Кілька атак було відбито. Бойові втрати складали майже 300 вбитих, поранених, полонених і пропалих безвісти. Зокрема, до більшовицького полону потрапило 36 старшин, студентів та гімназистів. Чимало полягло й червоногвардійців, однак точних даних про їхні втрати немає. Командир А. Гончаренко наказав відійти до ешелону, що чекав на відстані 2 км.
1-а Українська військова школа ім. Б. Хмельницького та рештки Студентської сотні відступили до ст. Бобрик, де 30 січня 1918 р. з'єдналися з Гайдамайцьким кошем Слобідської України С. Петлюри.
Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення. Хлопці відчайдушно атакували, проте сили були нерівні. Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на ст. Крути, вже зайняту червоногвардійцями. 27 полонених студентів та гімназистів, включаючи сотника Омельченка, трохи згодом були розстріляні на самій ст. Крути.
За рішенням Української Центральної Ради 19 березня 1918 р. тіла вояків-студентів перевезли до Києва та урочисто поховали на цвинтарі «Аскольдова могила».