НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

“МІЙ ОБОВ’ЯЗОК – ДОПОМОГА УКРАЇНСЬКИМ ВОЇНАМ”, ІВАННА ВОЛОДЬКО – СТУДЕНТКА ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

12.12.2016

Під час збройних конфліктів історії поруч з воїнами завжди були медики. Вони виносили поранених з поля бою, витягали осколки, зашивали рани, робили перев’язки, а часом лікували душі. Про них рідше складають легенди, пишуть вірші, вони не вважають себе героями, вони медики за покликанням і «просто виконують свою роботу».

Іванна Володько – 19-ти річна студентка фармацевтичного факультету Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Дівчина цього року вступила на перший курс заочної форми навчання. А 12 жовтня 2016 року підписала контракт на військову службу і стала однією з наймолодших серед операційних медсестер 66-го військового мобільного госпіталю, який є структурним підрозділом Військово-медичного клінічного центру Західного регіону й надає кваліфіковану медичну допомогу з елементами спеціалізованої. Цей заклад розгорнули в місті Покровськ (донедавна – Красноармійськ) Донецької області. Сюди доправляли поранених із Дебальцевого, Пісків, Донецького аеропорту, Авдіївки та інших гарячих точок. Госпіталь знаходиться за 50 кілометрів від передової лінії зіткнення. Сюди швидкі привозять поранених прямо з поля бою.

Іванна скромна дівчина, свою роботу вважає покликанням і виконує її з гордістю, бо допомагає рятувати життя молодим хлопцям, які захищають нашу країну. Про себе розповідає дуже мало «Я народилася в с. Варковичі Дубенського району Рівненської області, закінчила Дубенський медичний коледж за спеціальністю «фельдшер». З дитинства мріяла вступити у вищий навчальний заклад України, моя мрія здійснилася – я студентка НМУ імені О.О. Богомольця. Після закінчення коледжу і зарахування на заочну форму навчання мені довелось довго шукати роботу в Рівному, в Дубно, але через скорочення влаштуватися кудись без стажу дуже важко. Проходячи медичний огляд у військовому комісаріаті мені запропонували роботу у госпіталі за контрактом. Думала я довго та все ж наважилась. Розуміла, що така робота дуже важлива в теперішній час. Моїх рідних спочатку налякав мій вибір і вони були проти, але вже скоро я заручилася підтримкою батьків і це для мене стало поштовхом до справжніх дій», – розповідає студентка.

Іванна не одразу поїхала працювати у військовий госпіталь, протягом місяця дівчина проходила навчання у навчальному центрі Сухопутних військ Збройних сил України. «Тут нас навчали на санітарних інструкторів і вже після навчання у Десні мене направили в госпіталь. В госпіталі я працюю операційною медичною сестрою в хірургічному відділені. Не можу сказати, що мені легко – робота дуже важка морально, не фізично. Щодня ми бачимо поранених молодих хлопців. Протягом перших днів роботи було важко контролювати свій емоційний стан, адже після закінчення коледжу та без досвіду роботи бачити як пошматовані тіла наших військових привозять один за одним та розуміти несправедливість ситуації не легко. Два перші дні я вчила весь хірургічний інструментарій. В навчанні на роботі мені дуже допомогла старша операційна медсестра. В госпіталі лікарі та медсестри доброзичливі і щирі, вони завжди готові підказати, допомогти, навчити, з перших днів моєї роботи я відчула з боку колективу госпіталю ставлення до мене наче до рідної людини».

Будівля військового госпіталю, де працює студентка НМУ, має три поверхи – на першому поверсі знаходиться госпітальне відділення, на другому – хірургічне, а на третьому живуть медсестри. Іванна живе в одній кімнаті зі своїми сімома колегами. Їдальня облаштована в наметі. Тут більшість лікарів та медсестер уродженці західного регіону України – багато з Львівської, Волинської, Чернівецької областей. Багато працюють по три місяці, а згодом відбувається ротація і вони змінюють місце роботи.

66 військовий мобільний госпіталь знаходиться найближче до передової, одночасно він може прийняти до 100 пацієнтів. «До нас привозять поранених з Авдіївки. Коли є критичні кровотечі чи навіть неправильно накладений джгут, часто ці хлопці не доїжджають до госпіталю… В госпіталь везуть військових з осколковими та кульовими пораненнями, рваними ранами тіла. Коли я вперше, як спостерігач, потрапила в операційну, дуже вразило наскільки швидко і професійно хірурги виконують свою роботу. Ми працюємо по змінах цілодобово, буває привезуть пораненого хлопця в дванадцятій чи третій ночі і ми завжди напоготові біля хірурга провести операцію швидко, такі правила, адже ніхто не знає, що станеться через кілька секунд – операційна постійно має перебувати в повній готовності до будь-якої ситуації», – зауважує студентка.

Іванна працює лише три тижні і вже звикла до своєї роботи. Вона розповідає, що кожного дня проходять оперативні втручання і на кожній операції вона присутня, адже тільки вчиться і не хоче пропустити жодного досвіду, жодного руху хірурга, жодної підказки. Протягом дня в госпіталь можуть поступити 2 важкопоранених і понад 15 військових з легшими осколковими пораненнями, лікарі зшивають розриви зв’язок, витягають осколки. Буває у військових зламані кінцівки і їм не потрібне оперативне втручання, таких воїнів госпіталь направляє на реабілітацію в Дніпро.

Робота медичної сестри у військовому госпіталі полягає в забезпеченні умов стерильності – операційна завжди повинна бути чистою, прокварцованою, усі інструменти простерилізовані. «Ми є правою рукою хірурга, без нас лікар не зможе зробити операцію, ми забезпечуємо їх усіма інструментами, шовними матеріалами та асистуємо. В госпіталі суворо дотримуються умов стерильності. 66 військовий госпіталь має всі необхідні ліки для військових, багатьма медикаментами забезпечують українські волонтери, без їхньої допомоги було б важко», – розповідає дівчина.

Про своїх пацієнтів – українських військових Іванна розповідає з гордістю: «Вони великі оптимісти, завжди жартують, ніколи не падають духом, дуже культурні і щирі. Самі кажуть, що якщо налаштують себе негативно нічого хорошого з цієї боротьби не буде. Вони вірять, що ця війна врешті-решт закінчиться і все буде добре», а мій обов’язок – допомога українським воїнам».

В Київ Іванна приїхала здавати свою першу сесію в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця. Вже сьогодні знову їде на роботу в госпіталь. По-іншому не може: там на неї чекають нові друзі, колеги і такі вже рідні пацієнти – українські воїни.

Іванна Володько працюватиме в госпіталі до завершення особливого періоду (до припинення АТО та закінчення війни чи оголошення демобілізації). Свою роботу дівчина не вважає подвигом, каже, що просто виконує свій обов’язок та давала Клятву Гіппократа. Подякувала Іванна тим хлопцям-воїнам, які сьогодні на передовій, адже саме їх вважає справжніми героями і патріотами-захисниками України.

Прес-центр