XVI КОНГРЕС СВІТОВОЇ ФЕДЕРАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ЛІКАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ

22 серпня 2016 року, напередодні Дня Незалежності, в актовій залі НМАПО імені П.Л.Шупика розпочав роботу XVI Конгрес Світової федерації українських лікарських товариств (СФУЛТ).

Президент СФУЛТ і Почесний президент Всеукраїнського лікарського товариства, академік Національної академії медичних наук України Любомир Пиріг. Член Наглядової ради НМУ імені О.О.Богомольця в своєму виступі на пленарному засіданні під особливою назвою «Лікарі-українці світу, будьмо українцями!» розповів про історію створення СФУЛТ, тематику конгресів, які відбулись, представив звіт щодо діяльності як президента і подальшого розвитку СФУЛТ.

Вітальні промови були виголошені Президентом Всеукраїнського лікарського товариства, заступником голови Комітету з питань охорони здоров’я ВР України Олегом Мусієм, ректором НМАПО імені П.Л.Шупика академіком Юрієм Вороненком, Головою правління ВГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги», завідувачем кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України Василем Князевичем, Головою Українського лікарського товариства в Німеччині Андрієм Батрухом, Головою Українського лікарського товариства у Франції Олександром Гомулою, Головою Українського лікарського товариства у Бразилії Лауро-Богодар Кучинським.

За проханням колег-учасників Конгресу, наводжу основні позиції своєї промови, виголошеної від нашої університетської спільноти, яка стояла у витоків створення Спілки українських лікарів і бере активну участь в роботі Спілки зараз.

Серед завдань ВУЛТ (Всеукраїнське лікарське товариство), номером 1 виголошено: «Сприяння моральному, культурному і національному відродженню українського лікарства і народу України».

Важко назвати іншу Європейську націю, яка б так страждала від етноциду, як Україна, і настільки пізно в своїй історії отримала державну незалежність. Як наслідок, про Україну в цілому і про внесок Української медичної науки в світову скарбницю недостатньо відомо за межами нашої країни.
Навіть, внесок українських вчених-медиків і відомості про численні поламані долі репресованих, не тільки замовчувалися за часів СРСР для того, щоб закріпити в багатьох із нас «малоросійськість», але і недостатньо обговорюється нашою спільнотою зараз.
Звідти багато проблем – від відчуття «меншовартості» частиною медичної спільноти до низького авторитету української медицини і медиків у суспільстві. Наслідки цього – наочні. Наведу лише два приклади: відсоток щеплень, який наближається до нуля і несприйняття інституту сімейної медицини в українському суспільстві.

Напередодні 175-ти річчя нашого університету, яке ми плануємо святкувати наприкінці жовтня, університетська академічна спільнота активізує свою діяльність щодо повернення із забуття фактів і імен. Також сподіваюся, що ця ідея буде підтриманою лікарським товариством.

Професорами нашого університету двома із трьох медиків в числі 16-ти засновників Українського наукового товариства (УНТ) в 1907 р., яке було унікальним щодо створення на демократичних самоврядних принципах вільної асоціації українських вчених з використанням європейського досвіду, і стало фундаментом Всеукраїнської академії наук. Їхні імена: представник соціальної медицини О. Корчак-Чепурківський і гістолог О. Черняхівський, засновник і головний редактор україномовного збірника медичної секції УНТ, упорядник перших термінологічних словників. Як я побачила на сайті ВУЛТ, робота по уніфікації україномовної медичної термінології продовжується нині в галузі кардіології. Саме О. Черняхівський був організатором і першим головою спілки українських лікарів і одним із організаторів заснування в 1918 році в Києві україномовного народного університету з його медичним факультетом – первістком національної вищої освіти. О. Черняхівський був репресований у 1930 році в фантомній «справі Спілки визволення України»(СВУ) разом із дружиною – поетесою Л. Старицькою і донькою. Доньку розстріляли в 1938 році, подружжя випустили з умовним терміном і вислали на 5 років в м. Сталіно (Донецьк). О. Черняхівський невдовзі помер, а його дружину в 1941 р. у віці 73 роки повторно заарештували і відправили відбувати покарання в Казахстан. В тюрмі вона написала: «Вільна Україна повстане із наших трупів». Жінка померла дорогою, а її тіло просто викинули десь із потяга…
Професор-гігієніст в галузі гігієни праці В.Підгаєцький – автор концепції розробки науково обгрунтованих методів фізичного виховання і фізичної освіти з метою подовження життя українців. В 1921 році почав реалізовувати цю концепцію в новоствореному інституті фізичної культури. Репресований за «справою СВУ» в 1930 р. В 1937 році в тюрмі на Соловках отримав повторний розстрільний вирок. На будинку, в якому він жив в Києві висить (принаймні висіла) меморіальна дошка, що там зупинявся брат Леніна…
Всього у видуманій «справі СВУ» в 1930 році репресовані більше 10-ти професорів і асистентів, 3 – розстріляні в 1937 р. в урочищі Сандармох.
Професор Євген Черняхівський – судинний хірург. В 1904 році виконав операцію ушивання поранення серця. Разом зі своїм учнем Ю. Вороним, випускником Київського медичного інституту (КМІ), почав експерименти з трансплантації нирки. В 1933 році Вороний вперше в світі зробив цю операцію в клініці в Херсоні, під час його роботи директором так званого «виробничого медичного інституту». Євген Черняхівський був звільнений з роботи в 1930 році і доживав в забутті.
Ще ім’я. Під керівництвом завкафедри фізіології КМІ, вченого в галузі електрофізіології, професора В. Чаговця, його учень В. Правдич-Немінський на 12 років випередив австрійця Бергера у відкритті методу електроенцефалографії, назвавши зареєстровану електричну активність мозку «електроенцефалографією».
Федір Богатирчук – професор-рентгенолог, «Доктор Живаго советских шахмат». Лікар корпусу Січових стрільців, цілком можливо, що вилікував від тифу Андрія Мельника. Автор першого україномовного підручника шахового мистецтва, голова Федерації шахів України. Його рейтинг 1927 року – 15-те місце у світі. Працював рентгенологом, а під час відпусток брав участь у турнірах з шахів. Наважився обіграти майбутнього чемпіона світу росіянина М.Ботвинника, за що зазнав утисків. В окупованому німцями Києві, очолював Товариство Червоного Хреста, інститут експериментальної медицини, читав лекції в медичному інституті. Інститут в 1941 році відновив свою роботу в Києві і інститутську спільноту склали викладачі і студенти, які не евакуювалися. В 1942 році інститут, який мав назву «Полимед» припинив існування, а студентів німецька окупаційна влада намагалась вивезти в Німеччину. Перед визволенням Києва радянськими військами Ф. Богатирчук емігрував до Праги, потім до Канади, де став професором медичного університету – Університету Оттави.

На завершення – слова «святого лікаря Феофіла Гавриловича Яновського», професора нашого університету: «Які б ступені і звання не були мені присвоєні, головним залишається одне: я лікар, і тільки це важливо».
Пишаємося нашими лікарями і вченими-медиками!

Приношу слова подяки, за нагородження Всеукраїнським об’єднанням «Країна» за поданням ВУЛТ, медаллю «25 років Незалежності України».

Ректор
член-кореспондент НАМН України
професор Катерина Амосова