НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

ЯК УКРАЇНІ ОТРИМАТИ КРАЩИХ ЛІКАРІВ: ДОСВІД УСПІШНИХ КРАЇН ПО ОБИДВА БОКИ АТЛАНТИКИ

20.03.2019

К.М.Амосова

Завдяки безцінній допомозі нашого колеги В.Л.Зельмана, професора-анестезіолога університету Північної Каліфорнії, два роки тому я мала унікальну можливість провести низку зустрічей із викладачами цього закладу,  у т.ч. з тими, хто займається програмами і «розвитком викладачів» (faculty development).

Мета була очевидною: отримати ідеї для реалізації «вдома». Але, на жаль, таких ідей, реалізація яких залежить тільки від навчального закладу, виявилось обмаль.

Почну із системи вищої освіти США. В медичній школи Америки студенти навчаються 4-и роки після 3-х річного навчання в коледжі. Тобто всього виходить 7 років проти наших 6-ти. Далі ще 5 років інтернатури + резидентури, щоб отримати ліцензію, а для спеціалізації, наприклад, по урології, нейрохірургії, кардіології – ще 2-3 роки. Таким чином, «у них» нейрохірург готується 8 років, які включають повний цикл підготовки загальної хірургії, у нас – 3 роки тільки нейрохірургії. Кардіологом в Україні стають після 2-х років інтернатури з терапії плюс 3-х місячних (!) курсів первинної спеціалізації.

Хімія, фізики, біологія, латина і деякі базові дисципліни вивчаються в коледжі, але анатомія, і фізіологія, і морфологія – протягом 1-2-х років медичної школи. При цьому не окремо, як у нас, а інтегративно – нормальна і патологічна анатомія, фізіологія, а також гістологія – в комплексі для окремих органів і систем організму і навіть частин тіла (наприклад, голова). При цьому, починаючи з першого курсу, відправним кроком для такого інтегративного вивчення є клінічний симптом або синдром, наприклад, втрата свідомості, із аналізом і співставленням структурних і функціональних змін.

У Західній Європі інтеграція дещо інша – спочатку вивчають «нормальну людину», потім – комплексно фундаментальні основи різних патологій. В Україні побудова навчального плану , яка реалізується централізовано МОЗ України, залишається незмінною, мабуть, років сто. Коли обсяг інформації був значно меншим. Все вивчається окремо, наприклад, спочатку, на 1 курсі, анатомія усіх кісток, потім – м’язів, згодом внутрішніх органів, а на 3-му семестрі – судин і нервів. На 2-му курсі – нормальна фізіологія, на 3-му –патологічна фізіологія і патологічна анатомія, і т.д.

При такій побудові навчального плану проінтегрувати отримані знання із окремих дисциплін у цілісну картину у співставленні із клінічними ситуаціями під силу лише поодиноким студентам.

Перші два роки американські студенти – медики працюють в клініці приблизно 4 години на тиждень і вчаться методом комунікації і обстеження пацієнтів. В Україні таке введення в клініку відбувається на 3-му курсі, паралельно із вивченням сутності патологічних змін в організмі, на 3-х окремих курсах з пропедевтики терапії, педіатрії і хірургії, в сумі – значно більше за часом.

По завершенні підготовки з фундаментальних основ медицини американські студенти складають інтегрований тестовий іспит СТЕР-1, аналогом якого в Україні є КРОК-1 в кінці 3-го курсу. Внаслідок відсутності інтегративного підходу до викладання на 1-3 курсах українським студентам значно складніше, і «рятує» їх «визубрювання» «відкритих» тестів.

На 3-4 курсах медичної школи американські студенти працюють виключно в клініках різних профілів з відповідною ротацією в складі т.з. палатних команд. «Старший» команди – резидент, який узгоджує план ведення із викладачем (faculty). Йому підпорядковуються декілька студентів різних курсів, які працюють з хворим під його контролем. В обов’язки резидента входить постійне обговорення ведення пацієнтів із студентською командою, що є основою навчального процесу. Подібне «навчання на практиці» резидентів і студентів разом здійснює і викладач шляхом обговорення ведення пацієнтів із всією командою, що займає до 45 хвилин в день. Таких команд у викладача зазвичай декілька. Крім того 1-2 рази на тиждень викладач проводить заняття із командою за запланованими темами, для обговорення ведення пацієнтів, яких студенти не бачили у відділенні під час відповідної ротації. Фіксованого «тематичного плану практичних занять» немає – існує лише програма, яка має бути виконана.

Окремою частиною підготовки лікаря є робота в дослідницьких лабораторіях (research), для чого створені всі умови.

В цей же час в Україні університетські клініки відсутні, а клінічні кафедри знаходяться «в приймах» у муніципальних лікарнях. Там «Цар і Бог» – головний лікар.

Вирішити цю хронічну проблему в Україні зможе лише створення університетських клінік, які є визнаною світом моделлю оптимального поєднання західної якісної освіти і висококваліфікованого лікування пацієнта. Однак маю констатувати, що на це немає політичної волі. Каталізатором вирішення цього питання може стати реалізація Закону України про автономізацію закладів охорони здоров’я, який дасть їм право позбутися студентів і використати площі для заробітку грошей – від платних палат до оренди під кафе, аптеки і магазини ритуальних товарів.

Кому потрібні якісь «палатні команди»?

Дві країни світу – два світи. Мотивування американських студентів-медиків визначає, зокрема, оплата 50 тис. доларів за рік навчання в медичній школі. Переважна більшість позичає ці гроші, оскільки має гарну перспективу повернення їх після початку роботи, бо медична практика в США є найдохіднішою  у світі. Тому студенти працюють  в клініках по 12 годин на день, більшість матеріалу опановують самостійно, не потребуючи такої мотивації, як оцінки і відробки пропущених знань. Існує лише контроль наприкінці курсу, в якому тести не є головною складовою. При закінченні медичної школи складаються два серйозні іспити: тестовий STEP – 2 і об’єктивізований іспит на т.з. стандартних пацієнтах – спеціально навчених професійних або непрофесійних акторах («OSKE»). Обидва іспити проводять незалежні агенції декількох лічених локацій США. Оплата випускниками складання кожного із цих двох іспитів в обсязі декілька сотень доларів дозволяє забезпечити високоякісний контент і адміністрування. В той же час в Європі, зокрема, в Каролінському медичному інституті Стокгольма і Ягеллонському – в Кракові використовується більш економічний підхід, і OSKE проводить кожен виш.

Американські  колеги окреслили декілька цікавих сучасних тенденцій в їхньому освітньому середовищі.

Розвиток інформаційних технологій привів до значного зменшення користування студентів «товстими» підручниками, навіть в інтернеті.

Студенти віддають перевагу дуже стислій інформації і полюбляють її надання в відео презентаціях. «Товсті» підручники перестають не тільки закуповуватись бібліотеками, але і перевидаватись.

Перестали користуватися попитом і традиційні розлогі лекції. Повним ходом відбувається перехід із 45-60-хвилинного на 15-ти хвилинний формат і розміщення лекцій в мережі для перегляду студентами у зручний для них час. Розробляються підходи до трансформації аудиторних лекцій в аудиторне обговорення їхнього матеріалу з лектором після самопідготовки.

Вважаю, що започаткування подібних змін в організації навчального процесу має стати предметом обговорення і у нашому освітньому середовищі.

Колосальна різниця в мотивованості українських і західних, перш за все, американських студентів і викладачів є серйозним фактором, який не дозволяє імплементувати у нас багато «їхніх» успішних підходів і рецептів. Але іншого шляху ніж змінюватись, попри всі об’єктивні складнощі, у нам немає.