«ЛЕГЕНДАРНІ ПОСТАТІ ТВОРЯТЬ ІСТОРІЮ» – ІНТЕРВ’Ю ІЗ ЗАВІДУВАЧЕМ КАФЕДРИ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ №1, ПРОФЕСОРОМ ВАДИМОМ ШИПУЛІНИМ

23.09.2016

shypulin1Вадим Петрович Шипулін з вересня 2016 року став 15-м завідувачем кафедри внутрішньої медицини №1 за 168-річну історію кафедри Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Народився та виріс в Києві. В 1984 році вступив на лікувальний факультет Київського медичного інституту (сьогодні НМУ імені О.О. Богомольця), який закінчив з відзнакою в 1992 році. Під час навчання в інституті Вадима Петровича забрали до армії, два роки проходив строкову службу в лавах тодішньої радянської армії в м. Ленінграді (сьогодні – Санкт-Петербург). Ім’я Вадима Шипуліна внесено до Золотої книги пошани КМІ.

Після закінчення КМІ два роки навчався в клінічній ординатурі на кафедрі факультетської терапії №1, що на бульварі Шевченка (зараз це кафедра куди вже повернувся завідувачем), потім 3 роки – лікарем терапевтичного відділення. Під час лікарської практики підготував та захистив кандидатську дисертацію. З 1997- асистент, а з 2000 році – доцент тієї ж кафедри університету і пропрацював до 2005 року допоки не очолив Національний музей медицини України. Працював в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Завжди залишався практикуючим лікарем і в 2007 році отримав звання Заслуженого лікаря України. В 2009 році захистив докторську дисертацію, став професором кафедри терапії НМАПО, звання професора отримав вже після повернення в 2014 році на кафедру внутрішньої медицини №2 НМУ імені О.О. Богомольця. Лікарської професії ніколи не залишав, його спеціальність – внутрішні хвороби, а вужча спеціалізація – гастроентерологія та гепатологія. Вадим Шипулін – відомий гастроентеролог, автор більше 100 наукових праць, в тому числі монографії, з актуальних проблем терапії, гастроентерології, гепатології та історії медицини. Перебував на стажуванні в клініці професора М. Маннса (Ганновер).

Чому обрали медичний фах?

Я не спадковий медик і в родині, мабуть, став першим лікарем. Мій вибір здивував близьких та друзів. Рішення прийшло тоді, коли після закінчення школи став медалістом і міг здати один профільний предмет – хімію. За іспит отримав п’ятірку. Вважав себе людиною більше гуманітарного напрямку. Та все ж складні випадки хвороб викликають в мене найбільшу цікавість, а свій аналітичний склад характеру використовую, щоб допомагати людям. Внутрішня медицини – цариця усієї медицини і від того, наскільки ти її знаєш, залежить кваліфікаційний рівень – це і стало основою у виборі фахового напрямку.

Як вдається поєднувати лікарську практику, вже з вересня цього року роботу на кафедрі та наукову діяльність?

Напередодні 175-ти річчя Національного медичного університету ми разом з співробітниками університету готуємо біографічний довідник вчених та професорів НМУ, які в різні роки працювали в університеті. Також заплановано кілька проектів присвячених саме цій ювілейній даті університету, тому поєднувати різні види діяльності не легко. Мій секрет полягає в організації всієї роботи. Себе я можу вважати досить організованою людиною: намагаюсь встигати працювати і професором на кафедрі, і директором музею, і адміністратором, і завжди залишатися лікарем. Останнє для мене дуже важливо, адже вже протягом 24 років хворі шукають саме моє ім’я.

Що головне у ставленні лікаря до пацієнта та завкафедрою до студентів?km1u6491

Найголовніше у ставленні лікаря до пацієнта – це увага і чемність. Немає важливих і неважливих пацієнтів і це не залежить від посади чи соціального статусу людини. В мене однакове ставлення до всіх моїх хворих. Що стосується студентів, то до них потрібно ставитись з повагою. Інколи існує таке зневажливе ставлення викладачів до студентів «я – професор, ти-студент». Деякі професори можуть позаздрити вмінням і знанням декотрих студентів, тому дуже важливо, щоб спілкування професор-студент несло взаємну користь.

Яку роль відіграє студентський науковий гурток на кафедрі чи залучають студентів до науково-практичного життя кафедри?

Я прийшов завідувачем на ту кафедру звідки розпочало діяльність студентське наукове товариство. В 1881 році за фінансової підтримки тодішнього завідувача цієї кафедри знаменитого Фрідріха Мерінга і виникли на медичному факультеті Університету Святого Володимира як факультетські терапевтичні клініки студентські наукові товариства. Здібних студентів я помічаю завжди, як приклад, сьогоднішній в.о. завідувача кафедри фізичної реабілітації та спортивної медицини доцент Володимир Чернявський. Студентські наукові гуртки відіграють дуже важливу роль в університеті: туди входять здібні студенти і вони не обов’язково стануть суперхірургами чи акушерами, але їхні організаторські здібності ми помічаємо під час навчання, а це дозволяє їх викарбувати і підготувати, можливо майбутніх політичних діячів, які докорінно реформують галузь охорони здоров’я.
Кого вважаєте своїми вчителями, наставниками в медицині?

Своїми вчителями я вважаю Аллу Олександрівну Фоміну, яка працювала на кафедрі факультетської терапії; доцента Бориса Костянтиновича Рейнгардта, який допомагав при написанні кандидатської дисертації. Це ті люди, які допомогли мені стати лікарем, науковцем та викладачем.

km1u6515Кафедра сьогодні: проблеми та перспективи?

На сьогодні ми зіштовхнулися з кадровою проблемою кафедри. За попередника склалася така ситуація, що за останні десять років кафедру залишили двадцять одна особа четверо з них доктори наук. Зараз на кафедрі працюють семеро кваліфікованих фахівців зі сходу України і таким чином вдалося заповнити вільні вакансії. Одним із головних і надзвичайно важливих моїх завдань є зробити кафедру внутрішньої медицини №1 справді кафедрою номер один. Працювати на кафедрі, якою керували відомі професори Ф.Ф.Мерінг, В.П.Образцов, М.Д.Стражеско, В.М. Іванов, це дуже велика честь і відповідальність. Бути гідним своїх попередників вимагає постійного вдосконалення і невтомної праці.

Завідувач кафедри внутрішньої медицини №1 Вадим Шипулін провів короткий екскурс в історію та поділився цікавими фактами з життя завідувачів кафедри, яку очолює. Вся інформація буде представлена в біографічному довіднику, який готується до 175-ти річчя Університету. «У 1918-1919 році завідувачем кафедри був Федір Васильович Вербицький, син чернігівського священика та зять знаменитого академіка Г.Є. Рейна. В усіх біографічних довідках, які випускалися, була зазначена лише дата народження вченого – 1881 рік. Ніяких зображень Ф.В.Вербицького навіть в інтернеті неможливо знайти. Співробітники музею медицини, який я очолюю, знайшли видавництво російської еміграції, в якому зазначалась дата смерті. Федір Вербицький помер у 1971 році в Аргентині, йому було 90 років. Після того, як він вступив до Добровольчої армії Денікіна у 1918 році, він поїхав в еміграцію до Югославії. Там був особистим лікарем короля Олександра І Карагеоргієвича, якого застрелили в 1935 році в Марселі. Коли розпочалась Друга світова війна, Федору Вербицькому було 60 років і він разом із сином Федором вступив до лав Російського козачого корпусу генерала Краснова на стороні німців на території Югославії. Після закінчення війни, коли була домовленість про те, що бійців, які воювали у лавах Російської визвольної армії генерала Власова видавали радянському союзу, емігрантів першої хвилі не видавали, Федір Вербицький, перебуваючи на посаді декана медичного факультету в Мюнхені, сприяв тому, що дуже порятунку багатьох людей від радянських таборів, записавши їх в емігрантів першої хвилі. В 1949 році лікар виїхав до Аргентини і там очолював російську колонію до смерті у 1971 році. Я отримав його світлини від редактора емігрантської газети “Наша страна”, що видається з 1948 року в Буенос-Айресі. Ось така постать, яку Національний медичний університет та кафедра, яку я очолюю, повертає, щоб вписати в свою історію призабуті легендарні імена».

Своїх студентів професор Вадим Шипулін закликає до того, щоб не писати статті, які не читають, а прагнути проводити такі дослідження, які виведуть Україну на світовий та європейський рівень. «В нас є гідні попередники: Василь Образцов – вперше в світі прижиттєва діагностика інфаркту міокарда. Я навчаю студентів працювати так, щоб їхні наукові роботи та дослідження виходили на високий рівень, а визнання – далеко за стіни рідного вищого навчального закладу. Хочу, щоб наукові співробітники кафедри та весь її викладацький склад сприяли підвищенню авторитету Національного медичного університету та здобули славу за межами своєї країни», – наголосив завідувач кафедри внутрішньої медицини №1 НМУ імені О.О. Богомольця Вадим Шипулін.

Прес-центр