СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ФІЛОСОФУ МИРОСЛАВУ ПОПОВИЧУ
Колектив Національного медичного університету глибоко сумує з приводу передчасної смерті члена Наглядової ради, директора Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Заслуженого діяча науки і техніки України, мислителя, академіка Мирослава Володимировича Поповича. Український вчений-філософ пішов з життя на 88-му році.
Моральний авторитет та великий мислитель – саме таким запам’ятався українцям Мирослав Попович. Автор 4 сотень наукових праць, присвячених проблемам логіки, методології та філософії науки, а також історії культури. Протягом життя він отримав багато нагород. Зокрема, орден князя Ярослава Мудрого.
Україна втратила одного зі своїх беззаперечних моральних авторитетів. Мирослава Поповича поховають 13 лютого у Києві на Байковому цвинтарі.
Український філософ, провідний фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки Мирослав Володимирович Попович зробив вагомий внесок у філософську науку та споріднені галузі. Дослідження науковця слугують відправною базою для прикладних розробок в соціогуманітарній сфері. Видатного вченого визнають моральним авторитетом нації, який органічно поєднав визначні творчі досягнення з високою громадсько-політичною активністю. Народився 12 квітня 1930 р. у м. Житомир в сім’ї вчителів. У 1953 р. закінчив філософський факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Упродовж 1953–1956 рр. працював вчителем історії, а згодом директором середньої школи в с. Золотий Потік Тернопільської області. У 1956 р. вступив до аспірантури Інституту філософії АН України (нині Інституту філософії імені Г. С. Сковороди). Відтоді все життя пов’язав з цим закладом. Після аспірантури працював молодшим науковим співробітником, вченим секретарем, старшим науковим співробітником відділу діалектичного матеріалізму, старшим науковим співробітником, завідувачем відділу логіки і методології науки. З грудня 2001 р. очолював Інститут філософії імені Г. С. Сковороди. У 1968 р. очолив відділ логіки наукового пізнання, який отримав визнання в світових логіко-методологічних колах. Завдяки Мирославу Володимировичу у Києві проведено більшість Всесоюзних симпозіумів, виступав організатором міжнародних конгресів. З 1989 р. працював в Демократичній платформі, голова першого Київського осередку Народного Руху. В нових історичних реаліях досліджував соціально-політичні процеси, що відбуваються у світі та Україні, а також — історію української філософської думки та національної культури. Пошуки ознаменувалися появою ґрунтовних книжок, присвячених Миколі Гоголю, Григорію Сковороді, світогляду східних слов’ян. Найбільш суспільний резонанс мала праця «Нарис історії української культури». У 2009 р. написав книгу «Культура: ілюстрована енциклопедія України», що висвітлює постаті і розкриває теми, які раніше подавалися в перекрученому вигляді. У 2011 р. побачила світ книга «Бути людиною». Учасник ініціативної групи «Першого грудня», що відіграла значну роль у виникненні та ідейній спрямованості Революції Гідності. Як директор інституту, Мирослав Володимирович багато сил і енергії віддавав адміністративній, науково-організаційній, педагогічній роботі. Головний редактор часопису «Філософська думка», президент Філософського товариства України. Член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (гуманітарна секція), член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (до 2005 р.). Президент товариства «Україна-Франція», відзначений французьким орденом Почесного легіону. Почесний доктор ряду вищих навчальних закладів України. У здобутку чимало високих державних нагород, міжнародних відзнак: ордени «За заслуги» III та II ступенів, Почесна грамота Кабінету Міністрів України, відзнака HAH України «За наукові досягнення», «Золота медаль» Міністерства культури Республіки Вірменія. Лауреат премії «Людина року 2003» в номінації «Вчений року». Життєве кредо: «Свобода, справедливість, солідарність».
