ЯК НАВЧАЮТЬ КОМПЕТЕНТНИХ ЛІКАРІВ В УКРАЇНІ

22.01.2018
Вища освіта в Україні вже стикається з певними проблемами – це застарілі методології, застарілі технології, замале фінансування. Якщо порівнювати “стару школу” і нові європейські методології – в чому різниця?

На це та інші запитання відповіла в ефірі “Час. Online” на “5 каналі” професор, ректор Національного медичного університету імені Богомольця Катерина Амосова.

“Наразі суспільство цікавлять і медична, і освітня реформи. А ми перебуваємо на стику – і лікарі, і освітяни. Історично склалося, що викладачами медвишів є саме лікарі, а не освітяни. Без формальностей і тренінгів. Саме це наша команда наразі надолужує. Проблемам української медичної освіти вже років 100 – спочатку “кровопускання” українській інтелігенції після революції, потім – життя за “залізною завісою”. Хоч як би нам хотілося, істотно змінити це за 25 років ми не могли. Але робити це треба”, – переконана професор.

ПРО ЗАСТАРІЛІСТЬ ОСВІТНЬОЇ МЕТОДОЛОГІЇ

За самим налаштуванням курікулума в нас залишилася сторічної давнини німецька система, де викладали по стрічці, паралельно, за семестр по 10-15 предметів. Увесь світ вже перелаштувався на блоки із кращою інтеграцією по горизонталі.

Наприклад, у нас курс анатомії: спочатку – всі кістки, потім – усі м’язи, потім – судини тощо. Зібрати це воєдино, проінтегрувати, як працює в цілому – дуже важко. А у світі вже давно вивчають окремими блоками. Наприклад, голова – починаючи від кісток і закінчуючи нервами. Хоча наукових досліджень у галузі педагогіки вищої медосвіти, які б показали істотні переваги засвоєння та застосування матеріалу на практиці – їх немає. Поки що ми не плануємо це впроваджувати. По-перше, всі українські вищи зав’язані на одному принципі, студенти переводяться, тож мають право на мобільність. Ми не можемо просто змінити програму окремо. По-друге, це дуже велика ланка, яка може на певний час завдати шкоди.

Комунікація – це те, що також відрізняє західну освіту від вітчизняної. Там є справжній курс комунікативних навичок, який ми тільки запровадили. Комунікативна компетентність є однією з головних віх для медичної освіти, про яку Україна взагалі мало чула. Це те, що ми імплементуємо зараз.

ПРО РІЗНИЦЮ ОСВІТИ У США ТА ЄВРОПІ

Найкраща медична освіта – у США. Вона ліпша за європейську. Саме тому з’явилася Болонська декларація і Болонський процес – це було бажання вдосконалити європейську освіту, щоб вона не дуже відставала від американської. Але американська – дуже дорога, європейська значно дешевша.

Хоча принципової різниці між ними немає. Сучасна освіта базується на результаті. Результат – це компетентність. Вона для лікаря однакова всюди.

Ліцензійне оцінювання майбутніх лікарів в усьому світі базується на тестах з клінічними кейсами, на підставі клінічних ситуацій, що дає змогу перевірити здатність до синтезу і аналізу, а не просто пам’ять. І на ОСКІ (Об’єктивізований структурований клінічний іспит) – на стандартних пацієнтах, на “фантомах”, з оцінюванням компетентності практичних навичок також. Так от у США є декілька центрів ОСКІ, коштує на кожного студента такий 4-6-годинний іспит до $1,5 тис. Індикатором “чек-ліста” дій студента є пацієнт. Це актор, їх надзвичайно важко тренувати, і це коштує грошей. Європейська модель значно дешевша, працює в кожному виші. Перевіряють не актори, а викладачі. Цей приклад є досить гарною ілюстрацією по обидва боки Атлантики.

США пішли шляхом симуляційного навчання. Можна відтворити безліч клінічних станів людини та їх вимірів. Другий приклад: можна зробити вимір – чи достатньо сильно студент натискає на грудину, коли робить непрямий масаж серця. А є цілий перелік простішого і дешевшого обладнання, “фантомних” манекенів, більш прийнятних для нашого бюджету.

ПРО РЕФОРМИ

Ідея і стратегія, яку університет впроваджує разом зі студентами – модернізація і гармонізація медичної освіти, з наближенням її до міжнародних зразків. Абсолютно реально втілити певні найкращі освітянські практики. Друге. Ми собі намітили – щоби перші результати суспільство і студенти побачили вже за рік. І третє: ми не чекаємо грошей від держави. У держави є війна, є сім’ї, є пенсіонери. Ми заробляємо гроші освітянськими послугами, ми є вишем №1 за прийомом студентів – зокрема й іноземних. Цього року був рекордний набір, хоча ми зробили більш жорсткі критерії для вступу. Це був ризик, але він виправдався, бо ми маємо справжній бренд.

Студенти Національного медичного університету ім. Богомольця

ПРО ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ

В нас є контингент студентів, які не змогли вступити до безплатних вишів своїх країн. Це стосується як розвинутих країн, так і, наприклад, Індії. І ті, в кого не вистачило сміливості чи грошей поїхати вчитися далі на Захід.

Наразі в нас №1 – це індуси, №2 – це арабські студенти. Але представлені 46 країн, є люди з паспортами Британії та США.

ПРО ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНУ ОСВІТУ

У всіх країнах диплом українського вишу необхідно підтверджувати, для цього треба скласти ліцензійні іспити. І в Індії є така система, і в Німеччині, і в Польщі. Найжорсткіша система – у США. Але пройти цей контроль після закінчення вишу, і навіть у Німеччині чи Британії – це абсолютно реально.

Одна з частин нашого проекту – перейти на викладання за базовими англомовними підручникам. У нас, до речі, іноземців – майже 2 тис. осіб, цього року прийняли без малого 1 тис. – з них 80% є англомовними. Це дуже розвиває і викладачів. Раніше всі ВНЗ перекладали свої підручники англійською для іноземних студентів. Ми і раніше це робили обмежено, а зараз просто викладаємо підручники у відкритий доступ. Своєю чергою, українці мають можливість писати реферати, а викладачі роблять нотатки щодо тексту, аби всім було зрозуміло.

ПРО АНГЛІЙСЬКУ МОВУ

Я би не казала про високий рівень англійської, принаймні, у більшості студентів. Киян в університеті – лише 20%, у нас – вся Україна. Навіть коли ми почали викладати з використанням оригінальних американських тестів, з’явилися скарги – і навіть на сайті профкому університету – що ми порушуємо їхні права, даючи тексти англійською мовою. На жаль, шкільна підготовка в сільській місцевості не досить добра. Але значна частка студентів таки спілкується англійською. Студентську наукову конференцію ми провели англійською – всі заходи та івенти протягом двох днів. До нас приїжджають англомовні спікери.

ПРО СПІВПРАЦЮ З МОЗ

У міністерстві започаткували дуже серйозні зміни в системі надання меддопомоги. Але переорієнтувати всю країну з радянської системи на західну – справа не одного року. Медична спільнота буде у певному перехідному періоді ще років п’ять. За останній рік команда МОЗ на чолі з Уляною Супрун зробили дві серйозні речі.

1. Проект із тестуванням наших інтернів та студентів-випускників шостого курсу за ліцензійними американськими тестами в перекладі – без впливу на оцінку, для порівняння результатів. Він відбувся у травні 2017 року і був добровільним. Це було так цікаво для студентів та викладачів, що ми придбали на Amazon книжки і почали тренінги за американськими принципами. Це якісно нові тести, які використовують не тільки для контролю і оцінки, а й для навчання. “Testingforlearning”– це те, що зробила команда пані Супрун. Ми радо продовжимо такі контакти і були б раді взагалі перейти на такі тести.

Студенти Національного медичного університету ім. Богомольця

2. Рекомендація МОЗ щодо підвищення мінімуму балів до 150 з дисципліни “Біологія” для абітурієнтів медичних вишів. Освітяни таку ініціативу сприйняли неоднозначно, адже потенційно це може значно знизити кількість абітурієнтів, особливо на контрактну форму навчання. Але в НМУ цю ініціативу МОЗ підтримали і затвердили прохідний бал з “Біології” на рівні 140. Ми – перший такий виш в Україні, це було ризиковано, але в нас – повний набір. І при тому – студентів з вищими балами. Так, це таке провокативне і непопулярне рішення, але воно має переваги. А вже в наступному році МОЗ офіційно виснув вимогу у 150 мінімальних балів для двох з трьох дисциплін. Так, медичні виші істотно втратять у кількості контрактників, але ми готові на це йти.

ПРО ПІДРУЧНИКИ

Підручники – це дуже важливо. Але зараз, в епоху інтернету, Google, мілленіалів – вони вже є значно менш важливими для освіти. Є колосальна кількість дуже лаконічної інформації з будь-якого питання. За опитуванням, яке ми провели два роки тому серед студентів четвертого курсу “Чим ви користуєтеся при підготовці до практичних занять”, підручниками користується менш як 50%, а лекціями – взагалі 20%. І це два роки тому. Враховуючи низьку якість вітчизняних підручників, ми плануємо переходити на міжнародні підручники. У пошуках допомоги маємо намір звертатися до Міністерства охорони здоров’я.

Крім того, є питання протоколів. І це – третя позиція співпраці з МОЗ, певним чином революційна – переходити на лікування за міжнародними протоколами англійською мовою.

ПРО ОЦІНЮВАННЯ І ОСКІ

У всьому світі є ліцензійні іспити в медичних школах. Найбільш складна, як я казала, така система у США. Іспити йдуть парами – в середині навчання, перед випуском і наприкінці інтернатури або резидентури, коли спеціаліст отримує дозвіл на практику. Адже диплом без інтернатури не дає права практикувати. І наші випускники мають 2-3 роки (залежно від дисципліни), щоб попрацювати в клініках і тільки потім скласти іспити. Така сама система є у світі, але в нас термін медичного навчання – найкоротший. В Америці це 10-12 років – для нас це – надто дорого, колись до цього прийдемо.

Отже, є пара. Перше – тестовий іспит із клінічно значущими питаннями. А паралельно йдуть об’єктивізовані структуровані клінічні іспити. За допомогою стандартних пацієнтів – це імітатори-студенти, або актори, або “фантоми” – демонструють мануальні навички, вміння поводитися в конкретних ситуаціях. Викладач при цьому не ставить запитань, не спілкується. В нього лежить чек-ліст, де попередньо авторський цех, відповідно до навчальних цілей, позначив найважливіші кроки, що їх має продемонструвати студент. І за цим переліком визначають – який відсоток цих кроків продемонстровано. Це дає об’єктивність, яка є важливою і для студента, і для суспільства. На сьогодні ми цього не маємо, тож є недовіра суспільства, є незадоволення вчителів. Але ми працюємо над таким форматом іспиту.

ПРО ПРАКТИКУ ТА УНІВЕРСИТЕТСЬКІ КЛІНІКИ

Тут криється, можливо, найбільша проблема, яка заважає інтернаціоналізувати медичну освіту. Що не можна зробити силами вишу – то це створення університетських клінік. В Україні за радянських часів була імплементована унікальна модель: виші тільки навчають і практично не роблять науки. Наука – це до науково-дослідних інститутів (НДІ), а пацієнтів лікувати – це до муніципальних лікарень або профільних НДІ.

Студенти Національного медичного університету ім. Богомольця

Наразі закон щодо автономізації медичних закладів охорони здоров’я, який має почати працювати, – вирішує долю, чи дозволять нам продовжувати з нашими студентами проводити клінічні навчання. І частину кафедр можуть “попросити на вихід” – це стосується всієї України. Зараз така ситуація, коли ми маємо дістати підтримку від держави, аби повернутися до світової системи університетських клінік. І ми раді тому, що прем’єр Володимир Гройсман у своєму виступі в грудні також зазначив, що медичні ВНЗповинні мати університетські клініки.

ПРО ОСВІТУ ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ

Уперше в Україні ми започаткували центр постійної, безперервної освіти для викладачів. Із цього навчального року активно проводимо систему тренінгів для викладачів – за західним форматом, у малих групах, з використанням усіх інтернет-ресурсів. Клінічні лікарі навчаються краще викладати, а не просто думати, що як ти лікар – то можеш працювати викладачем за замовчуванням. Таку модель ми можемо запропонувати і всім ВНЗ України.

ПРО НАДАННЯ ЛІЦЕНЗІЙ

Американська та європейська практика – по закінченні інтернатури чи резидентури лікар отримує ліцензію. Як варіант для України – ліцензія є важливою. Але щоб вона була такою, як на Заході, необхідна надзвичайна принциповість. Тут є проблема, адже в розвинутих країнах ліцензію видають асоціації фахові – і вони є дуже принциповими в цьому питанні, адже відповідають перед суспільством за нового молодого лікаря. В нас – тільки в зародку створення цих асоціацій. За останні 20 років було створено багато “кишенькових”, імені якогось одного професора, котрий хоче мати таку собі уявну корону. Лише декілька спеціальностей – наприклад, анестезіологи чи кардіологи – мають єдині всеукраїнські асоціації. Тому наразі ми не можемо імплементувати таку модель.

Джерело: 5 канал