Кафедра дитячої хірургії

Історія кафедри

Кафедра дитячої хірургії (перша назва «кафедра дитячої хірургії з ортопедією й травматологією») була заснована у 1935/36 навчальному році на базі доцентури з ортопедії та разом з 17 іншими кафедрами входила до складу педіатричного факультету Київського медичного інституту. Днем народження кафедри ми вважаємо 17 серпня 1935 року, коли заступник НКОЗ України Хармадар’ян затвердив “Список кафедр, що був обов’язковими для медичних інститутів України”. Кафедру дитячої хірургії визнано обов’язковою для трьох медичних вишів України – Київського, Харківського та Одеського.
Першим виконувачем обов’язки завідувача кафедри дитячої хірургії КМІ було призначено Анатолія Яковича Шефтеля, який на той час працював на посаді старшого асистента кафедри ортопедії на базі Залізничної лікарні й одночасно деканом лікувального факультету КМІ.
А.Я. Шефтель у 1917 році закінчив медичний факультет Київського університету, після чого служив полковим лікарем. Він не був дитячим хірургом у прямому розумінні цього слова та не мав вченого звання. При призначенні його на посаду завідувача кафедрою радянська влада врахувала, мабуть, його заслуги перед Червоною Армією, де він у 1920-1923 роках працював завідувачем мобілізаційного відділу КОВСУ.
Питання про вчений ступінь на той час вирішувалося елементарно просто: 10 січня 1936 року Центральна кваліфікаційна комісія НКОЗ постановила “надати Шефтелю А.Я. ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації та затвердити його завідувачем кафедри дитячої хірургії з ортопедією зі званням професора”.

 

Шефтель А.Я., перший завідувач кафедри дитячої хірургії КМІ

 

Спочатку кафедра дитячої хірургії містилася на базі відділення травматології та ортопедії залізничної лікарні на тридцяти дитячих ліжках. Лікарня не надавала дітям ургентної хірургічної допомоги. Клініка кафедри мала свою амбулаторію дитячої хірургії на базі Жовтневого диспансеру.
Штат кафедри складався із завідувача (проф. Шефтель А.Я), двох асистентів – Коншин М.Д. (з 1936 р.) та Басс М.М. (з 1937 р.), старшого лаборанта із середньою медичною освітою.
У квітні 1938 року кафедру перевели на базу дитячого хірургічного відділення лікарні імені М.І. Калініна, де умови для навчання студентів були кращими. Клініка мала хірургічне відділення, розраховане на 60 дітей з хірургічною патологією та дитячою травмою, ургентні чергування відбувалися двічі на тиждень. Кафедра мала клінічну, бактеріологічну та патологоанатомічну лабораторії, бібліотеку, що нараховувала 1200 книг.
1938 року заступник Наркома охорони здоров’я СРСР затвердив навчальну програму “курсу дитячої хірургії з урологією та ортопедією” для педіатричних факультетів медичних вузів СРСР. Програма містила 33 розділи хірургічної патології й була розрахована на 161 годину, із яких лекціям відводилася 71 година, а практичним заняттям – 90 годин.
Основна увага в Програмі була відведена вивченню ортопедичної патології. Дитяча хірургія включала наступні розділи: вади розвитку щелепно-лицевої ділянки, серединні та бокові кісти шиї, пілоростеноз, хвороба Гіршпрунга, інвагінація, атрезія прямої кишки, вади розвитку сечовидільної системи, хірургічні захворювання пупка, тератоми, остеомієліт, гнійний плеврит.
З наукових проблем кафедра дитячої хірургії КМІ вивчала “Травму черепа” (ас. М.Д.Коншин) і “Травму на транспорті “ (проф. Шефтель).
На педіатричному факультеті на той час, крім дитячої хірургії, викладалася факультетська хірургія (114 годин), практичні заняття з якої проводив асистент А.Р. Шуринок, у майбутньому завідувач кафедри.
Лекції та практичні заняття до 1937 року проводилися українською мовою, як і все діловодство, про що свідчать архівні матеріали.
З довоєнної історії кафедри треба згадати про асистента кафедри Михайла Дем’яновича Коншина, талановитого педагога, хірурга й просто чудову людину, котрий, допомагаючи молодому ординаторові на гнійній операції, поранив собі кисть і через три дні загинув від блискавичного сепсису.
З початком другої світової війни кафедра дитячої хірургії була ліквідована, викладачі мобілізовані до Червоної Армії, працювали на посадах провідних хірургів та консультантів військових шпиталів. Професор А.Я. Шефтель виїхав із Київським медичним інститутом до м. Челябінська, де завідував кафедрою військово-польової хірургії.
Після війни і після повернення Київського медичного інституту з Челябінська до м. Києва кафедра дитячої хірургії відновилася у складі педіатричного факультету на своїй попередній базі – в хірургічному відділенні лікарні ім. М.І. Калініна.

У 1946–1950 роках студенти педіатричного факультету Київського медичного інституту проходили навчання на кафедрі дитячої хірургії, військово-польової хірургії, госпітальної хірургії, а відтак дитячої хірургії з ортопедією й травматологією. Курс військово-польової хірургії викладали доценти А.Р. Шуринок та М.М. Басс – під час війни, працюючи провідними хірургами великих шпиталів на різних фронтах, вони набули чималого досвіду з цього розділу хірургії.

 

Співробітники кафедри дитячої хірургії з групою студентів. Сидять (ліворуч): доц. Шуринок, ас. Янкевич, проф. Шефтель, доц. Басс. Фотографія кінця 40-х років минулого століття

 

1952 року професор А.Я.Шефтель захворів і пішов на пенсію, виконувачем обов’язків завідувача кафедри призначено доцента Андрія Романовича Шуринка.

1952 року професор А.Я. Шефтель захворів і пішов на пенсію, виконувачем обов’язків завідувача кафедри призначено доцента Андрія Романовича Шуринка.
На той час база кафедри мала вже 70 штатних ліжок для дітей і 30 для дорослих пацієнтів. Хірургічне відділення лікарні чергувало 4 рази щотижнево, забезпечувало ургентною хірургічною допомогою дітей з усіх районів м. Києва і дорослих із Жовтневого району. У клініку також поступали на лікування діти з областей України зі складною хірургічною патологією. Завдяки цьому створювалися сприятливі умови як для педагогічного процесу, так і для проведення наукових досліджень.
Штат кафедри дитячої хірургії складався з восьми осіб: в.о. завідувача кафедри доцент А.Р. Шуринок, доцент кафедри к.м.н М.М. Басс, асистенти – кандидати медичних наук І.М. Янкевич і Г.Т. Тарасенко, а також О.Д. Рудих; старший лаборант Є.Й. Кулик, лаборант М.С. Гаркавенко, служитель кафедри – П.Р. Ігнатенко.
У 1955 році доцент А.Р. Шуринок захистив докторську дисертацію на тему “Методика дослідження больових ознак у дітей з хронічними апендицитами та її анатомо-фізіологічне обґрунтування”.

 

Доктор мед. наук, професор, Заслужений діяч науки УРСР Шуринок А.Р., завідувач кафедрою дитячої хірургії в 1953-1968 рр.

 

Андрій Романович не був початківцем у дитячій хірургії: працюючи на посаді асистента хірургічної кафедри, він захистив в 1936 р. кандидатську дисертацію на тему: “Про положення й прикріплення ілеоцекального відділу кишечника людини у світлі вчення про його розвиток”. Після затвердження ВАК’ом докторської дисертації, А.Р. Шуринка в 1957 року обирають завідувачем кафедри дитячої хірургії Київського медичного інституту.
У жовтні 1957 року кафедру дитячої хірургії КМІ перевели на нову клінічну базу – в Дитячу спеціалізовану клінічну лікарню №14 м. Києва на вул. Косіора 28/1. Відділення дитячої хірургії містилося у двоповерховому будинку, що був збудований у 1911-1903 рр. на 25 ліжок. Клініка розташувалася у двоповерховому корпусі, у якому, після перебудови, була операційна, обладнана новими операційними столами, якісним освітленням та найновішою апаратурою для ендотрахеального наркозу. Палати були розраховані на лікування 120 дітей з хірургічною патологією та гострою травмою. У хірургічному корпусі розміщувалися невелика лекційна аудиторія, музей патологоанатомічних препаратів, клінічна лабораторія, перев’язочна кімната, кабінет для переливання крові, фізіотерапевтичний кабінет.
Клініка дитячої хірургії забезпечувала ургентною хірургічною та травматологічною допомогою шість разів на тиждень все дитяче населення м.Києва, крім двох районів – Печерського та Подолу.
Крім того, кафедра дитячої хірургії мала ще три поліклінічні бази: 1 дитячі поліклініки №1 і №2, поліклініку Дитячої спеціалізованої лікарні м. Києва, у яких викладачі вели за участю студентів прийом і консультації дітей з хірургічною патологією.
Про великий обсяг та інтенсивність клінічної роботи кафедри та клініки дитячої хірургії в 50-60-х роках минулого століття свідчать наступні дані: протягом 1958-59 років у клініці було прооперовано 4.738 дітей, головним чином – з гострою хірургічною патологією. Післяопераційна летальність складала 1,1 % (переважно діти з непрохідністю кишок).
За 10 років (1947-57) у клініці було прооперовано 5.023 дітей з гострим апендицитом, померло 0,12 %, а за 1957-58 рр. – летальних наслідків не було жодного. Була знижена летальність і у дітей з кишковою непрохідністю: так, на 140 прооперованих в 1954-1858 роках померло 11 (8 %) (у той час середня летальність (від кишкової непрохідності) по СРСР становила 20 %).

 


Кафедра дитячої хірургії в 1963 р. Сидять: лаборантка Е.Й. Кулик, доц. М.Б. Сітковський, проф. А.Р. Шуринок, доц. О.В. Дольницький, ас. М.І. Мокрик. Стоять: лаборантка М.С. Гаркавенко, аспірант А.Ф. Бур’янов, аспірант В.М. Каплан.

 

П’ятдесяті-шістдесяті роки минулого століття можна вважати початком зародження спеціалізованої допомоги дітям із хірургічною патологією в системі охорони здоров’я на той час радянської України.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я УРСР і за сприяння Товариства хірургів УРСР уперше в історії радянської хірургії 23–26 червня 1960 року в м. Одесі відбулася Перша українська науково-практична конференція дитячих хірургів. На конференції були розглянуті актуальні проблеми дитячої хірургії: гострий апендицит; непрохідність кишечнику та інвагінація; перитоніт; питання дитячої травматології та ортопедії.
Конференція дитячих хірургів продемонструвала гостям з інших республік СРСР високий фаховий рівень українських кадрів, відповідну наукову їх кваліфікацію, вагомі успіхи в організацій та лікувальній справі. Саме тому Україну вибрали місцем проведення І Всесоюзного симпозіуму дитячих хірургів, який відбувся в м. Києві 13–14 квітня 1965 року, і був присвячений “Сучасним методам дослідження в дитячій хірургії”.
Наступні – ІІ й ІІІ Українські науково-практичні конференції дитячих хірургів відбулися в обласних центрах: в м.Житомирі (1965) та в м.Дніпропетровську (1967).

Починаючи з моменту свого відкриття, кафедра дитячої хірургії КМІ постійно й наполегливо вдосконалювала навчальний процес, створюючи сприятливі умови для активного навчання й самостійної роботи студентів медичного інституту.
В 60-х роках минулого століття на кафедрі дитячої хірургії під керівництвом проф. А.Р. Шуринка була створена перша київська наукова школа дитячих хірургів (доктори медичних наук: М.М. Басс (1959), М.Б. Сітковський (1963), О.В. Дольницький (1967)); кандидати медичних наук: І.М. Янкевич (1957), Х.І. Фельдман (1958), О.Д. Рудих (1959), В.Я. Радіоненко (1963), Б.В. Доманський (1964), Ю.П. Кукуруза (1965), П.С. Волосовець (1965), В.П. Рой (1965), О.В. Терещенко (1966), А.Ф. Бур’янов (1971) В.М. Каплан (1969) Л.М. Дірдовська (1970).
Великою заслугою Андрія Романовича Шуринка було впровадження i розвиток нових, як на той час, розділів дитячої хірургії – дитячої проктології (д.м.н. М.Б. Сітковський), дитячої ортопедії й травматології (д.м.н. О.В. Дольницький), дитячої урології (к.м.н. О.В. Терещенко), дитячої торакальної хірургії (к.м.н. М.І. Мокрик), дитячої анестезіології (лікар О.В. Меньших), що зробило дитячу хірургію багатопрофільною спеціальністю.
Перед кафедрою й клінікою дитячої хірургії, уже на той час – головною й ведучою в УРСР, – виникла низка важливих хірургічних проблем, серед яких ті, що вимагали свого негайного вирішення: це – природжені вади розвитку шлунково-кишкового тракту (аномалії розвитку прямої кишки, хвороба Гіршпрунга, вроджена діафрагмальна грижа, пілоростеноз), а також хірургічна стафілококова інфекція (гострий гематогенний остеомієліт новонароджених дітей, деструктивні форми пневмонії, що перебігали з утворенням абсцесів й піопневмотораксу), які нерідко закінчуються важкими ускладненнями та летальними наслідками. Кафедра й клініка дитячої хірургії Київського медичного інституту стала піонером з освоєння хірургічного втручання при хворобі Гіршспрунга в Україні.
В середині 60-х років минулого століття в клініці дитячої хірургії КМІ вперше в історії української медицини (О.В.Дольницький) було застосовано оперативні методи лікування дітей з природженими вадами грудної клітки (лійкоподібна, кільоподібна грудна клітка, дизрафія груднини, інші).
Заслуги Андрія Романовича Шуринка у становленні й розвитку дитячої хірургії в Україні були визнані Радянською владою і в 1964 р. на 70-річчя з дня його народження йому було присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки УРСР.
А.Р.Шуринок помер 14 лютого 1969 року. Поховали Андрія Романовича Шуринка на Байковому кладовищі.
Наступником Андрія Романовича Шуринка став доктор медичних наук професор Микола Борисович СІТКОВСЬКИЙ, який завідував кафедрою дитячої хірургії протягом 1969-1992 рр.
Микола Борисович Сітковський, загальний хірург, працюючи в евакошпиталях, набув досвіду військового хірурга. Після другої світової війни захистив кандидатську дисертацію (1949) на тему: “Лікування випадання прямої кишки способом Скліфасовського–Юварра”, а в 1958 році розпочав роботу на кафедрі дитячої хірургії КМІ, де пройшов шлях асистента, доцента і професора кафедри.

 

Доктор мед.наук, професор М.Б.Сітковський, завідувач кафедрою дитячої хірургії 1969-1992 рр.

 

З його приходом кафедра дитячої хірургії КМІ набула нового розвитку й авторитету, а його ім’я увійшло до грона видатних дитячих хірургів Радянського Союзу.
Микола Борисович улюбленим розділом дитячої хірургії мав дитячу проктологію – його монографії з питань вроджених вад розвитку прямої кишки у дітей стали настільними посібниками, які не втратили свого практичного й теоретичного значення ще й сьогодні.
Перу Миколи Борисовича Сітковського належать понад 150 статей та десять монографічних робіт з актуальних проблем дитячої хірургії (пілоростеноз, непрохідність кишечнику, гнійно-запальні процеси, лікування гемангіом та інші).
Великою заслугою Миколи Борисовича було надання нового імпульсу розвиткові наукового студентського гуртка з дитячої хірургії, члени якого щорічно отримували на Всесоюзних студентських конференціях призові місця – так виростала нова генерація дитячих хірургів України.
Заслуговує уваги і високої оцінки діяльність професора М.Б. Сітковського, як головного дитячого хірурга МОЗ України – цю нелегку службу він очолював 25 років поспіль, виїжджав на периферію, навчав, консультував, оперував.
Важливих результатів кафедра одержала при лікуванні стафілококової деструкції легень (асистенти М.І. Мокрий, Г.Г. Алмашій), кріотерапії ангіом (лікар М.М. Новак), септичного шоку (асистент В.М. Каплан), прямокишкових нориць (асистент О.М.Плотніков), випадіння прямої кишки (Н.М.Лисянська), вроджених вад розвитку прямої кишки (доц. В.М. Каплан), вад розвитку сечового міхура (асистент В.Д. Письменний).
Клініка дитячої хірургії КМІ за часи завідування проф. М.Б. Сітковського поповнилася новими хірургічними відділеннями. У 1985 році було засновано перше в Україні відділення хірургії й реанімації новонароджених дітей. У відділенні стали виконувати хірургічну корекцію вад розвитку стравоходу, шлунка, кишечника, сечовивідної системи у новонароджених дітей.
Керівництво лікувальною справою у відділенні хірургії новонароджених дітей було покладено на талановитого дитячого хірурга, доцента кафедри Тимура Івановича ДАНЬШИНА. Висококваліфікована хірургічна допомога новонародженим дітям допомогла знизити післяопераційну летальність.
У 1985 році, за клопотанням О.В. Дольницького, професора кафедри дитячої хірургії КМІ, вперше в історії Радянського Союзу, було відкрите відділення дитячої мікрохірургії у складі 14 Дитячої спеціалізованої лікарні м.Києва. Розвиваючи нову хірургічну технологію, проф. О.В. Дольницький по праву вважається засновником дитячої мікрохірургії у Радянському Союзі. Уперше (1977) у світовій практиці Олег Володимирович застосував мікрохірургічні операції на плечовому сплетенні у малят при пологових (акушерських) паралічах руки, які призводили до інвалідності дитини вже з моменту її народження.
Мікрохірургія відкрила нові можливості в лікуванні багатьох травматичних уражень та їх наслідків (травм нервів, судин, сухожилків кисті, ішемічної контрактури Фолькмана, дефектів м’яких тканин).

 


Професор О.В.Дольницький підчас виконання мікрохірургічної операції

Однак чи не найбільшим успіхом дитячої мікрохірургії стала реальна можливість реплантації ампутованого сегменту чи цілої кінцівки – так збулася багатовікова мрія хірургів усього світу.
Мікрохірургічне відділення лікарні “Охматдит” наказом Міністра охорони здоров’я України (1987) отримало статус Республіканського центра дитячої мікрохірургії й завдання забезпечувати кваліфіковану допомогу дітям України з травматичними ураженнями та їх наслідками.
У 1976 році кафедра й клініка дитячої хірургії Київського медичного інституту перейшла на нове місце розташування – у новий щойно відбудований хірургічний корпус дитячої лікарні, у якому містилися: три хірургічні відділення, відділення ортопедії-травматології, реанімації й інтенсивної терапії, анестезіологічне відділення, травматологічний пункт, приймальні покої, рентгенологічне відділення та допоміжні служби. На шостому поверсі розміщувався операційний блок (6 операційних).
Кращими стали і побутові умови для навчання студентів: для проведення практичних занять виділено 5 навчальних кімнат, лекційну аудиторію і окреме приміщення для проведення клінічних конференцій і засідань кафедри.
У 1992 році проофесор М.Б. Сітковський перейшов на посаду професора кафедри, а новим завідувачем кафедри дитячої хірургії Вчена Рада Київського медичного інституту обрала за конкурсом доктора медичних наук, професора Данила Юліановича КРИВЧЕНЮ, який до того часу очолював кафедру дитячої хірургії Інституту удосконалення лікарів. Д.Ю. Кривченя – видатний дитячий хірург, учень двох найбільших хірургічних світил України – академіків М.М. Амосова та О.О. Шалімова.
З приходом професора Д.Ю. Кривчені кафедра дитячої хірургії набула нових якостей: розширилася клінічна й навчальна база за рахунок хірургічного відділення складних вад розвитку у дітей Інституту педіатрії, акушерства й гінекології АМН України, розширився обсяг хірургічних втручань, наукова робота співробітників отримала нові напрями.
У середині 90-х років склад кафедри, як ніколи, був сильним; до нього входили: 4 професори (Д.Ю. Кривченя, М.Б. Сітковський, О.В. Дольницький, В.М. Каплан), 3 доценти (Т.І. Даньшин, А.М. Плотніков, В.Д. Письменній), 8 асистентів (О.О. Бебешко, В.О. Скібан, А.Ф. Левицький, О.М. Погадаєва, В.Я. Радіоненко, О.Г. Дубровін, В.В. Грегуль, В.Г. Заводій).
Професор Д.Ю. Кривченя та його учні опрацювали нові методи діагностики та хірургічного лікування хвороби Гіршспрунга, вад розвитку грудної клітки, вад розвитку гепатобіліарної системи, у тому числі синдрому портальної гіпертензії, вад розвитку аорти, що викликають компресію трахеї, вдосконалена методика ведення та хірургічного лікування новонароджених із гастрошизисом, атрезією стравоходу та діафрагмальними грижами.

 


Доктор мед. наук, професор Д.Ю. Кривченя, Заслужений діяч науки України, завідувач кафедрою дитячої хірургії 1992-2011 рр.

 

Проф. Д.Ю. Кривченя вперше виконав нові операції – трахеопластику та аортопексію при трахеомаляції та компресійних стенозах трахеї та багато інших оригінальних втручань.
Кафедра дитячої хірургії під керівництвом проф. Д.Ю. Кривчені cтала провідною базою для лікування хірургічної патології у дітей; працівники кафедри й клініки виконували великий обсяг консультативної й лікувальної роботи.

 


Склад кафедри дитячої хірургії НМУ у 2002 р.

 

Професор Д.Ю. Кривченя понад 10 років очолював дитячу хірургію в Україні як головний спеціаліст МОЗ України. За його участі та безпосередюогокерівництва організовано й проведено ряд науково-практичних конференцій. Крім того, він представляв дитячу хірургію України на міжнародних форумах, де виступав з актуальних проблем сучасної дитячої хірургії.
На щорічних науково-практичних конференціях, які проводилися з ініціативи й під керівництвом головного дитячої хірурга України проф. Д.Ю. Кривчені, обговорювалися усі актуальні проблеми дитячої хірургії. Викладачі кафедри гідно представляли досмягенння на міжнародних конференціях, а студенти і молоді науковці здобували призові місця на міжнародних конференціях молодих вчених.
За період свого керівництва кафедрою Д.Ю. Кривченя підняв її до сучасного європейського рівня.
В лютому 2011 року Д.Ю. Кривченя перейшов на посаду професора кафедри, завідувачем кафедри дитячої хірургії було обрано Анатолія Феодосійовича ЛЕВИЦЬКОГО, доктора медичних наук, професора, Заслуженого лікаря України.

 


А.Ф. Левицький — доктор мед наук, професор, Заслужений лікар України

 

Анатолій Феодосійович є вихованцем кафедри, пройшов шлях від асистента, доцента і професора, відомий фахівець в галузі дитячої ортопедії і травматології. Він є автором понад 100 друкованих робіт. Як хірург європейського рівня; виконує великій об`єм складних оперативних втручань при травмах, захворюваннях, природжених вадах розвитку опорно-рухового апарату. Під його керівництвом і при безпосередній його участі в клініці виконуються складні реконструктивні операцій на хребті при тяжких формах сколіозу.