НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

Кафедра інфекційних хвороб

Історія кафедри

 

Історія кафедри інфекційних хвороб НМУ нерозривно пов’язана з історією становлення медицини на території Російської імперії, до складу якої входила і значна частина українських земель. Людей у той час нескінченно терзали численні епідемії холери, чуми, висипного, черевного та поворотного тифів. Але навіть і в “спокійні” роки, тобто тоді, коли епідемії йшли на спад, мешканці України страждали від віспи, дифтерії, скарлатини, великої кількості кишкових інфекцій, які зустрічались на теренах України як “буденні” хвороби. Тоді, наприклад, була поширена така приказка: “Від натуральної віспи, як і від кохання захисту немає”.

Провідні вчені того часу велику увагу приділяли питанням боротьби з інфекціями. Так великий лікар-хірург Микола Іванович Пирогов присвятив окрему фундаментальну наукову працю вивченню патологічних змін при холері. Учень і послідовник М.І. Пирогова, професор А.П. Вальтер, вивчивши під час епідемії холери в Києві в 1847 році зміни в тілах померлих, звернув увагу на визначення сутності холерного процесу і семіотичне значення супроводжуючих його ознак для обґрунтування раціонального лікування цієї грізної хвороби.

У той час окремі елементи інфекційної патології викладались на всіх кафедрах, і багато вчених приділяли особливу увагу закономірностям інфекційного процесу. Так, дисертаційна робота професора Ф.С. Цицуріна, який очолював терапевтичну клініку, була присвячена черевному тифу. Його послідовник Ф.Ф. Мерінг (1822-1887) вніс великий внесок в розробку положень патогенезу висипного тифу і холери. А учень С.П. Боткіна і І.М. Сєчєнова, професор В.Т. Покровський (1838-1877) багато уваги приділяв саме інфекційній патології, вивчаючи закономірності інфекційного процесу, диференційну діагностику тифів. В 1877 році він очолив боротьбу з тифозною епідемією в Києві, під час якої, на превеликий жаль, вчений загинув від висипного тифу у віці 38 років. Професор Г.М. Мінх (1835-1896), ризикуючи своїм життям, вводив кров хворих зворотнім тифом, щоб довести, що передавання цієї страшної інфекції відбувається через кров. Він знайшов та описав численні патоморфологічні зміни в організмі при багатьох інфекційних хворобах, встановив, що кишкова та легенева форми сибірки мають єдине походження, вивчав чуму, проказу. Всесвітньо відомим являється і завідуючий кафедрою лікарської діагностики Ф.А. Леш (1840-1903), який багато працював саме в області інфекційних хвороб, вперше в світі описав збудника амебіаза – Enthоameba histolitica.

Значна захворюваність населення вимагала розширення лікарняного фонду і 23 листопада 1875 року на Шовковичній горі в Києві відбулося освячення міської лікарні імені Цесаревича Олександра (далі в тексті – Олександрівська лікарня). Однак пройшло багато років, поки лікарня стала постійною базою для госпітальних клінік медичного факультету: вирішення цієї проблеми гальмувалося через постійні непорозуміння між адміністрацією лікарні і клінік.

В Києві постійно спалахували епідемії, в ліквідації яких велику роль відігравала спілка київських лікарів, яка була організована ще в 1840 році і об’єднувала найбільш прогресивні світила медичного факультету. Так, професор Г.Г. Брюно (1862-1919), що завідував кафедрою акушерства і гінекології, в 1894 році, під час епідемії холери в Україні і в Києві, боровся з нею як звичайний лікар інфекційного бараку. За ініціативою видатних вчених – О.Д. Павловського, В.Т. Покровського, Г.М. Мінха, В.К. Високовича, Ф.Г. Яновського, – в 1894 (за іншими даними – в 1895р) була створена Київська спілка боротьби з заразними хворобами. Далі, за ініціативою О.Д. Павловського, завідувача кафедри хірургічної патології і терапії, створена одна з перших в Росії пастерівська станція, яку він очолив, а в 1896 році – бактеріологічний інститут, побудований за рахунок благодійних внесків, де він був першим директором і керував відділом сироваток. В подальшому О.Д. Павловський тривалий час працював в інституті Пастера в Парижі, після чого його пристрастю стала бактеріологія. Під його безпосереднім керівництвом розроблена протихолерна (1893), протистрептококова (1894) і вперше в Російській імперії створена і застосована протидифтерійна сироватка (1895), а також сироватка проти правця.

В 1892 році академік Феофіл Гаврилович Яновський (1860-1928) почав читати, по суті, перший курс інфекційних хвороб, який називався "Клінічна мікроскопія і бактеріологія". В 1899 році, працюючи завідувачем інфекційного і терапевтичного відділень Олександрівської лікарні, він захистив дисертацію на тему "До біології черевнотифозних бацил". Не менш талановитими були учні цього великого вченого – В.Х. Василенко, Б.Є. Вотчал, В.М. Іванов, Б.С. Шкляр, Ф.Я. Приймак, О.Ф. Каковський та багато інших. Однак, самостійної кафедри інфекційних хвороб на той момент ще не було. Постійно вируючі епідемії інфекційних хвороб (а Україна займала одне з перших місць за кількістю померлих від них в Європі), примусили групу провідних вчених того часу, серед яких були В.П. Образцов, Ф.К. Борнгаупт, А.Д. Павловський, клопотати про створення самостійної кафедри інфекційних хвороб. Однак їх прохання було відхилено.

Період громадянської війни і становлення Радянської влади негативно відбився на професорському складі медичного факультету університету. Назавжди залишили країну 6 професорів, в період 1917-1922 рр. померло по меншій мірі 20 професорів (професор Г.Г. Брюно був вбитий на вулиці під час боротьби за місто, 5 професорів померли від висипного тифу, смерть професора В.П.Образцова прискорили голод і холод).

На початку XX століття Україна займала одне з перших місць в Європі за кількістю померлих від інфекційних хвороб. За 1900-1924 роки в Україні було зареєстровано 24 333 148 випадків інфекційних хвороб, не враховуючи азійську холеру (з 1905 по 1914 роки – 76579 випадків). Тому в 1921 році Всеукраїнська конференція з питань медичної освіти, враховуючи гостру потребу населення в кваліфікованій допомозі, висловилась за введення спеціалізації в систему підготовки лікарів. В тому ж році медичний факультет був перетворений в Київський медичний інститут, а на посаду завідуючого кафедрою факультетської терапевтичної клініки з курсом інфекційних хвороб обирають Ф.Г. Яновського.

Але Ф.Г. Яновський добре розумів, що потрібно проводити викладання інфекційної патології на окремій кафедрі. І за його пропозицією 28 жовтня 1925 року на засіданні ВченоОпис : E:моя роботаДля презентациистенды полностью6.jpgї Ради Київського медичного інституту було прийнято рішення про організацію окремої кафедри інфекційних хвороб, тимчасове виконання обов’язків керівника якої було доручено професору Максу Мойсейовичу Губергрицю, якій залишався й одночасно завідувачем кафедри загальної патології. Наказом КМІ від 28 грудня 1925 року першими співробітниками кафедри були зараховані – старшим асистентом Борис Якович Падалка (майбутній зав. кафедри інфекційних хвороб), молодшим асистентом Олімпій Прокопович Матвєєв. Трохи пізніше був призначений молодшим асистентом Григорій Іванович Хоменко, який в подальшому став професором і зав. кафедри інфекційних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів. Основною клінічною базою кафедри стало інфекційне відділення Олександрівської лікарні, побудоване в 1901 році. Лекційний курс на новій кафедрі розпочався 26 січня 1926 року, практичні заняття – в квітні цього ж року. Уже з 1928 року на кафедрі почав успішно працювати студентський науковий гурток.

В 1927 році, у зв’язку з переходом М.М. Губергриця на посаду зав. кафедрою пропедевтики внутрішніх хвороб, керівником кафедри інфекційних хвороб був обраний учень Ф.Г. Яновського – Анатолій Матвійович Зюков. Він народився в сім’ї чиновника в м. Полтава 19 листопада (за старим стилем) 1886 року. Після закінчення гімназії поступив на медичний факультет Київського університету, закінчив його на відмінно в 1911 році. У першу світову війну був мобілізований до діючої армії полковим лікарем, там перехворів на тяжку форму черевного тифу і в подальшому це й стало мотивом до прийняття рішення займатися викладанням інфекційних хвороб. На передовому краї війни А.М. Зюков зрозумів значення інфекційної патології, яка безпосередньо впливала на наслідки військових дій – у структурі санітарних втрат інфекційні хвороби переважали над бойовими втратами.

На фото у 1-му ряду четвертий зліва Ф.Г. Яновський, третій зліва – А.М. Зюков

З січня 1924 року працював асистентом, а потім приват-доцентом терапевтичної клініки, якою завідував Ф.Г. Яновський. Після смерті вчителя (який був настільки дружній з своїм учнем, що заповів йому половину квартири, в якій жив до смерті) на А.М. Зюкова було покладене ще й керівництво кафедрою факультетської терапії в 1828-1929рр. Окрім того, А.М. Зюков був науковим керівником київських туберкульозного інституту та інституту охорони материнства і дитинства. З 1935р. завідував по сумісництву кафедрою інфекційних хвороб інституту вдосконалення лікарів і являвс науковим консультантом клінічної бази інституту експериментальної біології і патології.

Постійно розширювалося коло студентів, які вчилися на кафедрі. Так в 1935 році на кафедрі навчалося вже 930 студентів різних факультетів. Проводилась широка консультативна робота в Києві, на периферії. Кафедра надавала серйозну допомогу місцевим органам охорони здоров’я в протиепідемічних заходах. В цей час на кафедрі працювало вже 8 співробітників – професор, доцент та 6 асистентів. Під керівництвом А.М.Зюкова проводилося цілеспрямоване вивчення патогенезу, діагностики та удосконалення лікування найбільш поширених того часу інфекційних хвороб – черевного та висипного тифу, дизентерії, гельмінтозів. На кафедрі в 1936 році вперше обґрунтовано та запропоновано використання для лікування скарлатини, дизентерії, черевного тифу донорської крові. В той час було підготовлено 3 доктори наук. Г.І. Хоменко видатна праця «Лікування бацилярної дизентерії» Вченою Радою була оцінена як докторська дисертація без необхідності попереднього захисту кандидатської. З 1936р. кафедра інфекційних хвороб КМІ отримала додаткову базу в 1 лікарській інфекційній лікарні, розміщеній на території Печерської Лаври.

В липні 1941 р. через наступ німецької армії відбулася евакуація КМІ спочатку до Харкову, а в подальшому – до Челябінську, кафедру інфекційних хвороб там очолив доцент Сергєєв М.В. Проте не всі професори відправились в евакуацію, серед яких були А.М Зюков і Б.Я. Падалка, які змушені були зостатися через поважний вік та загострення хронічних хвороб. В окупованому Києві особливим наказом гауляйтера України Еріха Коха всі вищі учбові заклади, за виключенням медичного і ветеринарного, були ліквідовані. Потім почав діяти так званий "Полімедикум", до викладання в якому була залучена переважна більшість професорів і викладачів, які залишились в місті. В кінці 1941р. А.М. Зюков перейшов на кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб, а завідування кафедрою інфекційних хвороб покладено на доцента О.П. Матвєєва. Однак, вже літом 1942р. керівництво "Полімедикума" було заарештоване, їх подальша доля невідома, а в жовтні1942р. він припинив своє існування. Одразу ж після звільнення Києва (1943р.) медичний інститут відродився і вже 13 грудня 1943 року відновив навчання студентів.

Основними напрямами наукової діяльності А.М. Зюкова були питання патогенезу внутрішніх хвороб. На посаді завідуючого кафедрою інфекційних хвороб він пробув з 1927 по 1953рр. включно, за виключенням двохлітнього періоду окупації Києва німецько-фашистськими загарбниками. Помер рано – 13 грудня 1953 р. від повторного інфаркту на 66 році життя. У період з 1927 по 1953 роки під керівництвом професора А.М. Зюкова були захищені більше 20 дисертацій, видана низка монографій, присвяченим важливим проблемам інфекційних хвороб – «Кишкові інфекції», «Скарлатина», «Грип», «Гельмінтози людини», «Паразитарні тифи», «Дизентерія». Перший підручник «Гострі інфекційні хвороби» (1941) для студентів медичних вузів був написаний А.М. Зюковим та його талановитим сподвижником Б. Я. Падалкою. А.М.Зюков опублікував 68 наукових праць. Доцент О.П. Матвєєв у 1948 році разом з фахівцями інституту інфекційних хвороб вперше в Україні детально вивчив і описав клінічні прояви нової інфекційної хвороби – пароксизмального рикетсіозу.

Опис : E:моя роботаДля презентациистенды полностьюфото 14.jpg В 1954 р. кафедру очолив професор Борис Якович Падалка (1883-1964 рр.), який працював на кафедрі з дня її організації – 25 січня 1925 року. Б.Я. Падалка володів виключною здатністю виділяти із великої кількості симптомів хвороби найбільш патогномонічні. Так, ранній клінічний прояв черевного тифу – симптом притуплення перкуторного звуку в ілеоцекальній області, увійшов в спеціальну літературу під назвою симптому Падалки. Він вперше здійснив широкомасштабні дослідження патогенезу так званої хронічної дизентерії, узагальнивши їх в монографії «Дизентерія» (1955). Всупереч пануючій точці зору (яка, до речі, лише в останній час втратила свій вплив), доведено неправомочність цього терміну, шигельоз однозначно визначено як гостру інфекційну хворобу з можливим затяжним перебігом. При відсутності повторного зараження вивільнення організму від збудника відбувається найближчими днями чи тижнями, що має принципове значення у боротьбі з шигельозами на основі загальногігієнічних заходів. Основним науковим напрямком на кафедрі стала й проблема республіканського значення "Епідемічний гепатит/хвороба Боткіна".

За час від 1954 до 1961 року під керівництвом Б.Я. Падалки було захищено 9 кандидатських дисертацій. Учень Бориса Яковича професор В.А. Постовіт в подальшому очолив кафедру інфекційних хвороб в Ленінградському педіатричному інституті, став автором багатьох цікавих монографій. Ще один учень Б.Я. Падалки професор Д.Ф. Кириченко багато років завідував кафедрою інфекційних хвороб у Вінницькому медичному інституті. Активна наукова, педагогічна та лікувально-консультативна робота сприяла зниженню захворюваності та летальності при багатьох інфекційних хворобах. Після закінчення 1961-1962 навчального року Б.Я. Падалка вийшов на пенсію на 80-му році життя. А в 1963 р. після тяжкої тривалої хвороби його не стало.

Опис : E:моя роботаДля презентациистенды полностьюфото 25.jpg В серпні 1962 року на посаду зав. кафедри була призначена учениця А.М. Зюкова професор Олександра Семенівна Сокол (1919-2001рр.). Вона народилася в с. Рогозів Бориспільського району Київської області в сім’ї селян. З відзнакою закінчила КМІ, була аспірантом і докторантом кафедри. Після успішного захисту докторської дисертації (1956р.) завідувала кафедрою інфекційних хвороб Чернівецького медінституту протягом 9 років.

За 27 років її роботи, колектив кафедри зберіг і розвинув традиційний науковий напрям, приділяючи особливу увагу вірусним інфекціям. Вивчаючи природні і пристосувальні реакції організму О.С. Сокол в 1965 р. запропонувала спосіб лікування неускладненого грипу та інших ГРЗ без застосування хімічних антипіретиків, який в майбутньому отримав широке визнання в країні. Обґрунтовано недоцільність використання кортикостероїдів в лікуванні неускладнених гострих вірусних гепатитів.

Під її керівництвом були виконані 6 докторських і 35 кандидатських дисертацій, видано 7 монографій, опубліковано більше 160 наукових робіт, є співавтором двох монографій – « Печеночно-почечная недостаточность», «Инфекционные болезни тропиков» . За цей період значно зміцнилась матеріальна база кафедри – було побудоване нове інфекційне відділення за індивідуальним проектом, аудиторія, учбові кімнати. Клінічна база зміцнилась до 120 ліжок (з 60-ти), що дозволило покращити клінічну підготовку студентів і лікарів. О.С. Сокол протягом 20 років очолювала правління Спілки інфекціоністів України. В 1983 році їй було присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки України. Вихованці кафедри продовжили свою наукову роботу в інших вузах та наукових установах країни. професор Т.Т. Чорна очолила кафедру інфекційних хвороб в Харківському медичному інституті, професор П.М. Козюк – в Полтавському стоматологічному інституті, професор А.Д. Вовк стала завідувачем клінічного відділу в НДІ епідеміології та інфекційних хвороб. Після залишення посади зав. кафедри в 1989 році працювала професором-консультантом кафедри ще до 1993 року. Померла від тяжкої хвороби в 2001 році.

Опис : http://nmu.ua.edu.ua/kafinf/pix/vozianova.jpg В липні 1989 р. на посаду зав. кафедри була обрана вихованка КМІ і кафедри професор Жанна Іванівна Возіанова. Народилася Ж.І Возіанова 6 лютого 1937 р. в м. Кіровабаді (Таджикистан) в сім’ї військовослужбовців. В 1960 р. закінчила з відзнакою КМІ. В 1969-1970 рр., після роботи практичним лікарем у різних медичних установах, навчалася в клінічній ординатурі на кафедрі інфекційних хвороб КМІ. Достроково захистила кандидатську дисертацію (вересень 1971р.). Працювала асистентом, доцентом кафедри інфекційних хвороб КМІ, таким чином пройшла весь шлях педагогічного працівника кафедри. З початком завідування кафедри певною мірою розширились основні напрями кафедральної наукової діяльності – досліджувалися питання патогенезу та лікування вірусних гепатитів, більше уваги приділялося дифтерії, дитячим інфекціям у дорослих, проблемам диференційної діагностики в клініці інфекційних хвороб. В 1991 р. кафедра інфекційних хвороб була призначена опорною по навчально-методичних питаннях серед кафедр ВМНЗ України, яким доручено викладання навчальної дисципліни «Інфекційні хвороби». З того моменту кафедрі було довірено підвищення кваліфікації викладачів цієї дисципліни з ВМНЗ України всіх рівнів акредитації.

Прийшовши в наукову діяльність із практичної ланки охорони здоров’я, Ж.І. Возіанова приділяла велику увагу актуальним проблемам інфектології. В період епідемії дифтерії, яка виникла в наприкінці кінці 80-х років минулого століття, кафедра і клініка були провідним лікувально-методичним закладом по діагностиці і лікуванню дифтерії. Була корінним чином переглянута класифікація дифтерії, роль у виникненні уражень ротоглотки нетоксигенних штамів дифтерійної палички і дифтероїдів. Суттєво були оптимізовані підходи до лікування дифтерії. Клінічна база кафедри поповнилась новим підрозділом – інфекційною реанімацією, що дало можливість суттєво поліпшити надання допомоги хворим з тяжким перебігом інфекційних хвороб. В подальшому поширення цього досвіду привело до організації подібних відділень в Україні. Клінічна база кафедри в Олександрівській лікарні м. Києва в 1993-2005 рр була міським центром інфекційних хвороб.

Жанна Іванівна є автором більше 250 наукових робіт. Найбільшим науково-педагогічним надбанням є трьохтомний підручник "Інфекційні і паразитарні хвороби", який виданий російською і українською мовами. Розділ клінічної диференційної діагностики за своєю детальністю є окрасою цього підручника. За великі заслуги в організації діагностики і лікування інфекційних хворих, а також за активну науково-дослідницьку роботу   Ж.І.   Возіановій присвоєне звання   Заслуженого діяча науки і техніки  (1997р.),   Заслуженого лікаря України  (2000р.), вона обрана член-кор. НАМН України в 2000р., а в 2002 р. – академіком НАМН України. За цей час вона була науковим консультантом 6 докторів медичних наук, науковим керівником 17 кандидатів медичних наук. Ж.І.Возіанова керувала кафедрою з 1989 по 2 0 05 р., до 2010 року була професором кафедри, після чого вийшла на пенсію. З 1998 по 2011 рік була головним редактором журналу «Сучасні інфекції».

Описание: C:UsersАндрейPicturesКафедраПечінка А.М..jpg З 2005 по 2009 р. кафедру очолював доцент, к. мед. н. Анатолій Михайлович Печінка. Автор 135 наукових праць, має два патенти на корисну модель. Анатолій Михайлович керував кафедрою у період зміни клінічної бази кафедри, коли довелося переїжджати з Олександрівської лікарні на період ремонту центру інфекційних хвороб і розташовувати навчальні приміщення на базах МКЛ №9 та 15.

Опис : E:моя роботаДля презентацииdoc-4.jpg У 2009 р. кафедру інфекційних хвороб очолила вихованка кафедри, учениця Ж.І. Возіанової д. мед. н., професор Ольга Анатоліївна Голубовська. Закінчила в 1991 році КМІ, після чого працювала лікарем інфекційного відділення Олександровської лікарні, а в 1993 була призначена асистентом кафедри. В 2002 році захистила кандидатську дисертацію. З 2005 по 2009 рік працювала доцентом кафедри. Після успішного захисту докторської дисертації в 2009 році була призначена завідувачем кафедри інфекційних хвороб. На початок її завідування припали корінні зміни в навчальному процесі – перехід на навчання за засадами КМСОНП, що потребувало створення нового, ґрунтовного, великого за обсягом методичного забезпечення навчального процесу як для студентів всіх до дипломних напрямків навчання ВМНЗ України IV рівня акредитації, так і для викладачів кафедр інфекційних хвороб інших медичних ВУЗів України. Багато зусиль було здійснено для створення умов навчального процесу, підготовки молодих кадрів, проведення наукових досліджень, укріплення зв’язків з практичною ланкою охорони здоров’я. В ідбулися зміни в роботі клінічних баз кафедри, в 2012 році кафедра отримала ще одну клінічну базу – інфекційне відділення КМКЛ №5.

О.А. Голубовська з 2011 р. є Головним позаштатним спеціалістом МОЗ України зі спеціальності «інфекційні хвороби», заступник Голови Республіканської проблемної комісії "Інфекційні та паразитарні хвороби" МОЗ України, член Спеціалізованої Вченої ради ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», член Науково-експертної ради з питань ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДУ та інших соціально небезпечних захворювань . З 2012 р. головний редактор журналів «Сучасні інфекції» та «Клиническая инфектология и паразитология (международный научно-практический журнал)». Під її редакцією видано в 2012 році навчальний підручник «Інфекційні хвороби», що затверджений МОЗ та МОНМС України як єдиний базовий підручник для навчальної дисципліни «Інфекційні хвороби» в додипломній підготовці студентів ВМНЗ III-IV рівня акредитації. Вона є співавтором англомовних навчального посібника « HIV – INFECTION a tutorial for medical students » та лекцій “ Studyguide of the lecture of course infection disease ». Автор 144 наукових робіт, з них – навчально-методичних – 16, 7 патентів на корисну модель. Є науковим керівником 4 очних аспірантів кафедри, 1 пошукача. Плануються ще 3 кандидатські дисертації.

Історія кафедри продовжується…