Кафедра онкології

Історія кафедри

Розвиток кафедри онкології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця тісно пов’язаний з Київським рентген-радіологічним онкологічним інститутом, згодом він отримав назву НДІ радіології та онкології, а з 2008 року він носить назву Національний інститут раку. Саме на його базі була організована в липні 1974 року кафедра онкології Київського медичного інституту.

Першим завідувачем кафедри онкології був д.м.н., професор Сергій Михайлович Слинчак. У 1937 році С.М. Слинчак вступив до Київського медичного інституту. У 1941 році, по закінченні 4 курсу, був мобілізований на фронт. У званні гвардії підполковника медичної служби, по закінченню війни, у 1946 році відновив навчання у медичному інституті. З 1949 по 1953 рр. – науковий працівник Київського рентген-радіологічного онкологічного інституту; після захисту кандидатської дисертації працює старшим науковим співробітником. З 1955 року – доцент кафедри онкології Київського інституту удосконалення лікарів. У 1966 році захистив докторську дисертацію на тему «Розвиток множинних злоякісних пухлин (клінічно-експериментальне дослідження)», і в 1968 році йому було присвоєно звання професора. З 1971 року призначений керівником відділення пухлин голови та шиї КНДРРОІ. З липня 1974 року його запрошено завідувати кафедрою онкології Київського медичного інституту ім. акад. О.О. Богомольця. За роки завідування кафедрою ним створено колектив фахівців: к.м.н. доцент Іван Порфирович Лобода, к.м.н, асистенти Володимир Дмитрович Безверхій, Микола Іванович Приходько, Сергій Іванович Миронюк. З 1979 року почала працювати на кафедрі к.м.н., асистент Галина Олексіївна Вакуленко, яка в подальшому захистила докторську дисертацію.

Під керівництвом С.М. Слинчака було підготовано 2 доктори та 8 кандидатів медичних наук. Він є автором 153 наукових праць, з них 5 монографій та підручник «Онкологія», який витримав декілька перевидань. За роки його завідування кафедра онкології стала центром наукової думки й удосконалення фахівців у галузі онкології. Йому вдалося передати учням високоморальні цінності медицини, глибокі знання, відданість своїй справі, кращі задуми душі. Протягом багатьох років С.М. Слинчак був головою Київського товариства онкологів.

З 1988 року клінічною базою кафедри онкології був Київський міський онкологічний диспансер, що розташовувався в Стрілецькому провулку. Згодом після відкриття Київського міського клінічного онкологічного центру в 1990 році кафедра переїхала на його базу.

В 1991 році кафедру онкології очолив д.м.н., професор, дійсний член Нью-Йоркської академії наук, професор Олександр Якович Яремчук. Олександр Якович Яремчук закінчив лікувальний факультет Чернівецького державного медичного інституту в 1961 році. Після цього протягом 6 років працював хірургом в Єнакіївському районі Донбасу. У вересні 1967 року вступив до клінічної ординатури кафедри загальної хірургії №1 Донецького медичного інституту (зав. кафедри – д.м.н., проф. Матюшин І.М.), після закінчення якої у 1969 році був зарахований за конкурсом до аспірантури при кафедрі факультетської хірургії Київського медичного інституту. З 1970 року – асистент, а з 1979 – доцент кафедри факультетської хірургії. У січні 1991 року за конкурсом був обраний на посаду завідувача кафедри онкології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, а в 1996 році Вченою Радою університету переобраний на новий термін роботи. В 1972 році достроково захистив кандидатську дисертацію на тему: «Клініко-морфологічна характеристика запальних “пухлин” передньої черевної стінки та шлунково-кишкового тракту, які симулюють злоякісні новоутворення». У 1990 році захистив докторську дисертацію на тему: «Хірургічне лікування хронічних колостазів». Активно проводив науково-дослідну роботу, автор 250 наукових праць, з них 5 монографій, 6 посібників, 26 винаходів та 6 патентів, що відповідають напрямку науково-дослідної роботи кафедри. Нагороджений медаллю ВДНГ УРСР, медалями «На пам’ять 1500-річчя Києва», «Ветеран праці», нагрудним знаком Міністерства вищої освіти СРСР «За відмінні успіхи в роботі», «Відмінник охорони здоров’я». Підготував трьох кандидатів і двох докторів медичних наук.

З 2003 року кафедру очолив доктор медичних наук, професор Щепотін Ігор Борисович. У 1979 році закінчив із відзнакою лікувальний факультет Київського медичного інституту, після чого до 1982 року навчався у клінічній ординатурі на кафедрі загальної хірургії Київського медичного інституту. З 1983 по 1985 рік працював лікарем-хірургом в поліклініці Українського інституту онкології та радіології м. Києва. У 1985 році І.Г. Щепотіна було обрано на посаду молодшого, а в 1989 – провідного наукового співробітника відділення абдомінальної онкології Українського інституту онкології та радіології. У 1983 і 1986 роках брав участь у Європейській школі з онкології у Всесоюзному онкологічному центрі (Москва). У 1991 та 1992 роках проходив стажування в онкологічному центрі ім. В. Ломбарді при Джорджтаунському університеті (Вашингтон, США), у 1992-93 роках – в хірургічному відділі цього ж університету.

З 1993 по 1994 роки працював головним науковим співробітником відділення абдомінальної онкології Українського інституту онкології та радіології. З 1994 по 1997 роки працював асистентом професора хірургічного відділу Джорджтаунського університету (Вашингтон, США), а з 1997 по 1999 – асистентом професора університету Джорджа Вашингтона (у тому ж місті). У 1999 році його було обрано головним науковим співробітником відділення абдомінальної онкології Українського інституту онкології та радіології. У 2003 р. – Начальник медичного управління справами Президента України. З 2005 по 2011 рр. – Головний онколог МОЗ України. З 2006 по 2010 рр. – член Національної ради з питань охорони здоров’я населення при Президентові України. З 2006 року – голова робочих груп з розробки стандартів діагностики та лікування онкологічних хворих (наказ МОЗ та АМН України від 11.05.06 № 266/88). У 2008 році призначено директором Національного інституту раку. З 2008 року є співголовою консультативно-експертної групи “Онкологія. Діагностичні та радіофармацевтичні лікарські засоби” Державного експертного центру. З 2009 по 2010 рр. – Член ради з питань реформування системи охорони здоров’я при КМУ. З 2009 по 2010 рр. – член Президії ВАК України. З 2010 року І.Б. Щепотіну присвоєно звання почесного професора Нью-йоркського інституту зору і слуху, Нью-Йорк, США.

Протягом багатьох років він є членом наукових спілок, а саме: з 1979 року – Української спілки хірургів, з 1980 – Всесоюзної спілки хірургів, з 1981 – Української спілки онкологів, з 1983 – Всесоюзної спілки онкологів, з 1989 – Європейської спілки з дослідження раку (European Society for Cancer Research), з 1993 – Американської асоціації дослідників раку (American Association for Cancer Research), з 1995 – Американської спілки радіологів (American Radiation Research Society), з 1996 – Північноамериканської спілки з гіпертермії (North American Hyperthermia Society), з 1997 – Американської спілки з хірургічної онкології (American Society of Surgical Oncology), з 1998 – Американської спілки хірургів шлунково-кишкового тракту (American Society of Surgery of Alimentary Tract), з 2000 – Європейської спілки з медичної онкології (European Society for medical Oncology), з 2001 – Міжнародної асоціації з раку шлунку (International Gastric Cancer Association). З 2008 року є членом Асоціації директорів центрів і інститутів онкології, радіології і рентгенології країн СНД. З 2008 року є членом Президії ВГО “Український медичний союз”.

У 1992 році отримав грант фонду імені В. Ломбарді для проведення наукових досліджень у Джорджтаунському університеті, а в 2000-2001 став науковим керівником гранту фонду громадських досліджень та розвитку США. З 2005 року є керівником наукового проекту з онкології, фінансованого за бюджетні кошти України. У 2004-2006 рр. під його керівництвом проведено відкрите, рандомізоване, контрольоване дослідження оцінки ефективності комплексного лікування хворих на рак молочної залози. У 2007-2008 рр. – розробка методу комплексного реконструктивно-відновлювального лікування хворих на місцево-поширений рак молочної залози. Є головним редактором журналу Бюлетень Національного канцер-реєстру та членом редколегії журналів: Онкологія (Науково-практичний журнал), The Lancet Oncology, Лікарська справа (Науково-практичний журнал), Український радіологічний журнал (Науково-практичний журнал), Consilium Medicum Ukraina.

Бере активну участь у міжнародних хірургічних та онкологічних з’їздах (91 усних та 115 стендових доповідей). Автор 310 наукових робіт, в тому числі 4 монографій, 3 підручників (українською, російською та англійською мовами) та 6 посібників. Близько 100 наукових праць надруковано у зарубіжних журналах. Автор 41 патенту. Є науковим консультантом докторських та науковим керівником кандидатських дисертаційних робіт. З 2005 по 2011 рр. – головний онколог МОЗ України, Заслужений лікар України, член Національної ради з питань охорони здоров’я при Президенті України. За ініціативи Щепотіна Ігоря Борисовича в 2008 році було створено на базі НДІ радіології та онкології Національний інститут раку, який він і очолив. В 2008 році додатковою базою нашої кафедри став Національний інститут раку.

З 2014 року кафедру онкології НМУ очолює доктор медичних наук Верещако Роман Іванович. У 1985 р. закінчив лікувальний факультет Куйбишевського медичного інституту. Працював до 1990 р. у Стародубській ЦРЛ Брянської області загальним хірургом.

У 1991-92 рр. навчався в клінічній ординатурі на кафедрі пульмонології КМАПО ім. П.Л. Шупика, після закінчення якої працював у відділенні торакальної хірургії для дорослих КМКЛ №17.

Брав активну участь як у практичній, так і в науковій у роботі клініки. Як здобувач виконав в 1999 р. та успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Реконструктивна хірургія раку легень». З 1999 р. має вищу категорію за спеціальністю «Торакальна хірургія».

У 2008 році захистив докторську дисертацію на тему «Лікування рубцевого стенозу стравоходу». Виконує хірургічні втручання на стравоході, трахеї, бронхах, органах середостіння, легенях, грудній стінці, діафрагмі, шлунку, щитоподібній залозі. Є дійсним членом Європейської асоціації торакальних хірургів. Бере участь у щорічних міжнародних наукових конференціях та публікується у міжнародних виданнях. Має 70 друкованих праць, співавтор 1 підручника, одержав 9 патентів на винаходи з органозберігаючих операцій при пухлинах легень та стравоходу.

З 2010 року працював асистентом на кафедрі хірургії №4 НМУ імені О.О. Богомольця, з 2011 по 2014 рр. – доцентом.