НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

Кафедра патофізіології

У відповідності з прийнятим у 1842 р. уставом університету в Києві в 1845 р. розпочала роботу перша в Російській Імперії кафедра патологічної фізіології з патологічною анатомією.

Очолив її і завідував нею з 1841 по 1853 рр. учень М.І. Пирогова М.І. Козлов. Із 1854 по 1869 р. – відомий патолог і терапевт Ю.І. Мацон.

У 1869 р. у відповідності до університетського статуту, прийнятого з 1863 р., було засновано самостійну кафедру загальної патології. Її першим професором і завідуючим, за рекомендацією Р. Вірхова, був обраний Ніканор Адамович Хржонщевський , вихованець Казанського університету, доцент курсу гігієни та загальної патології, засновник кафедри гістології, ембріології та порівняльної анатомії Харківського університету. Він був широко відомий своїми експериментальними науковими дослідженнями з використанням методу фізіологічних ін’єкцій вітальних барвників, який отримав високу оцінку його наукового куратора – Рудольфа Вірхова.

За допомогою цього методу було вирішено спірне питання про наявність епітелію в легеневих альвеолах, проведено фундаментальні дослідження мікроскопічної будови нирок, печінки, селезінки, лімфатичних судин як у нормі, так і за патології. До числа пріоритетних слід віднести роботу Н.А. Хржонщевського “Про вазомоторні нерви”.

Попри інтенсивну наукову діяльність на царині гістології – він розвивав фізіологію та патологію, а себе завжди називав патофізіологом.

Його обирали деканом медичного факультету (1870-1872 рр.), тривалий час він був президентом київського товариства лікарів (організував при цьому товаристві першу в Києві безкоштовну лікарню); головою комісії загальнодоступних народних читань.

В 1888 р. кафедру Київського університету очолив випускник медичного факультету Київського університетуВолодимир Валеріанович Підвисоцький (1857-1913 рр.), якого вважають фундатором української школи патофізіологів. Його безпосередніми учнями були академіки Д.К. Заболотний та О.О. Богомолець (у майбутньому президенти АН України), професори: І.Г. Савченко, Л.О. Тарасевич, С.М. Щастний, О.Ф. Маньківський.

Вже в Київський період В.В. Підвисоцький розкрився як видатний вчений, блискучий педагог, відомий громадський діяч. За короткий час він підготував та видав перший в Україні, один із кращих у світі підручник “Основы общей и экспериментальной патологии” (Київ, 1891 р.). Ця книга отримала не тільки всеросійське, але й світове визнання. Вона була перекладена на французьку, німецьку, грецьку і японську мови. За нетривалий час (два роки в Києві, і сім років в Одесі) він зумів зробити так багато, що тільки за це його ім’я повинне бути вписане золотими літерами в історію української науки. Коло наукових інтересів Володимира Валер’яновича було надзвичайно широким. Класичним лишаються його дослідження з регенерації печінки, нирок, слинних залоз. Програмними на багато років стали, започатковані ним проблеми інфекційної патології, епідеміології, реактивності організму, імунітету, ендокринології та ін.

Питання етіології пухлин та їх хіміотерапія, започатковані на медичному факультеті Новоросійського університету в Одесі, який В.В. Підвисоцький очолив у 1900 р., залишалися актуальними і в Інституті експериментальної медицини у Петербурзі, директором якого він був призначений (1905-1913 рр.). Одеський період життя і творчості В.В. Підвисоцького ознаменувся створенням прекрасного архітектурного комплексу приміщень нового медичного факультету. Він заснував медичний журнал “Русский архив патологии, клинической медицины и бактериологии” і газету “Русский врач”.

У 1900 – 1922 рр. кафедру очолював блискучий представник московської школи патофізіологів, учень професор О.Б. Фохта – проф. Володимир Карлович Ліндеман. Він відомий своїми працями по емболії легеневої артерії та розробці в лабораторії І.І.Мечникова експериментальної моделі цитотоксичного гломерулонефриту.

З 1910 р. В.К. Ліндеман був одночасно і завідувачем кафедри і директором Київського бактеріологічного інституту (зараз НДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського МОЗ України). На початку І світової війни він організував і очолив роботу Комісії з протихімічного захисту (згодом – санітарно-хімічний інститут, а зараз Інститут фармакології і токсикології АМН України).

У 1910 – 1911 рр. професор В.К. Ліндеман видав “Учебник общей патологии”, монографію “Наследственность и изменчивость как причина болезни”. Найбільш відомими учнями професор В.К. Ліндемана були професори: С.Д. Тімофєєв, В.В. Віноградов, С.Г. Черняхівський, М.В. Вашетко, А.А. Кронтовський, П.А. Кучеренко, І.О. Зав’ялов та інші.

Після В.К. Ліндемана кафедру очолив його учень, випускник університету св. Володимира (1908 р.) – Микола Панфілович Вашетко. Працюючи лікарем клінічно-судового відділу Київського військового шпиталю, він одночасно займався науково-дослідницькою діяльністю під керівництвом В.К. Ліндемана. Під час І світової війни працював військовим лікарем, брав активну участь у становленні українських лікарських організацій, був секретарем комісії з підготовки ІІ Всеукраїнського з’їзду лікарів.

Від 1918 р. працював у Київському медичному інституті на посаді професора кафедри загальної патології (патологічної фізіології). З 1922 р. – завідувач кафедри патологічної фізіології, водночас у 1920 – 1924 рр. очолював кафедру фармакології.

В роки завідування кафедрою М.П. Вашетко продовжував вивчати проблеми патофізіології сечовидільної системи.

У 1931 р. кафедру очолив професор Євген Олександрович Татаринов, який одночасно працював у Інституті експериментальної біології та патології (директор – академік О.О. Богомолець).

Тісний контакт із вчителем визначив характер плідної наукової діяльності кафедри.

Матеріали наукових розробок кафедри використані професором Є.О. Татариновим при написанні розділів “Патологія клітини і тканини”, “Вчення про імунітет”, “Патологія крові” трьохтомного керівництва з патологічної фізіології, що вийшла за редакцією О.О. Богомольця у 1933 і 1940 рр. У 1939 р. Є.О. Татаринова обрано член-кореспондентом АН УРСР.

У роки Великої Вітчизняної війни професор Є.О. Татаринов взяв участь у вивченні патогенезу “геморагічної набрякової ерітеми”.

Профеорс Є.О. Татаринов очолював Учену медичну раду і Українське товариство патологів, був деканом лікувального факультету, керував відділом науки Київського медичного інституту. Це була людина високої культури, виняткового такту і бездоганної чесності.

Після смерті професора Є.О. Татаринова у 1950 р. на посаду завідувача кафедри було обрано академіка АН УРСРВасиля Павловича Комісаренко – учня О.О. Богомольця, фахівця в галузі ендокринології та обміну речовин, що завідував відділом в Інституті фізіології імені О.О. Богомольця АН УРСР. Під його керівництвом кафедра продовжувала розробляти традиційні напрямки: проблеми імунітету і алергії, реактивності, канцерогенезу. В той же час частина співробітників виконали роботи, присвячені змінам азотистого, вуглеводного, енергетичного та інших видів обміну при порушенні нервової і ендокринної регуляції. У 1965 р. В.П. Комісаренко засновує в києві Науково-дослідний інститут ендокринології та обміну речовин. Інститут став одним із головних ендокринологічних центрів Радянського Союзу.

Автор понад 300 наукових праць, в тому числі 10 монографій, керівник 25 докторів та 45 кандидатів наук він був нагороджений орденом Леніна, орденом Жовтневої Революції, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Дружби народів, орденом “Знак Пошани”.

В 1955 р. завідувачем кафедри стає ще один учень О.О. Богомольця академік АМН СРСР і член-кореспондент АН УРСР, доктор медичних і біологічних наук, професор Микола Миколайович Сиротинін. Це був всебічно освічений вчений, який розробляв велике коло питань медицини і біології.

У 1957 р. колективом кафедри під керівництвом М.М. Сиротиніна видані “Методичні вказівки до практичних занять з патологічної фізіології”.

Наукова діяльність здійснювалась за такими важливими напрямками, як гіпотермія, гіпоксія, імунітет і алергія, ендокринна патологія, космічна фізіологія. Під керівництвом М.М. Сиротиніна у 1959 р. видано монотематичний збірник “Питання гіпотермії в патології”.

Професор М.М. Сиротинін зі своїми учнями проводив дослідження різноманітних аспектів проблеми гіпоксії за умов високогірья (Приельбрусся). За цикл робіт з проблеми гіпоксії колектив авторів на чолі з М.М. Сиротиніним (посмертно) у 2000 р. був удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки.

У 1960 р. на посаду завідувача було обрано професора Миколу Никифоровича Зайка – випускника Московського медінституту, який до того завідував Одеською кафедрою патофізіології.

За 57 років наукової і педагогічної діяльності професор М.Н. Зайко підготував 36 кандидатів і 23 докторів наук. Основний науковий напрямок діяльності професора М.Н. Зайка – проблема нервової трофіки, нейрогенних дистрофій і проникності судинної стінки. За цикл робіт член-кореспондент АМН СРСР, професор М.Н. Зайко був нагороджений премією імені О.О. Богомольця.

За редакцією М.Н. Зайка в 1977 р. був виданий третій в історії кафедри підручник з патологічної фізіології, за який авторський колектив був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР.

Почесним обов’язком кафедри є проведення щорічних наукових читань, присвячених пам’яті академіка О.О. Богомольця, які почалися з 1974 р. за ініціативи професора М.Н. Зайка.

З 1986 – 2008 рр. кафедру очолював учень М.Н. Зайка професор Юрій Вікторович Биць – випускник Київського медінституту.

У докторській дисертації їм було сформульовано “енергодефіцитну” концепцію патогенезу артеріосклерозу менкебергівського типу, розроблено його експериментальну модель. Учні професор Ю.В. Биця виконали та успішно захистили 1 докторську та 7 кандидатських дисертацій. Їх матаріали лягли в основу монографії “Сравнительно-патофизиологические аспекты энергообеспечения сосудистой стенки” (1999 р.).

У 1995 р. колектив авторів за редакцією М.Н. Зайка і Ю.В. Биця перевидав підручник “Патофізіологія” українською, а в

1996 р. – російською мовами.

У 2001 р. був виданий “Посібник до практичних занять з патологічної фізіології”, а в 2008 р. – видане друге перероблене і доповнене видання підручника “Патофізіологія”.

Ю.В. Биць був деканом 2-го медичного факультету, керівником ЦНІЛ, деканом факультету підвищення кваліфікації викладачів, членом-кореспондентом АПН України, заслуженим працівником освіти.

З 2009 р. після смерті Ю.В. Биця завідувачем кафедри став професор Микола Васильович Кришталь – випускник і викладач Чернівецького медінституту, а потім головний науковий співробітник Київського НДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського.

В 1994 р. він був обраний доцентом кафедри патофізіології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

У 1995 р. захистив докторську дисертацію на тему “Нейро-гуморальна регуляція компенсаторних реакцій нирок при метаболічному ацидозі”. Головні напрямки наукової діяльності – дослідження нервової та ендокринної регуляції нирок та ендокринних залоз, вивчення патогенезу порушень функцій нирок і судин, водно-електролітного та кислотно-основного стану організму, дослідження впливу ацидозу на функції нирок та білковий і вуглеводний обміни. Він є автором понад 150 наукових і педагогічних праць, у тому числі співавтором 2 підручників і 2 посібників з патологічної фізіології.

В 2009-2010рр. кафедрою підготовлені та видані нові типові навчальні програми з патофізіології для всіх факультетів.

Вийшли з друку нові україно-, англо-, і російськомовні видання підручника “Патофізіологія”.

Готується до друку у 2013 році за редакції проф. Кришталя М.В. новий посібник для самостійної роботи студентів з патофізіології. Під керівництвом проф. Кришталя М.В. підготовлено до друку 4-е оновлене і перероблене видання базового підручника “Патофізіологія”.

Кафедра патофізіології НМУ затверджена МОЗ України як опорна. За її участю впроваджуються в навчальний процес нові методи викладання патологічної фізіології, продовжуються наукові читання О.О. Богомольця.