НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини № 1

Історія кафедри

Офіційне літочислення кафедри пропедевтики внутрішньої медицини, як вступ до клініки внутрішніх захворювань, ведеться з 1928 року, коли були об’єднані кафедри лікарської діагностики та спеціальної патології і терапії, які до цього були окремими структурними підрозділами медичного факультету Київського університету Святого Володимира.

Визначну роль у становленні кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб відіграли класики клінічної медицини, засновники Київської терапевтичної школи В.П. Образцов, Ф.Г. Яновський, М.Д. Стражеско. Насамперед їхні ідеї та методичні напрацювання з клінічного обстеження хворого й діагностики хвороб стали теоретичною і практичною основою формування первинного навчального курсу для майбутніх медиків. Новостворена кафедра – єдина у світовій системі підготовки лікарських кадрів, – отримала назву пропедевтики внутрішніх хвороб. Її першим завідувачем був відомий клініцист і вчений, учень В.П. Образцова – профессор М.М.Губергриц, який очолював її протягом 23 років поспіль — з 1928 року до самої смерті у 1951 р.

Під керівництвом М.М. Губергрица були здійснені реорганізація й розширення клінічної бази кафедри. Вже у 1935 році клініка, що була розташована в 6-му корпусі нинішньої Олександрівської клінічної лікарні м. Києва, мала у своєму розпорядженні 103 стаціонарні ліжка. Кафедра одночасно була клінічним відділом ендокринології та інституту харчування.

 

Науково-педагогічна діяльність М.М. Губергрица сприяла впровадженню в клініку новітніх методів обстеження й діагностики. Він одним із перших у країні почав застосовувати у загально-клінічній практиці метод електрокардіографії, велику увагу приділяв питанням патології серцево-судинної системи. До сьогодні актуальні його праці, присвячені грудній жабі, безбольовим формам інфаркту міокарда, механізмам серцевого болю, клініці вмираючого серця. Непересічне значення в семіотиці отримали праці вченого, присвячені механізмам виникнення ритму галопу і фізіологічного третього тону серця. Оригінальними є наукові праці М.М. Губергрица в галузі фізіології і патології органів травлення. Тридцять із сорока років лікарської діяльності М.М.Губергрица були тісно пов’язані з його педагогічною роботою. Його загальноосвітня і професійна ерудиція, великий клінічний досвід, блискучі ораторські здібності, великі наукові досягнення, талант педагога приваблювали до його лекцій не лише студентів, але й численних практичних лікарів. М.М.Губергриц — фундатор і форматор новітнього напрямку в клінічній підготовці лікарських кадрів. Саме за його ініціативою читання лекцій і проведення практичних занять від

 

 

 

теоретичного викладання перейшло до практичної клінічної підготовки, основу якої складали демонстрації хворих у лекційному процесі, а при проведенні практичних занять безпосередньо біля ліжка хворого.

За видатні досягнення в галузі вирішення наукових проблем внутрішньої медицини йому в 1935 році присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки, у 1949 році його обирають академіком Академії наук України. За заслуги в розвитку вітчизняної медицини він був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.». З метою увічнення пам’яті видатного педагога рішенням уряду Української РСР його ім’я присвоєно клініці 6-го корпусу клінічної Київської міської лікарні.

Після смерті М.М.Губергрица (у травні 1951 року) кафедру очолив професор Ф.Я.Примак. Як клініцист і педагог, він завжди сповідував відомий афоризм свого вчителя Ф.Г.Яновського: «Ближче до хворого». Педагогічна діяльність кафедри, очолюваної Ф.Я.Примаком, продовжувала традиції, основані на читанні лекцій і проведенні практичних занять за участю тематичних хворих, із самостійною участю студентів у клінічному обстеженні пацієнтів.

На основі вчення М.Д.Стражеска про гематопаренхіматозний бар’єр, О.О.Богомольця про сполучну тканину і М.М.Сиротініна про кисневу недостатність Ф.Я.Примак опрацював оригінальну концепцію гіпоксично-дистонічного синдрому в клініці внутрішніх хвороб. Уперше у вітчизняній клінічній науці він обгрунтував поняття гіпоксидозу як універсального патогенетичного механізму численних захворювань, що супроводжуються кисневою недостатністю. У ці роки під керівництвом професора Ф.Я. Примака продовжується наукове дослідження клініки і діагностики токсичних міокардитів, ефективності оксигенотерапії при захворюваннях серцево-судинної системи, органів дихання і травлення. Під його керівництвом виконано 6 докторських і 27 кандидатських дисертацій. Ф.Я. Примак упродовж багатьох років був членом Всесоюзного і Київського міського товариств терапевтів, членом редакційної ради журналу «Лікарська справа», членом експертної терапевтичної комісії Вищої атестаційної комісії, головним терапевтом МОЗ України. За великі заслуги перед вітчизняною медициною Ф.Я. Примаку присвоєно почесне звання Заслуженного діяча науки Української РСР, він нагороджений орденом Леніна, двома орденами «Знак Пошани», багатьма медалями. Кілька років знаходився у складі делегації від України при Організації Об’єднаних Націй.

З 1973 по 1988 рік кафедрою завідував профессор Б.М.Щепотін — учень відомих українських клініцистів О.М.Зюкова, Ф.А.Удінцева, В.С.Нестерова. У науковій роботі Б.М.Щепотін продовжував дослідження патогенезу і клініки серцево-судинних захворювань. Його основна наукова діяльність була спрямована на вивчення некоронарогенних уражень міокарда, проблем кисневої недостатності і порушень гемостазу при інфаркті міокарда і гіпертонічній хворобі. Під керівництвом Б.М.Щепотіна проведені оригінальні наукові дослідження, якими виявлені клінічні й біохімічні прояви хронічного синдрому дисемінованого внутрішньосудинного мікрозгортування крові, обгрунтовані показання щодо комбінованої антигіпертензивної терапії при різних клініко-патофізіологічних, зокрема гемодинамічних, проявах гіпертонічної хвороби, досліджені регіонарні порушення гемоциркуляції у хворих на артеріальну гіпертензії. У цей період учнем Ф.Я.Примака доцентом І.М.Щуліпенком проводились дослідження, присвячені вивченню ролі й ефективності фітотерапії в реабілітаційному лікуванні гіпертонічної хвороби. На основі останніх досліджень пізніше була визначена і сформована оригінальна концепція сучасної наукової фітотерапії.

Значна роль на кафедрі приділялась удосконаленню педагогічного процесу. З метою оптимізації лекційного і практичного курсів опрацьовані в новій редакції методичні розробки фактично всіх лекцій і практичних занять. Значно розширено арсенал ілюстративних матеріалів і технічних засобів, що використовувалися при читанні лекцій. Розроблені типова програма і тематичний план нової навчальної дисципліни — догляд за хворими в терапевтичному відділенні. Опрацьовано навчально-методичний комплекс із пропедевтики внутрішніх хвороб. Створено навчальний фільм з медичного догляду за хворими. Доцентом І.М.Щуліпенком опрацьовано і впроваджено в навчальний процесс медичних навчальних закладів країни ритуал посвяти студента-медика у клініцисти із врученням спеціальної пам’ятки «Студентові-початківцю клінічного навчання».

 

З 1988 року кафедру очолює член-кореспондент НАМН України, професор В.З.Нетяженко — учень члена-кореспондента АМН СРСР, профессора О.Й.Грицюка, відомого вченого-клініциста, кардіолога і педагога. В період керівництва кафедрою професором В.З.Нетяженком продовжують розвиватися традиції Київської терапевтичної школи, клініко-педагогічні і наукові ідеї якої нині трансформовані в загальнодержавному, національному масштабі. Діяльність кафедри спрямована на примноження здобутків у науковій, педагогічній діяльності і клінічно-діагностичній роботі, напрацьованих кафедральними колективами в попередні роки.

За цей час опубліковано 438 наукових робіт, впроваджено сучасні методики діагностики та лікування хворих, захищено 7 докторських та 21 кандидатських дисертацій.

Визначні здобутки професора В.З.Нетяженка в науковій, педагогічній, лікувально-консультативній роботі, а також в громадській діяльності були відзначені у 2001 році присудженням йому почесного звання «Заслужений діяч науки та техніки України».

В 2002 році він був обраний членом-кореспондентом АМН України. Багатогранна діяльність В.З.Нетяженка охоплює також роботу на посаді голови спеціалізованої вченої ради по захисту кандидатських та докторських дисертацій, експерта Республіканської проблемної комісії «Терапія», члена Вченої ради МОЗ України.

 

 

Колектив кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 (2015 р.)

Нижній ряд зліва направо: доцент О.М.Плєнова професор Т.Й.Мальчевська, , професор В.З.Нетяженко, професор Л.В.Шкала, доцент Л.А.Дідківська
Середній ряд зліва направо: клін.ординатор М.С.Валігура, аспірант О.П.Гаврилюк, ст..лаборант Н.В.Гірченко, аспірант С.О.Самойлова, ст..лаборант О.О.Карпенко, доцент Н.В,Горач, доцент В.С.Потаскалова, аспірант А.В.Ляхоцька, аспірант А.І.Пастушина
Верхній ряд зліва направо: асистент Я.І.Клебан, аспірант Ю.В.Ковбаснюк, асистент Б.М.Юрочко асистент В.В.Таранчук, асистент А.О.Кудлай.