Кафедрa дерматології та венерології з курсом косметології
Історія кафедри
Становлення наукової дерматології та венерології на теренах Російської імперії відбувалось паралельно з еволюцією університетської медичної освіти. Дерматовенерологія як самостійна дисципліна сформувалась у 80-х рр. ХІХ сторіччя. До цього періоду вона була частиною загальної медицини, а лікуванням шкірних та венеричних хвороб займалися лікарі-терапевти і хірурги. В університетах студенти не вивчали детально шкірні хвороби, окремі лекції з цієї дисципліни читали викладачі різних кафедр.
Українська дерматологічна школа розвивалась у тісному зв’язку з російською, а згодом загальнорадянською дерматологічною школою та зробила вагомий внесок у розвиток наукової і практичної дерматовенерології.
Введення у 1863 році Статуту Російських університетів сприяло еволюції університетської медичної науки, в тому числі наукової дерматології. На базі Київського військового шпиталю у 1863 р. було сформовано університетську спеціалізовану клініку виключно дерматологічного профілю. Завідувачем цієї клініки та завідувачем курсу «нашкірних» хвороб було призначено доктора медицини Л.К. Горецького ,
Доцент Л.К. Горецький (1826-1885)
доцента кафедри спеціальної терапії Київського університету Святого Володимира. Очолювана Л.К. Горецьким клініка по суті була першою на теренах Російської імперії дерматологічною клінікою. Сифілітична клініка, яку очолював професор Х.Я. Гюббенет, входила до складу хірургічної клініки. У 1864 р. доцент Л.К. Горецький розпочав викладати курс «нашкірних» хвороб студентам медичного факультету. З 1873 року Л.К. Горецькому було доручено викладати не тільки курс хвороб шкіри, а й сифіліс. Він зумів належним чи ном поєднувати теоретичне і практичне навчання студентів. У кінці 60-х рр. ХІХ ст. основоположник російської (Петербургської) школи наукової дерматології професор О.Г. Полотебнов писав, що серед медичних факультетів університетів Росії тільки у Київському університеті проводиться систематичне викладання шкірних хвороб.
У 1884 р. доцентський курс шкірних та сифілітичних хвороб був перепрофільований у самостійну кафедру. Першим завідувачем кафедри шкірних та сифілітичних хвороб медичного факультету Університету Св. Володимира у Києві в період з 1884 по 1897 рр. був професор М.I. Стуковенков ,
М.І. Стуковенков (1842-1897)
якого по праву вважають основоположником української (Київської) наукової школи дерматовенерології.
Школа, створена М.І. Стуковенковим, пропагувала необхідність обстеження всього організму хворого, а не тільки видимих проявів хвороби на шкірі, і цим шляхом розкривати внутрішній зв’язок стану організму з дерматозами та виявляти їхню причину. Особливу увагу М.І. Стуковенков приділяв дослідженню стану нервової системи хворих на шкірні хвороби. Він першим в Російській імперії шляхом публікацій ознайомив лікарів з листоподібною пузирчаткою, грибовидним мікозом, риносклеромою, ідіопатичною саркомою Капоші. На особливу відзнаку заслуговують оригінальні дослідження М.І. Стуковенкова щодо лікування сифілісу ртутними препаратами. Він першим у світі науково обґрунтував терапевтичні дози ртутних лікарських препаратів при терапії сифілітичної інфекції.
Кращі представники створеної М.І. Стуковенковим вітчизняної школи дерматовенерологів стали відомими вченими та очолили профільні кафедри на медичних факультетах в університетів, зокрема П.В. Нікольський (Варшава,Ростов-на-Дону), В.К. Боровський (Київ),I.Ф. Зеленєв (Харків) та інші.
П.В. Нікольський
Професор П.В. Нікольський став всесвітньо відомим завдяки тому, що вперше описав симптом відшарування епідермісу при акантолітичній пузирчатці, який був запроваджений у світову діагностичну практику під його ім’ям. П.В. Нікольський в свою чергу створив свою наукову школу, з якої вийшли майбутні професори Т.Т. Глухенький, П.В. Кожевніков, А.П. Лавров, Ф.І. Ширяєв та ін.
Після М.І. Стуковенкова завідувачем кафедри шкірних та венеричних хвороб медичного факультету Університету Св. Володимира в період 1897–1998 рр. був професор I.Ф. Зєлєнєв
І.Ф. Зєлєнєв (1860–1918)
Він заснував та видавав за власні кошти в період 1900–1916 рр. «Российский журнал кожных и венерических болезней», а також організував громадську організацію «Всеросійська ліга боротьби з венеричними хворобами» (1914).
В період з 1898 року по 1916 рік завідувачем кафедри був професор С.П. Томашевський.
С.П. Томашевський (1858–1940)
Активний пропагандист вищої жіночої медичної освіти та один із організаторів Київського медичного жіночого інституту, заснованого у 1916 р.
У 1900 році С.П. Томашевський створив Київське наукове товариство дерматовенерологів. Його було обрано почесним членом Петербургського, Паризького та Віденського товариств дерматовенерологів.
Серед учнів професора С.П. Томашевського особливе місце посідає особистість Михайла Афанасійовича Булгакова
М.А. Булгаков (1890–1940) Лікар-дерматовенеролог, письменник(1854–1916)
випускника медичного факультету Університету Св. Володимира, який став всесвітньо відомим
письменником. У формуванні М.А. Булгакова як письменника значну роль відіграв період його навчання на медичному факультеті університету, що тривав з 1909 по 1916 рр. У студентські роки Михайло Булгаков цікавився лабораторними дослідженнями, хірургією та дерматовенерологією. Після отримання звання «лекаря с отличием» він працював у пересувних госпіталях західного фронту Першої світової війни. Потім працював земським лікарем і практикував як лікар-дерматовенеролог.
У 1919-1920 рр. на дверях будинку № 13 на Андріївському узвозі у Києві висіла табличка «Доктор М.А. Булгаков. Венерические болезни». Згодом, вже ставши професійним літератором, він жалкував, що покинув медицину : «Но, видит Бог, одна только любовь к литературе и была причиной этого…».
1917–1919 рр. кафедру очолював професор В.I. Теребінський .
В.І. Теребінський (1878–1950) Він вивчав гістопатологію шкіри й іхтіоз, удосконалював клінічну діагностику сифілісу.
1919–1921 рр. завідувачем кафедри був професор В.К. Боровський,
В.К. Боровський (1859–1926) який удосконалював методи лікування і профілактики сифілісу.
Протягом 1921–1941 рр. кафедру очолював професор О.М. Тижненко ,
О.М. Тижненко (1874–1944) який активно здійснював підготовку науково-педагогічних кадрів та проводив різнопланові наукові дослідження. Під його керівництвом виконано поглиблені наукові дослідження у хворих зі злоякісними пухлинами шкіри, гіперкератозами, червоним і туберкульозним вовчаком та захищено дисертаційні роботи на здобуття наукового ступеня доктора клінічної медицини А.І. Картамишевим, М.М. Кузнецем, А.А. Кройчиком, С.А. Поплавським, Ф.Є. Колядою, І.Б. Вейнеровим. В період з 1926 по 1936 рік професор О.М. Тижненко був деканом лікувального факультету. У цей час на кафедрі працювали: доценти А.А. Кройчик, Б.І. Вейнеров, С.М. Богданович, А.І. Картамишев, М.М. Кузнець; асистенти: Г.М. Глінер, І.М. Куперштейн, В.Г. Леві, Є.С. Штейн-Фогель; аспірант Н.М. Левковський та інші талановиті науковці-дерматовенерологи.
Потребують відзначення наукові та практичні розробки та здобутки професора А.I. Картамишева ,
А.І. Картамишев (1897–1973) який завідував кафедрою шкірних та венеричних хвороб з 1945 по 1952 рр. Він встановив додатковий діагностичний тест при діагностиці пузирчатки визначення рівня хлоридів у сечі. Активно готував науково-педагогічні кадри. За період керівництва кафедрою професором А.І. Картамишевим співробітники кафедри Н.М. Левковський, Б.С. Можар, Ф.Є. Коляда виконали кандидатські дисертації. Професор А.І. Картамишев написав підручник «Шкірні та венеричні хвороби», який неодноразово видавався та перевидавався російською, українською і китайською мовами.
Талановитим клініцистом та обдарованим діагностом захворювань шкіри був к. мед. н., доцент С.М.Богданович
С.М. Богданович (1893–1976) (завідував кафедрою у 1943–1945,1952–1953, 1959–1960 рр.). Він розробив та запровадив у клінічну практику експругаторний метод лікування алергічних захворювань шкіри, займався діагностикою пухлин шкіри.
З 1953 по 1959 рік кафедру очолював професор М.М. Кузнець .
М.М. Кузнець (1890–1959) На цей період проблематика наукових досліджень співробітників кафедри була зосереджена на вивченні вітамінного балансу в організмі хворих на хронічні дерматози.
Вивчались також проблеми червоного вовчака, сверблячих дерматозів, епідермофітії, екземи, пузирчатки. Штат кафедри, яку очолював професор М.М. Кузнець, складався з 1 доцента (С.М. Богданович) та 6 асистентів (Б.Т. Глухенький, М.О. Барабаш, Є.Д. Осадчий, Н.М. Левковський, В.М. Семенова, М.М. Фукі).
Авторитетним у фахових наукових школах України і колишнього Союзу був професор I.I. Потоцький ,
І.І. Потоцький (1898–1978) який завідував кафедрою з 1960 по 1974 рр. Його ґрунтовні праці були присвячені вивченню ролі нервової системи у розвитку низки хронічних дерматозів, дихальної функції шкіри, ураження шкіри при лейкозах, удосконаленню лікування сифілісу. Відомими є запропоновані професором І.І. Потоцьким методи зонального ультрафіолетового опромінення шкіри при псоріазі та кисневої терапії при ряді дерматозів. Він написав 2 підручники з дерматовенерології для студентів медичних ВНЗ та училищ, а також низки довідників та монографій з проблем дерматології. Під керівництвом професора І.І. Потоцького було захищено 8 докторських та 42 кандидатські дисертації. Ряд його талановитих учнів стали завідувачами кафедр дерматовенерології або очолили відділи профільних НДІ, зокрема В.Г. Коляденко (Київ), І.Н. Ляшенко (Вінниця), Л.П. Циркунов (Київ), С.І. Довжанський (Саратов), Л.М. Хасабов (Ростов-на-Дону), В.А. Гребенніков (Ростов-наДону), А.Ю. Родін (Сімферополь), М.А. Карагезян (Краснодар), Г.С. Цераїдіс (Харків) та ін. Серед чисельних учнів професора І.І. Потоцького потрібно також відзначити відомих науковців-дерматовенерологів М.М. Шупенька, П.М. Недобоя, Д.Я. Головченко нинішніх доцентів кафедри дерматології та венерології НМУ імені О.О. Богомольця.
З 1974 по 2009 рік кафедру дерматології та венерології Київського медичного інституту (нині Національного медичного університету імені О.О. Богомольця) очолював учень професора І.І. Потоцького, професор, член-кореспондент АПН України, академік Академії наук вищої школи, заслужений працівник вищої< освіти України Володимир Григорович Коляденко (1935-2013)
.
Він вніс значний професійний вклад у розвиток сучасної дерматовенерології. Свідченням цього є основні напрямки його наукових досліджень: вивчення патогенезу, розробка удосконалених методів діагностики і лікування ряду хронічних дерматозів, урогенітальних інфекцій, мікозів; а також дослідження протипухлинної функції шкіри.
В.Г. Коляденко у 1963 р. закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця. За творче поєднання відмінного навчання з великою громадсько-політичною роботою після закінчення інституту В.Г. Коляденко занесений в Золоту книгу пошани Київського медичного інституту. З 1963 по 1966 роки він аспірант кафедри шкірних та венеричних хвороб Київського медичного інституту. У 1966 р. В.Г. Коляденко успішно захистив кандидатську дисертацію, а у 1973 році докторську дисертацію на тему: «Вивчення патогенезу алергічних сверблячих дерматозів по даним деяких окислювально-відновних процесів у шкірі». 1973 р. по 1977 р. очолював деканат з навчання іноземних студентів, а з 1977 року по 2009р. був беззмінним проректором з наукової роботи. Протягом майже двох останніх десятиліть до 2010 року, професор В.Г.Коляденко очолював спеціалізовану Вчену Раду по захисту кандидатських та докторських дисертацій зі спеціальностей «Шкірні та венеричні хвороби, та «Імунологія та алергологія».
Професор В.Г.Коляденко є ініціатором створення Української асоціації лікарів дерматовенерологів і косметологів; з 2000 р. по 2010 р., він – Президент Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів, а з 2010 р. – почесний Президент Асоціації. З 2000 р. В.Г.Коляденко очолює редакцію «Українського журналу дерматології, венерології, косметології». В.Г.Коляденко автор більш як 500 наукових праць, серед яких 28 монографій, підручників та навчальних посібників, а також 82 винаходів, з яких 5 було запатентовано у Великій Британії, Франції, Японії та інших країнах. У 1994 році В.Г.Коляденко став лауреатом іменної премії НАН України «Фундація доктор Дем’янів Свобода і мир для України». З 1991 року він член Європейської Академії дерматології, а в 1996 р. Міжнародним біографічним інститутом у Кембриджі (Велика Британія) він введений до числа 2000 видатних вчених світу ХХ століття. Професор В.Г.Коляденко створив власну школу лікарів дерматовенерологів. Ним підготовлено понад 40 кандидатів і докторів медичних наук. Його учнями є професори: В.І.Степаненко (м.Київ), О.О.Притуло (м.Сімферополь), О.В.Буянова (м.Івано-Франківськ), О.І.Денисенко (м.Чернівці), М.М.Лебедюк (м.Одеса), Ю.В.Андрашко (м.Ужгород). За заслуги в підготовці науково-педагогічних кадрів він нагороджений орденами «Дружби народів» (1980), « За заслуги III ступеня», медалями, нагрудними значками Міністерства вищого середньої і спеціальної освіти СРСР за успіхи в роботі та Міністерства охорони здоров’я України «Відмінник охорони здоров’я», нагороджений Почесними Грамотами Верховної ради України (1992, 2007рр.). Протягом 16 років ( 1985–2001рр.) він входив до складу Президії Вченої ради МОЗ України, був членом експертної ВАК СРСР.
З 2009 року кафедру очолює професор Віктор Іванович Степаненко.
