НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

Кафедрa дерматології та венерологї

Наукові пошуки та підготовка науково-педагогічних кадрів

Кафедра дерматології та венерології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця є однією з провідних в науковому та науково-методичному напрямках серед профільних кафедр ВМНЗ України.


Головним напрямом наукових досліджень кафедри на теперішній час є – розробка удосконалених методів діагностики і комплексного лікування хронічних дерматозів та інфекцій, що переважно передаються статевим шляхом з урахуванням визначення додаткових чинників значимих в патогенезі цих захворювань.


На кафедрі було продовжуються розпочаті професорами М.І. Стуковенковим, П.В. Нікольським, О.М. Тижненком, А.М. Картамишевим, І.I. Потоцьким, В.Г. Коляденком різнобічні дослідження з вивчення патогенезу та обґрунтування лікування хворих на псоріаз. Тільки проблемі псоріазу у останні десятиліття присвячено 4 докторські й 18 кан­дидатських дисертаційних робіт. Так, асистент кафедри Л.В. Со­логуб (1985 р.) вивчала терапевтичну ефективність гіпербаричної оксигенації при артропатичному псоріазі порівняно з даними кис­лотно-основного стану крові й сцинтиграфії гепатобіліарної систе­ми хворих. Вивченню залежності показників Сигма-ШОЕ від клінічної фор­ми псоріазу та рівня циркулюючих імунних комплексів, R -білків було присвячено кандидатські дисертації Авада Джавада, A.A. Василишина та М.Ю. Гаєвської. Порівняльну оцінку функціонально­го стану щитоподібної залози та імунного стану у хворих на псо­ріаз викладено в дисертаційній роботі Ю.В. Андрашка (1994 р.). Теоретичне обґрунтування еферентної та комплексної дезінток-саційної терапії в цієї групи хворих подано в кандидатських дисер­таціях В.К. Богданова (1994 р.), В.М. Короля (2002 р.), ТІ. Труніної (1999 р.). Стану вільнорадикальних процесів, жирокислотному стану ліпідів, водно-ліпідній мантії та ліпідонормалізувальній дії лікувальних фак­торів при псоріазі присвячено кандидатські дисертації Г.Г. Сулими (2002 р.), О.Л. Харитончук (2002 р.), Т.П. Коржової (2002 р.) та докторську дисертацію Ю.В. Андрашка (2003 р.). Інтегральний аналіз стану імунних механізмів при розвиткові псо­ріазу подано в дисертаційній роботі К.В. Коляденко (2004 р.), в якій обґрун­товано наявність у хворих на псоріаз протипухлинного феномену. Обґрунтування диференційованого використання ультрафіолето­вого опромінення та поляризованого світла при лікуванні хворих на псоріаз залежно від клінічної форми й стадії псоріазу наведено в дисертаційній роботі А.П. Перехрестенка (2005 р.). Комплексну терапію псоріазу з урахуванням порушень мікроциркуляції в шкірі представлено в кандидатській дисертації З.А. Ніколаєвої (2007 р.). У кандидатській дисертації О.В. Рай (2013 р.) проведено вивчення впливу ультрафіолетової терапії на рівень уроканінової кислоти у шкірі при псоріазі. Обгрунтування комплексного лікування хворих на хронічні дерматози (псоріаз, екзема) з урахування стану органів травлення – проведено в докторській дисертації Т.О. Литинської (2016 р.). У докторській дисертації Р.Л. Степаненка (2017 р.) визначено додаткові прогностичні критерії клінічного перебігу псоріазу та надані рекомендації, щодо оптимізації його лікування, з урахуванням імунологічних та імуногістохімічних реакцій в патогенезі і морфогенезі захворювання.


Значна увага приділена вивченню іхтіозу. Цій проблемі присвя­чено дві кандидатські та одна докторська дисертаційні роботи. Так, Л.О. Грабовська вивчала особ­ливості клінічного перебігу псоріазу в зіставленні із вмістом ліпідів та активністю окисно-відновних процесів у крові й шкірі (1984 р.), а Салям А. Алі вивчав імунологічні порушення залежно від клінічного перебігу іхтіозу (1992 р.). У докторській дисертації С.В. Дмитренко (2016 р.) запропоновано проводити диференційовану терапію хворих на іхтіоз з урахуванням ступеня патогенетичних розладів та клінічних форм дерматозу.


Не залишається поза увагою кафедри подальше вивчення етіології та патогенезу акантолітичної пузирчатки. На цю тему було виконано дві кандидатські й дві докторські дисертації. У докторській дисер­тації О.О. Притуло (2003 р.) наведено результати вивчення імуно-гемокоагуляційного, протеолітичного дисбалансу та ендотоксика-ційного синдрому щодо патогенезу проградієнтного перебігу акантолітичної пузирчатки. Дисертант запропонував високо-інформативні методи ранньої диференційної діагностики акантолі­тичної пузирчатки та комплексні індивідуалізовані методи лікування цієї недуги. Цікаві результати досліджень, які отримав А. Галаговець при вивченні імунопатогенезу пузирчастих дерматозів, що було темою його докторської дисертації: автор удосконалив методи імуногістохімічної діагностики пузирчастих дерматозів зони базаль­ної мембрани. Вивченню клінічних особливостей перебігу акан­толітичної пузирчатки в зіставленні з показниками імунологічної реактивності в процесі комплексної терапії з застосуванням мікро­хвильової резонансної терапії присвячено кандидатську дисертацію Ж.В. Корольової (1990 р.). На підставі порівняльного вивчення змін гуморального компонента імунологічної реактивності сироватки та плазми крові в динаміці у хворих на акантолітичну пузирчатку роз­роблено та впроваджено в клінічну практику імунокомплексний спосіб лікування пузирчатки (П.В. Федорич, 1998 р.).


Обґрунтування комплексного лікування мікробної та справж­ньої екземи із застосуванням мікрохвильової резонансної терапії та комбінованої лазерної терапії, що базується на результатах тези-графічного й газохроматографічного аналізу та імунологічних дос­ліджень гемостазу, а також функціонального стану шлунково-киш­кового тракту, печінки, жовчного міхура, підшлункової залози та нирок, викладено в кандидатських дисертаціях О.Д. Пуришкіної (1999 р.), O.A. Баранової (1997 р.), О.І. Денисенко (1998 р.). У докторській дисертації К.Є. Іщейкіна (2009 р.) проведено клініко-імунологічне обгрунтування комплексної терапії у хворих на атопічний дерматит та екзему.


У докторській дисертації C.O. Галникіної (2004 р.) на підставі комплексного клініко-експериментального дослідження значно роз­ширено нинішні уявлення про патоморфологічні зміни шкіри за умов постоваріоектомічного синдрому. Дисертант уперше експеримен­тально довів, що у тварин із посткастраційним синдромом дистро­фічних змін зазнають як клітини епідермісу, так і структурні компо­ненти дерми, що є підґрунтям для виникнення захворювань шкіри. На підставі комплексного вивчення патогенезу запропоновано ди­ференційовані схеми лікування й профілактики захворювань шкіри у жінок із постоваріоектомічним синдромом, дерматологічними про­явами якого є андрогенна алопеція, рожеві вугрі, клімактерична екзема, ксероз та особливості перебігу папіломавірусної інфекції, хламідіозу на тлі атрофічного кольпіту.


Обґрунтування лікування колоподібного облисіння було темою кандидатських дисертацій М. А. Поліщука та Т. О. Ялтинської. По­казники сполук, що містять сірку, в сироватці крові й стан гумо­рального імунітету залежно від добового ритму вивчав М. А. По­ліщук (1989 р.), а Т.О. Литинська досліджувала імунний статус та стан шлунково-кишкового тракту у хворих на колоподібне облисін­ня (2003р.).


Г.Б. Романенко (Глухенька) проводила дослідження щодо ви­вчення ефективності сорбційної імунокорекції у хворих на дифузний нейродерміт (1986 р.). Комплексному вивченню етіології, патогенезу, клініки та удосконаленню лікування мікозів присвячена докторська дисертація С.Г. Свирида (1990 р.). У кандидатській дисертації І.А. Іваніщевої (2014 р.) проведено дослідження стану місцевого імунітету у хворих на мікози ступнів та запропонована диференційована терапія.


Клініко-імунологічні особливості діагностики та лікування де­модекозу було відображено в кандидатській дисертації Б.Г Кога­на (1995 р.). Згодом Б.Г. Коган (2006 р.) поглиблено вивчав групу розацеаподібних дерматозів. Це дало йому змогу встановити ряд чинників і механізмів виникнення та розвитку розацеа, демодекозу й перорального дерматиту, серед яких вагоме значення мають інвазії та патогенний вплив кліщів D. folliculorum і D.brevis. Встановлено, що кліщі-демодециди є високоспеціалізованими, постій­ними, облігатними, моноксенними, внутрішньошкірними парази­тами людини й ці паразити спроможні викликати патологічні зміни в шкірі людини, зокрема в ділянках їхнього паразитування, та при­зводити до порушень в імунному статусі організму господаря. До­ведено можливість використання топічної та сезонної специфічності кліщів-демодецид для розроблення оригінальних терапевтичних заходів, спрямованих на досягнення ерадикації цих паразитів. А.В. Клименко у кандидатській дисертації (2009 р.) провела диференціальну діагностику та запропонувала корегування терапії вугрової хвороби (акне)  і акнеподібних дерматозів (розацеа, демодекоз). Застосуванню імуномезотерапії в комплексному лікуванні вугрової хвороби та розацеа – присвячена кандидатська дисертація Л.Я. Федорич (2010 р.). Оптимізацію лікування вугрової хвороби у чоловіків з урахуванням патогенезу, клінічних форм та супутньої патології, проведено у кандидатській дисертації О.М. Шупенько (2013 р.). Обгрунтування диференційованої терапії вугрової хвороби у жінок з урахуванням особливостей ендокринного стану, гормонального статусу організму та клінічного перебігу захворювання проведено в кандидатській дисертації Л.О. Наумової (2016 р.).


На кафедрі були проведені та продовжуються поглиблені дослідження з ви­вчення грибоподібного мікозу, які свого часу було розпочато ще осно­воположником київської школи дерматовенерологіє М.І. Стуковенковим. Зокрема, О.В. Буянова присвятила свої дослідження вивченню мікро-циркуляторного русла шкіри людини у зв’язку зі становленням її структури в нормі та при грибоподібному мікозі. О.В. Буянова де­тально вивчала міжклітинні взаємодії у процесі розвитку епідермісу, дерми, мікроциркуляторного руслау пренатальному періоді онтоге­незу та в дорослих. Результати досліджень дали змогу встановити клініко-морфологічні паралелі розвитку грибоподібного мікозу та показати клінічне значення морфологічних змін мікроциркуляторно­го русла шкіри при цьому дерматозі. Це допомогло розробити ди­ференціально-діагностичні критерії для ранньої діагностики грибо­подібного мікозу. Вивчення цієї актуальної проблеми було продовжено у кандидатській дисертації Луая Мустафи Хамаде (2017 р.), зокрема визначено імунологічні критерії діагностики та лікування хворих на грибоподібний мікоз.


У співпраці з кафедрою гістології, цитології та ембріології провади­лися дослідження щодо з’ясування можливостей відновних власти­востей шкіри, міжклітинні взаємодії процесів репарації основних шарів шкіри та її нервового апарату в результаті спрямованого впливу й мож­ливостей використання засобів для стимуляції загоєння ран (Г.І. Слободяник).


О.Г Міхеєв у своїй кандатській дисертації (1999 р.) вивчав особливості інтерфероно-вого статусу хворих із різними клінічними формами рецидивуючої герпетичної інфекції шкіри та слизових оболонок.


Патогенезу, діагностиці та лікуванню судинних невусів було при­свячено докторську дисертацію О.В. Богомолець (2002 р.). Дисер­тант проаналізувала 726 випадків уражень шкіри (судинних невусів, мальформацій, гемангіом та асоційованих із ними синдромів), що дало змогу встановити клініко-діагностичні критерії судинних не­вусів, розробити клініко-топографічні класифікації та запропонувати комбіновану методику лікування методом селективного фототермолізису


На кафедрі успішно розробляють нові методи діагностики й ліку­вання інфекцій, що передаються статевим шляхом. За цією тема­тикою було виконано ряд дисертаційних робіт. В.І. Степаненко у 1984 р. захистив канди­датську дисертацію на тему “Клініка, діагностика й лікування гоно­рейної інфекції з урахуванням клітинного дихання гонококів”. Про­ведені дослідження дали змогу розширити уявлення щодо біологічного циклу гонококів та підвищити ефективність терапії го­нореї, спрямованої на вдосконалення етіотропної терапії. При вико­нанні докторської дисертації (“Клініка, діагностика й патогенетично обґрунтована терапія гонореї та сифілісу з урахуванням патомор-фозу інфекцій 1990 р.) В.І. Степаненком розроблено ряд оригіналь­них пристроїв, які дають змогу брати матеріал із різних ділянок уро-генітального каналу для дослідження на гонокок та інші збудники урогенітальних інфекцій при торпідному й хронічному перебігу за­пального процесу, розроблено нові способи визначення мінімальної пригнічувальної концентрації антибіотиків при лікуванні гонореї, ори­гінальні пристрої для поєднаного промивання уретрального каналу в чоловіків лікарськими розчинами, гідромасажу та введення в урет­ру різних лікарських форм. В.І. Степаненко запропонував удоскона­лений спосіб забарвлення блідої трепонеми та способи її культиву­вання. За ці розробки дослідник отримав 20 авторських свідоцтв СРСР на винаходи у співавторстві, п’ять зарубіжних патентів та вісім патентів України.


Ефективність лімфотропного введення антибіотиків та місцевої гіпертермії при лікуванні хронічних уретропростатитів було відоб­ражено в кандидатській дисертації О.І. Гладкого (1995 р.). Розпочаті ще під час навчання в студентському науковому гурт­ку дослідження П.В. Бардова стали основою при виконанні канди­датської дисертації щодо обґрунтування лікування хронічного простатиту та простатовезикуліту, у складнених порушенням копулятивної та репродуктивної функції (2002 р.). Співвідношення клінічних, патопсихологічних та соціально-епідеміо­логічних характеристик при венеричних уретропростатитах у чоловіків було висвітлено в докторській дисертації доцента кафедри О. Є. Федоренка (2003 р.). Ним було побудовано модель сексуального життя чоловіків-городян з урахуванням його початку та залежності від віку й освіти. За результатами досліджень установлено наявність полісиндромних порушень копулятивного циклу переважно функціональ­ного характеру у вигляді тимчасової дизритмії сексуальних стосунків.


Дослідження з удосконалення діагностики й лікування сечоста­тевого трихомоніазу в жінок з урахуванням показників стану піхво­вого середовища та клінічного перебігу захворювання було наведе­но в дисертаційній роботі О.І. Романкової (2005 р.)


На базі клініки дерматовенерології НМУ імені О. О. Богомольця та клініки Одеського медичного університету М.М. Лебедюком було виконано докторську дисертацію щодо вивчення епідеміології, клінічного патоморфозу хламідійної та змішаної урогенітальної інфекції, обґрунтування комплексної діагностики, лікування та профі­лактики (2003 р.). За результатами дослідження було розроблено алгоритм лабораторної діагностики мікстхламідійнихурогеніталь-них інфекцій. Показано діагностично-прогностичне значення фак­тора некрозу пухлини та його рецепторів як медіаторів персистенції хламідійної та мікстхламідійних інфекцій. Отримано докази глиб­шого пригнічення місцевого імунітету у випадках змішаної хламі­дійної інфекції. С.М. Раздайбєдін провів дослідження з обґрунтуванням опти­мальних методів діагностики й лікування хламідійного уретриту в чоловіків (1987 р.). Проблему негонококовихуражень сечостате­вої системи в чоловіків і жінок було відображено в кандидатських дисертаціях В.П. Мариненка (2001 р.),  В.В. Шеремети (2002 р.) та О.П. Шевченко (2003 р.). Проблемі удосконалення діагностики і лікування сечостатевого кандидозу у жінок з урахуванням особливостей клінічного перебігу та порушень складу мікрофлори піхви і кишечника присвячена кандидатська дисертація Т.С. Коновалової (2007 р.).


Не залишилися поза увагою кафедри питання наукового обґрунту­вання ефективніших методів діагностики й лікування сифілісу. Цій проблемі було присвячено дисертаційні роботи В.Б. Терлецького та Г.Ф. Лобанова. Так, В.Б. Терлецький успішно захистив кандидатську дисертацію на тему “Скорочений метод лікування хворих сифілісом біциліном-3, вісмутом і димексидом та додатковий метод діагностики ранніх форм сифілісу (визна­чення церулоплазміну)”. Цей дослідник уперше в клінічній практиці вивчив розподіл вісмуту в суцільній крові, сироватці й еритроцитах хворих на сифіліс у процесі лікування вісмутовими препаратами та біциліном-3, що дало змогу виявити пряму залежність накопичення вісмуту в організмі від давності захворювання. У роботі доведено можливість використання показника активності церулоплазміну як додаткового тесту для діагностики заразних форм сифілісу.


Додаткові ускладнення ді агно стично-лікувального й організаційно-реабілітаційного характеру в організації системних противенеричних заходів виникли в період після техногенної аварії на Чорнобильській атомній станції. Цю проблему було висвітлено в дисертаційній ро­боті Г. Ф. Лобанова “Діагностика, лікування та реабіліта­ція хворих на сифіліс серед населення, що мешкає на територіях, забруднених радіонуклідами” (2003 р.). Показано варіанти нетипового перебігу сифілісу на територіях радіонуклідного забруд­нення залежно від загального стану здоров’я, наявності органних і міжорганних захворювань, імунологічних порушень та феномену радіаційного внутрішнього опромінення. Розроблено функціонально-структурну модель організації лікувально-діагностичного процесу хворих на сифіліс і показано її ефективність.


Ефективній науковій роботі кафедри дерматології та венерології сприяє співпраця з іншими кафедрами університету, зокрема клінічної імунології та алергології з секцією медичної генетики, ендокринології, патологічної анатомії, а також НДІ експериментальної та клінічної медицини. Крім цього кафедра активно співпрацює в науковому плані з ДУ «Інститут дерматології та венерології» НАМН України (м. Харків), Інститутом біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України, Інститутом дерматовенерології республіки Узбекистан, Інститутом патології Карл-Тим-Клінікум Котбус – академічної школи Шаріте ( м.Котбус, Німеччина).


На теперішній час, на кафедрі продовжуються поглиблені наукові дослідження із залученням новітніх медико-біологічних технологій та сучасних імуногістохімічних методик з проблем патогенезу та удосконалення лікування псоріазу, вугрової хвороби, бульозних дерматозів, алергічного контактного дерматиту, мікозів шкіри.