НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

Кафедрa соціальної медицини та громадського здоров’я

Історія кафедри

Викладання медико-соціальних питань і статистики на медичному факультеті Київського університету св. Володимира розпочалось із створенням у 1871 р. першої в Україні кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики в Київському університеті. Керівник кафедри професор В.А.Субботін багато уваги надавав громадській медицині, питанням епідеміології, медичної статистики, санітарної топографії.

Розпочату справу продовжив у 1893 р. професор В.Д.Орлов. При кафедрі відкривається приват-доцентський курс з епідеміології та санітарної статистики.

Соціальна медицина як самостійна дисципліна в ті роки не входила в програму навчання, тому доводилось включати цей предмет в курс епідеміології та санітарної статистики.

У 1903 р. приват-доцентом з епідеміології та санітарної статистики став керівник санітарного бюро Київської міської управи, доктор медицини О.В.Корчак-Чепурківський, відомий своїми медико-соціальними та статистичними дослідженнями. Розпочатий ним курс лекцій на медичному факультеті Київського університету відразу ж набув медико-соціального спрямування. О.В.Корчак-Чепурківський започаткував викладання предмета як в Україні, так і загалом у Російській імперії.

Колишній земський санітарний лікар, доктор медицини, професор О.В.Корчак-Чепурківський у 1918 р. був директором санітарного департаменту Міністерства народного здоров’я і опікування, а потім другим міністром охорони здоров’я періоду Директорії. Один з ініціаторів створення у 1917 р. в Українському державному університеті медичного факультету з викладанням українською мовою і перший його декан.

У перші радянські роки соціальну медицину викладали на об’єднаній кафедрі загальної та соціальної гігієни. Лекції українською мовою читав професор О.В.Корчак-Чепурківський, російською – професор К.Е.Добровольський. Наприкінці 1922 р. українська та російська лектури були об’єднані і кафедру очолив О.В.Корчак-Чепурківський. Ще в березні 1921 р. він був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, де того ж року організував і очолив кафедру охорони народного здоров’я, на яку остаточно перейшов у 1923 р. Основна робота цієї кафедри зосереджена була на розробці української медичної термінології.

В Україні самостійні кафедри соціальної гігієни створені у другій половині 1923 р. (Харків, Одеса). У Київському медичному інституті виконання обов’язків завідувача кафедри соціальної гігієни було доручено С.С.Кагану 7 грудня 1923 р. Затвердження цього рішення відбулося 18 січня 1924 р. Цю дату у звіті про діяльність кафедри за перший рік її роботи С.С.Каган назвав датою юридичного заснування кафедри.

Першими співробітниками кафедри соціальної гігієни, яку очолив С.С.Каган, стали лікарі О.В.Гліко, Г.Ф.Влайков, Г.Б.Гецов, С.І.Радченко.

Перші роки на кафедрі вивчались проблеми, пов’язані із розвитком організації державної охорони здоров’я в Україні, у тому числі охорони материнства та дитинства, санітарної справи.

У 1929 р. професор С.С.Каган переведений у Дніпропетровський медичний інститут ректором і завідувачем кафедри соціальної гігієни, де він видав посібник з соціальної гігієни для студентів “Нариси соціальної гігієни”. Кафедру в Києві очолив С.І.Радченко, який керував нею до 1934 р., коли посаду завідувача знову посів С.С.Каган. З цього часу С.І.Радченко виконував обов’язки професора кафедри.

У 1941 р. кафедра соціальної гігієни перейменована в кафедру організації охорони здоров’я, що визначило суттєві зміни її програми й провідне місце посіли проблеми теорії та практики охорони здоров’я.

Під час Великої Вітчизняної війни робота кафедри була спрямована на зміцнення медико-санітарної служби тилу, удосконалення медичного обслуговування робітників і дітей.

У подальшому на кафедрі проводилися дослідження з проблем організації та планування медичної допомоги різним контингентам, захворюваності різних груп населення України, удосконалення лікувально-профілактичної допомоги, вивчались санітарні наслідки війни в Україні, розроблявся перший повоєнний план розвитку охорони здоров’я.

У 1952 р. обов’язки завідувача кафедри тимчасово виконував доцент Ю.А.Кушнір. У серпні 1953 р. завідувачем кафедри став доцент І.П.Пігіда, у 1961 р. – професор І.Д.Хорош.

Основними напрямками досліджень були вивчення стану здоров’я та організації диспансерного обслуговування робітників промислових підприємств, захворюваності дитячого та дорослого населення України, організації охорони здоров’я сільського населення, розробка проблем історії медицини.

З 1966 р. кафедру перейменовано в кафедру соціальної гігієни та організації охорони здоров’я.

У 1969 р. розпочато комплексне вибіркове вивчення стану здоров’я населення республіки у зв’язку з переписом населення 1970 р. Це фундаментальне дослідження визначило тематику кафедри на найближчий період.

У 1972 р. кафедру очолив професор О.А.Грандо, під керівництвом якого продовжувались дослідження, присвячені організації різних видів спеціалізованої медичної допомоги населенню, створенню реабілітаційної служби в умовах міської поліклініки, удосконаленню амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги населенню.

У 80-ті роки колектив кафедри продовжував працювати над удосконаленням амбулаторно-поліклінічної допомоги, організацією загальної диспансеризації населення. Серед тематики цього періоду – питання удосконалення організації та управління лікувально-профілактичною допомогою робітникам великих промислових підприємств із застосуванням автоматичних систем управління (АСУ).

Одним з постійних напрямків науково-дослідної роботи кафедри було вивчення організації спеціалізованої медичної допомоги різним групам населення.

В результаті вивчення амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги хворим гастроентерологічного профілю були науково обґрунтовані, розроблені і впроваджені в практику організаційні заходи, спрямовані на підвищення рівня, якості та ефективності спеціалізованої медичної допомоги.

На кафедрі були проведені дослідження з вивчення медико-соціальних закономірностей опікового травматизму і запропонована до впровадження модель організації медичної допомоги опіковим хворим.

Однією із проблем, яка досліджувалась на кафедрі під керівництвом професора О.А.Грандо, була “Історія медицини та охорони здоров’я”. Наукові дослідження з цієї проблеми висвітлюють основні етапи розвитку охорони здоров’я та вищої медичної освіти в Україні. Результати цих досліджень відображені в підготовленій кафедрою експозиції музею медицини, який був організований з ініціативи кафедри.

На базі музею медицини 29 жовтня 1982 р. за рішенням МОЗ УРСР був відкритий Музей медицини Української РСР, який у 1990 р. перейменовано у Центральний музей медицини УРСР. Цьому передувала багатолітня науково-дослідна робота і збирання та вивчення історичних джерел, фондів багатьох державних архівів, музеїв і наукових бібліотек. Зібрано тисячі експонатів, розроблялися науково-методичні основи побудови експозиції. Засновник музею і його директор – доктор медичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, професор О.А.Грандо (1919–2004).

З 1990 р. до січня 2004 р. кафедрою завідував член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, професор Ю.В.Вороненко.

Кафедра – учасник міжнародних проектів з вивчення здоров’я жінок і дітей, які проводилися під егідою ВООЗ. Спільно з Інститутом педіатрії, акушерства та гінекології здійснювався проект “Сім’я і діти України” як частина Європейського тривалого дослідження вагітності і дитинства.

У травні 1998 р. змінено назву кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я на кафедру соціальної медицини та охорони здоров’я.

В останні роки кафедра проводила поглиблене дослідження нових підходів до розробки навчальних і контрольних тестових питань, що знайшло впровадження у педагогічний процес вищих медичних закладів освіти України. У 1997 р. вийшли з друку “Програмні тестові питання з соціальної медицини та організації охорони здоров’я”, у 2001 р. здійснено друге видання цього важливого і необхідного посібника в навчальному процесі.

Наполеглива робота колективу кафедри завершилась у 2000 р. виданням першого в Україні фундаментального підручника “Соціальна медицина та організація охорони здоров’я” для студентів вищих медичних навчальних закладів III–IV рівнів акредитації. У 2002 р. вийшов “Посібник із соціальної медицини та організації охорони здоров’я”, а також підручник “Соціальна медицина та організація охорони здоров’я” для студентів вищих медичних навчальних закладів I–IІ рівнів акредитації.

З 2004 р. по 2014 р. кафедрою завідував академік НАМН України, доктор медичних наук, заслужений лікар України, професор В.Ф.Москаленко.

З вересня 2014 р. кафедру реорганізовано та змінено назву кафедри на «організації охорони здоров’я та соціальної медицини».

За час існування кафедри опубліковано близько 1000 наукових робіт, у т.ч. понад 30 монографій, більше 40 підручників і навчальних посібників, значна кількість методичних рекомендацій та вказівок. Зроблено понад 800 доповідей на з’їздах і наукових конференціях. З 1946 р. співробітники та пошукувачі кафедри захистили 18 докторських та понад 70 кандидатських дисертацій. Співробітники кафедри брали участь у виконанні міжнародної програми, що стосується репродуктивного здоров ’ я жінок та інших проектах. На кафедрі працює студентський науковий гурток.

Наказом МОЗ України № 314 від 22.06.1971 при кафедрі соціальної медицини та організації охорони здоров’я КМІ були організовані курси підвищення кваліфікації керівників органів і закладів охорони здоров’я.

За час функціонування курсів з 1971 р. по 1982 р. підвищили свою кваліфікацію 1435 керівників охорони здоров’я з усіх областей України.

22 грудня 1982 р. Наказом МОЗ України № 632 на базі цих курсів при Київському медичному інституті організована самостійна кафедра «Соціальної гігієни і організації охорони здоров’я по підвищенню кваліфікації керівних кадрів охорони здоров’я» (завідувач кафедри доцент Матвєєва А.П; нині кафедрою завідує професор Ледощук Б.О.).

Нині на кафедрі, крім соціальної медицини та організації охорони здоров’я, викладається історія медицини.

Курс історії медицини читався з перших днів організації медичного факультету у Київському університеті. Спочатку курс називався “Енциклопедія і методологія медицини”. Першу лекцію з історії медицини 12 (24) вересня 1841 р. прочитав професор В.О.Караваєв.

У радянські роки питання історії медицини викладались на кафедрі соціальної гігієни, але обсяг їх ставав все меншим, і на початку 40-х років фактично викладались окремі питання історії охорони здоров’я.

У 1948 р. створена самостійна кафедра історії медицини, але в 1959 р. її знову об’єднали з кафедрою організації охорони здоров’я.

З 1968 р. на кафедрі здійснюється підвищення кваліфікації викладачів соціальної медицини та охорони здоров’я навчальних медичних закладів. На базі кафедри підвищили кваліфікацію більш ніж 400 викладачів, в тому числі 48 завідувачів і професорів, 104 доценти і 216 асистентів.

Вихованцями кафедри є відомі вчені-професори Є. Беліцька, Г. Гецов, К. Дупленко, С. Познанський, Л. Лєкарєв, Н. Сачук, О. Дудко, Б. Криштопа та ін. У травні 2005 р. на базі кафедри як опорної організовано і проведено семінар-нараду завідувачів кафедр соціальної медицини вищих навчальних закладів України.

Сьогодні на кафедрі працюють професори Т. Грузєва, Л. Галієнко, Ф. Ступак, доценти Н. Гречишкіна, В. Замкевич, С. Зоріна, Л. Литвинова, О. Назарова, О. Полянський, Л. Прус, О. Редькіна, І. Слюсаренко, А. Чуйко, старший викладач А. Момрик, асистенти О. Антонюк, С. Власенко, О. Донік, Г. Іншакова, С. Масюк, А. Пошкурлат, старші лаборанти С. Кацнельсон, О. Христюк, лаборанти Н. Ксьондз, Л.Масоріна, Л. Чуйко,.

Кафедра організації охорони здоров’я та соціальної медицини Національного медичного університету імені О. О. Богомольця продовжує славні традиції минулого і на високому професійному рівні виконує поставлені перед нею завдання із підготовки медичних кадрів.