НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

Кафедрa оториноларингології

Історія кафедри

Виділення оториноларингології як самостійної дисципліни розпочалося із середини ??? століття. До цього вивчення, викладання та лікування вушних хвороб входило до курсу хірургії, а захворювань верхніх дихальних шляхів – до курсу терапії. Анатомо-топографічна єдність вуха, горла та носа, їх функціональний взаємозв’язок, а також введення в практику ендоскопічних методів дослідження ЛОР-органів стало підставою для об’єднання хвороб цих органів. Це привело до розробки і введення в клінічну практику нових методів діагностики та лікування, що, в свою чергу, дало можливість вивчити клінічний перебіг захворювань верхніх дихальних шляхів та вуха.

Німецький лікар Гофман у 1841 році запропонував проводити огляд глибоких ділянок вуха, горла та носа за допомогою дзеркала, в центрі якого у формі кружальця відсутня амальгама. Пізніше вюрцбурзький лікар Трьольч ввів в практику лобовий рефлектор, яким користуються і сучасні лікарі. У 1854 році іспанський співак та викладач співу, професор Паризької консерваторії і Королівської академії музики в Лондоні М. Гарсія запропонував оглядати гортань за допомогою гортанного дзеркала. За цей винахід і трактат, присвячений голосоутворенню, автору присвоїли ступінь доктора медицини. Введення в практику метода непрямої ларингоскопії стало поштовхом для впровадження методики задньої (1859 р.), а потім передньої та середньої риноскопії (70-ті роки ??? століття).

Першим серед прямих методів дослідження ЛОР-органів був запропонований метод езофагоскопії (1868). Беручи за основу досвід шпагоковтача, Куссмауль до трубки прикріплює освітлювач від ендоскопа Дезармо, таким чином сконструювавши перший езофагоскоп. Однак широкого застосування в той час ця методика не отримала, і про цю працю стане відомо лише у 1901 році завдяки Кілліану, який знайшов та опублікував записи Куссмауля. Перша успішна езофагоскопія буде виконана у 1881 році Микуличем: він проштовхнув кістку із стравоходу у шлунок у жінки. Пізніше були розроблені інші прямі методи дослідження: пряма ларингоскопія (Kirstem, 1894), бронхоскопія (Killian, 1897), дихальна бронхоскопія (Fridel, 1956), бронхофіброскопія (Ikeda, 1969).

У 1880 році Цім запропонував новий діагностичний метод – пробну пункцію верхньощелепної пазухи. При відсутності ходу у пазуху після екстирпазії зуба він просвердлював альвеоли і через утворений отвір вводив інструмент. Пізніше пропонується виконувати пункцію через середній носовий хід. Однак ширикого впровадження ця методика не набуває за рахунок великої небезбеки травмування орбіти. Цю методику повністю витісняє пункція через нижній носовий хід, що була вперше описана М. Шмідтом у 1888 році. Під час маніпуляції він аспірував вміст пазухи за допомогою шприца. Американець Колдуел (1893) та француз Люк (1897) запропонували методику радикальної операції з приводу гаймориту. Отохірургія бере свій початок з праці німецького лікаря Шварца, який у 1873 році запропонував трепанацію сосковидного відростка – антротомію.

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця є наступником медичного факультету Київського університету Святого Володимира. Саме на медичному факультеті Університету зароджувалось викладання оториноларингології в Києві та на всій Україні та саме тут лежать витоки майбутньої кафедри оториноларингології НМУ.