Кафедра педіатрії №4

Історія кафедри

Додипломна підготовка дитячих лікарів у Київському медичному інституті почалася з введення в 1925 році на 5-му курсі спеціалізації з охорони материнства і дитинства.

У 1930 р. було організовано факультет охорони материнства і дитинства, який у 1934 році було перейменовано в педіатричний факультет.

З 1939 року розпочато викладання курсу пропедевтичної педіатрії в Київському медичному інституті (КМІ) доцентом кафедри педіатрії П.Г. Ейвіном.

З початку війни (1941-1945 рр.) Професор В.Г. Балабан читала курс пропедевтики дитячих хвороб в загальному курсі педіатрії для лікувального факультету.

15 січня 1946 була організована самостійна кафедра пропедевтики дитячих хвороб КМІ. Її першим завідувачем була професор О.М. Хохол.

 

Олена Миколаївна Хохол (1897-1964) – доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН СРСР, Заслужений діяч науки України завідувала кафедрою пропедевтики педіатрії Київського медичного інституту в 1946-1950 рр. Її наукова та педагогічна діяльність почалася в 1927 році. Автор 80 наукових робіт. У 1945 році захистила докторську дисертацію “Матеріали до питання про порушення капілярного кровообігу при токсичній диспепсії”. Тривалий час Є.М. Хохол була заступником відповідального редактора журналу “Педіатрія, акушерство та гінекологія”, членом редколегій журналів “Педіатрія” та “Лікарська справа”. Під її керівництвом були організовані і проведені І, ІІ та ІІІ з’їзди лікарів-педіатрів Україні, за її активної допомоги був проведений VIII Всесоюзний з’їзд дитячих лікарів у м. Києві.

Клінічною базою була дитяча клініка Інституту охорони материнства і дитинства (90 ліжок) (спільно з кафедрою педіатрії Київського інституту підвищення кваліфікації лікарів), відділення для новонароджених, дитяча консультація, молочна кухня, ясла №4, Будинок дитини №1.

У 1947/48 році кафедра організувала нову клінічну базу на 100 ліжок у клінічній лікарні ім. Калініна.

У 1950 р. студенти педіатри перейшли на шестирічний курс навчання, Є.М. Хохол стала завідувати кафедрою госпітальної педіатрії, кафедра перейшла на іншу клінічну базу – дитячу лікарню Шевченківського району (вул. Обсерваторна, 6) з малим ліжковим фондом (50 ліжок), кафедру пропедевтики педіатрії очолила доцент О.С. Кошель-Плескунова.

 

Олена Сидорівна Кошель-Плескунова (1904-1990) – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри в 1950-1969 рр. Закінчила медичний факультет Московського університету. У 1937 р. захистила кандидатську дисертацію на тему “Буферність крові і сечі дітей з вродженим сифілісом”. З 1936 року працювала асистентом і старшим науковим співробітником дитячої клініки Українського інституту охорони материнства і дитинства та асистентом Київського інституту удосконалення лікарів. З 1944 року працювала старшим науковим співробітником та директором Українського інституту охорони материнства і дитинства. У 1946 році призначена доцентом кафедри пропедевтики педіатрії і деканом педіатричного факультету. У 1956 р. захистила докторську дисертацію за темою “Матеріали до питання про лікування туберкульозного менінгіту у дітей”.

У 1959 р. клінічною базою стала дитяча лікарня Ленінського району м.Києва (90 ліжок) і поліклініка (600 відвідувань за добу). У 1960 р. був побудований лабораторний корпус і аудиторія (130 місць).

З листопада 1969 р. кафедру очолила доктор медичних наук, професор В.Д. Чеботарева.

 

Віра Дмитрівна Чеботарьова (1922-2001) в роки війни (1941-1945) була медсестрою евакогоспіталю. Після закінчення Київського медичного інституту з 1951 по 1955 рік навчалася в клінічній ординатурі при кафедрі госпітальної педіатрії. У 1955 році захистила кандидатську дисертацію під керівництвом Є.М. Хохол. У 1959-1960 рр. працювала доцентом кафедри педіатрії лікувального факультету, з 1960 – доцентом кафедри пропедевтики педіатрії. У 1967 р. захистила докторську дисертацію на тему “Деякі питання патогенезу, лікування і профілактики ревматизму у дітей”. З 1969 по 1990 р. завідувала кафедрою, з 1990 робота професором кафедри. Професор В.Д. Чеботарьова автор близько 150 наукових праць, з них 14 видані за кордоном, трьох монографій та багатьох глав у підручниках і посібниках, п’яти методичних рекомендацій та трьох винаходів. Істотний внесок професор В.Д. Чеботарьова внесла в удосконалення методів лікування пневмонії, у розуміння суті патогенезу ревматизму, імунопатології пієлонефриту. Протягом 16 років (1966-1976, 1984-1990 рр.) декан педіатричного факультету.

У період реконструкції і капітального ремонту дитячої клінічної лікарні № 6 Ленінського району в 1974-1979 рр. клінічною базою кафедри було дитяче відділення клінічної лікарні №6 “Медмістечко” на 150 ліжок.

З 1989 р. головним лікарем ДКЛ №6 назначений Іваха М.М. Поліклініка була переведена в нове приміщення по вул. Володимирській, 43, в результаті чого кафедра отримала нові навчальні кімнати.

 

У травні 1990 року кафедру очолив Майданник Віталій Григорович. У 1994 році у зв’язку зі зміною навчальних планів і ліквідацією педіатричного та медико-профілактичного факультетів, кафедру пропедевтики педіатрії було реорганізовано в кафедру педіатрії №4. На кафедрі розпочалося викладання педіатрії як пропедевтичної, так і факультетської та госпітальної, та почали навчатися студенти медичного факультету №3.

Уся наукова та трудова діяльність Віталія Григоровича пов’язана з аlma mater, де він пройшов довгий шлях від клінічної ординатури до завідувача кафедри педіатрії №4. У віці 26 років Віталій Григорович успішно захистив кандидатську дисертацію «Клиникофункциональное состояние почек и показатели клеточно-гуморального иммунитета при пиелонефрите у детей», на 32 році життя – докторську дисертацію на тему «Клинико-экспериментальное изучение развития пиелонефрита и комплексное лечение его у детей», під керівництвом професорки В.Д. Чеботарьової. Віталій Григорович завжди з повагою ставився до своїх вчителів, які виховували і допомагали в його професійному шляху.

У 43 роки В.Г. Майданника за конкурсом було обрано на посаду завідувача кафедри пропедевтики дитячих хвороб (нині кафедра педіатрії №4), якою він керував всі ці роки. У 1991 році йому було присвоєно вчене звання професора.  У 53 роки він став дійсним членом (академіком) НАМН України. У 1994-2000 рр. виконував обов’язки проректора з лікувальної роботи, у 2005-2010 рр. був деканом медичного факультету №3. Його фундаментальні труди присвячені розробкам основних розділів педіатрії: нефрології, гастроентерології, серцево-судинній, дихальній, ендокринній патології та ін.

За його ініціативою в 1998 році було створено перше в Україні дитяче відділення хронічного гемодіалізу, в якому під його керівництвом вперше на основі фрактального аналізу розроблено критерії адекватності гемодіалізу, що дозволило суттєво покращити надання медичної допомоги хворим з хронічною нирковою недостатністю. У 2009 році у складі групи провідних вчених-нефрологів В.Г. Майданнику присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки за розробку та впровадження системи методів діагностики, профілактики та лікування хвороб нирок.

Під його керівництвом було створено школу дитячих вегетологів та Центр діагностики і лікування вегетативних дисфункцій у дітей, який успішно функціонує з 1990 року на клінічній базі кафедри педіатрії №4 НМУ імені О.О. Богомольця. Важливе місце в науковій роботі В.Г. Майданника займає вивчення різних аспектів захворювань органів дихання та ендокринної системи. Під керівництвом В.Г. Майданника виконаний цикл робіт з проблеми удосконалення діагностики та лікування гастроезофагеального рефлюкса та інших хронічних захворювань травної системи у дітей.

За наукові розробки В.Г. Майданник отримав Golden OTIS International Trust Award (2013).

Наукові інтереси В.Г. Майданника охоплюють також історію педіатрії та соціальні проблеми медицини. Він є автором 740 наукових робіт, в тому числі в зарубіжних виданнях: 36 монографій, 9 підручників. Має 59 авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Понад 40 наукових робіт було опубліковано в таких авторитетних зарубіжних журналах як «Pediatric Nephrology», «Kidney International», «Acta Pаediatricа», «Pediatric Infections Disease Journal» та ін. Ним було створено наукові школи з нефрології, вегетології та кардіоревматології дитячого віку. Під його безпосереднім керівництвом підготовлені та захищені 4 докторські та 38 кандидатських дисертацій. Значний внесок В.Г. Майданник зробив в удосконалення викладання педіатрії. Очолюючи опорну кафедру з навчально-методичної роботи, він розробив програму з педіатрії для вищих медичних закладів освіти, систему комп’ютерного тестування, видав 9 підручників («Пропедевтична педіатрія», «Педиатрия» та ін.) та 17 навчально-методичних посібників, які користуються великою популярністю не тільки серед студентів, а й практичних лікарів-педіатрів.

В.Г. Майданник проводив значну науково-організаційну роботу. Виконував обов’язки члена Вченої ради університету та Вченої медичної ради МОЗ України (з 2013 р.), голови спеціалізованої вченої ради (з 1999 р.), головного редактора «Міжнародного журналу педіатрії, акушерства та гінекології» (з 1996 р.), члена правління Асоціації педіатрів України (з 1993 р.), віце-президента Асоціації педіатрів України (з 2005 р.), президента Федерації педіатрів країн СНД (2008-2013 рр.), члена Проблемних комісій з педіатрії та нефрології МОЗ та НАМН України (з 2010 р.). Крім того, він був членом Міжнародних асоціацій педіатрів та дитячих нефрологів (з 2008 р.). Протягом 2004-2011 рр. виконував обов’язки головного педіатра Головного управління охорони здоров’я Київської міської держадміністрації. В.Г. Майданник був  членом редакційних колегій журналів «Перинатологія і педіатрія», «Український журнал нефрології та діалізу», «Міжнародного ендокринологічного журналу», «Consilium Medicum Ukraina», «Therapia», «Серце та судини», «Вопросы практической педиатрии» (Москва), «Нефрология и диализ» (Москва), газети «Здоров’я України», заступником відповідального редактора збірника наукових праць «Актуальні питання нефрології» та ін. Був активним організатором та  учасником багатьох наукових форумів – з’їздів, конгресів, конференцій, симпозіумів, як в Україні, так і за її межами (Торонто, 1997; Лондон, 1998; Москва, 1998, 2002-2012; Прага, 1999; Амстердам, 2004, 2010; Афіни, 2007; Стамбул, 2008; Флоренція, 2009; Відень, 2011; Мельбурн, 2011; Тайвань, 2012; Глазго, 2013; та ін.).

Його багаторічна лікарська, науково-педагогічна та громадська діяльність відзначена Указом Президента України орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2016 р.). У 2001 році В.Г. Майданнику присвоєне почесне звання «Заслужений лікар України». Його відзначено подякою Голови Київської міської держадміністрації (1999 р.), подякою (2007 р.) та Почесною грамотою (2007 р.) МОЗ України та відзнакою «За отличие в труде» (1987).

Віталій Григорович Майданник залишиться в пам’яті сучасників як видатний педагог, учений та громадський діяч. Впевнені, що його життєвий шлях стане прекрасним прикладом високого професіоналізму, яким буде пишатися майбутнє покоління. Нині на кафедрі працює 3 професори, 8 доцентів 5 асистентів.  Кафедра навчає студентів 2-6 курсів медичного факультету №3 за спеціальностями «педіатрія» та «медицина»; студентів 2-4 курсів медичного факультету англомовної форми навчання за спеціальностями «медицина» та «лікувальна справа».

Кожного вражає багатогранна наукова та педагогічна діяльність В.Г. Майданника. Важко навіть перерахувати всі праці Віталія Григоровича. Відомий учений-педіатр, фахівець у галузі нефрології дитячого віку, котрий зробив суттєвий внесок у вивчення механізмів розвитку та розробку нових методів діагностики і лікування мікробно-запальних захворювань сечової системи у дітей. Встановив провідну роль структурно-функціональних порушень мембран і біоенергетики імунокомпетентних клітин у формуванні імунодефіциту при пієлонефриті. Вперше детально вивчив роль фібронектину, простагландинів, імунних комплексів, їх склад та фізико-хімічні властивості при мікробно-запальному ураженні паренхіми нирок, що дозволило запропонувати оригінальну концепцію патогенезу пієлонефриту у дітей. Обґрунтував та розробив нові методи діагностики та лікування пієлонефриту, які широко впроваджені в клінічну практику. На підставі проведених досліджень суттєво доповнена класифікація пієлонефриту, яка була затверджена на XI з’їзді педіатрів України (2005 р.). Результати цих досліджень узагальнені в монографіях «Иммунопатология и иммунотерапия пиелонефрита у детей» (співавтор: В.Д. Чеботарева; М.,1988), «Диагностика и лечение заболеваний мочевой системы у детей» (К.,1993), «Тубулоинтерстициальные болезни почек у детей» (К., 2002), «Гломерулярные болезни почек у детей» (К., 2002) та «Основы нефрологии детского возраста» (співавтори: О.Ф. Возіанов, В.Г. Бідний, І.В. Багдасарова; К., 2002)

Особливе місце в науковій роботі Віталія Григоровича посідають дослідження порушень вегетативної нервової системи. Вперше були вивчені особливості вегетативного і гормонального гомеостазу, варіабельності серцевого ритму та артеріального тиску, порушення центральної, мозкової і периферичної гемодинаміки та мікроциркуляції у дітей з різними клінічними формами вегетативних дисфункцій, що дало змогу запропонувати принципово нову класифікацію захворювання і затвердити на X з’їзді педіатрів України (1999 р.), розробити нові методи та критерії діагностики, апробувати сучасні підходи до лікування. Видано зі співавторами монографії «Первинна артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків» (2007), «Вегетативні дисфункції у дітей» (2014), «Болезнь Кавасаки в детском возрасте» (2015) і «Вегетативні дисфункції у дітей. Пароксизмальна вегетативна недостатність» (2017).

За його участю разом із співробітниками Інституту гідромеханіки НАН України розроблено високочутливий електронний стетофонендоскоп та комп’ютерна система аналізу звуків, які не мають аналогів у світовій практиці, що дало можливість візуалізувати аускультативні дані за допомогою поліхромних респіросонограм, вивчити особливості частотно-часових спектральних характеристик дихання у дітей з різними патологічними станами та оптимізувати їх діагностику. З позицій доказової медицини розроблені сучасні алгоритми діагностики та лікування патології органів дихання, які узагальнені в монографіях «Диагностика, лечение и профилактика воспалительных заболеваний органов дыхания у детей» (2006) и «Внебольничная пневмония у детей» (М., 2011). Результати численних його досліджень узагальнені в монографіях «Болезни органов пищеварения у детей» (2010), «Антибиотико-ассоциированная диарея у детей» (2011), «Гельминтозы у детей» (2012) тощо. Особливу увагу В.Г. Майданник приділяв проблемі фармакотерапії в педіатрії, якій присвячено монографії «Современные макролиды (Фармакодинамика, фармакокинетика и клиническое применение)» (2002; 2012), та «Справочник современных лекарственных средств» обсягом 1024 сторінки, який вийшов у видавництві «АСТ» (Москва) у 2005 році.

Ним написані змістовні роботи з історії розвитку української педіатрії та нариси про життя і діяльність видатних вчених-педіатрів. Зокрема, він видав книгу «В.Д. Чеботарьова: Життя та діяльність» (2002), в якій висвітлив життєвий та творчий шлях свого вчителя, монографію «В.Е. Чернов: Биография и судьба» (2017), «І.В. Троїцький – основоположник вітчизняної педіатрії» (2018).  Фундаментальні труди Віталія Григоровича стали видатним внеском в розвиток не тільки вітчизняної та й світової науки. Професора В.Г. Майданника добре знають і поважають лікарі-педіатри в багатьох куточках нашої рідної батьківщини та за її межами. Доброзичливість, талант організатора, принциповість, висока відповідальність і вимогливість до себе та до інших, ерудиція, професіоналізм, що поєднувалися із інтелігентністю та природною скромністю – всі ці риси здобули Віталію Григоровичу авторитет серед вчених та лікарів України.