Кафедрa травматології та ортопедії

Історія кафедри

 

Кафедра травматології та ортопедії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця була заснована у 1923 р.

Першим її завідувачем був прогресивний вчений і організатор Сергій Лук’янович Тимофєєв і кафедра тоді називалася «оперативної ортопедії та травматології». Заснування кафедри було обумовлено нагальними потребами медицини, оскільки в той час було чимало дітей-калік, інвалідів, внаслідок вроджених та набутих вад розвитку та травм опорно-рухового апарата.

 


професор Тимофеєв С.Л.

Проф. Тимофеєв С.Л., розуміючи важливість цієї не тільки медичної, а державної соціальної проблеми, довів необхідність включити у програму навчання молодих лікарів методи консервативної і оперативної ортопедії, каліцтвом дорослих при ураженнях апарата опори та руху. Він писав: «Огромное количество кривых, храмых, горбатых и др. обездоленных обезображиваниями и деформациями в настоящее время ходят по земле почти без всякой помощи, т.к. последняя несомненно требует глубокого знания и большой техники в пластической хирургии». Базою кафедри він зробив військовий шпиталь, де студенти і молоді лікарі могли отримати необхідні практичні навички і цендоровський кабінет, у якому були усі умови на той час, для оволодіння методами реабілітації потерпілих після травм, операцій на суглобах, ураженнях м’язів та сухожилків.

Першими співробітниками кафедри були ентузіасти-лікарі: Новицький С.Т., Шефтель А.Я., Кончин М.К. Вони не тільки проводили потужну педагогічну та лікувальну роботу, але займалися творчою науковою роботою, розробляючи проблеми з травматології та ортопедії. Крім того створювали методичні та навчальні посібники, підручники.

У 1927 р. проф. Тимофеєв С.Л. видає підручник-монографію «Основи хірургії та травматології», який багато років слугував основним посібником у навчанні студентів. Новицький С.Т. видає навчально-практичні посібники з десмургії, гіпсової техніки. Таким чином співробітники кафедри на чолі з проф. Тимофеєвим С.Л. забезпечили студентів відповідно до програми сучасними посібниками та підручником з ортопедії та травматології.

Співробітники кафедри готують наукові статті, повідомлення. За період з 1923 по 1932 рр. було опубліковано біля 40 наукових праць з висвітленням організаційних питань, удосконалень та нових розробок лікування ортопедо-травматологічних хворих, питань травматичного шоку, кісткової пластики, реконструктивної ортопедичної хірургії.

У 1936 р. Новицький С.Т. захищає дисертацію на вчену ступінь доктора медичних наук на тему: «Переломи шийки стегна у дорослих» і видає монографію на цю тему, яка не втратила актуальності на сьогодні. У 1945 р. проф. Новицького С.Т. обирають завідувачем кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії, якою він продуктивно керував до 1957 р. Багато років він працював деканом лікувального факультету.

Шефтель А.Я. у 1944 р. захистив дисертацію на наукову ступінь доктора медичних наук і обирається завідувачем кафедри дитячої хірургії.

У 1932 р. Народний Комісар охорони здоров’я України запрошує до Київського медичного інституту і затверджує на посаді завідувача кафедри видатного вченого і талановитого хірурга-клініциста, учня професорів Спасокукоцького С.І. і Розумовського В.І. Олександра Григоровича Єлецького.

 


професор Єлецький О. Г.

Базою кафедри стає 100 ліжкова клініка у Всеукраїнському НДІ травматології та ортопедії. Розширяється програма викладання ортопедії та травматології і студенти мають можливість спостерігати за різноманітними ортопедичними та травматологічними хворими. Практичні навички набувають у клініці і травматологічному пункті. Це був перший науково-педагогічний центр на Україні, який дав можливість всебічно вивчати травматологію та ортопедію, а професорсько-викладацькому складу кафедри займатися проведенням наукових досліджень у лабораторіях, віварії, реабілітаційному відділенні, біомеханічній лабораторії.

Кафедра під керівництвом  проф.Єлецького О.Г. стає педагогічною школою, творчим науковим підрозділом інституту. Асистентами кафедри працювали талановиті вчені-клініцисти: Клімов К.М., який у подальшому став першим Лауреатом Сталінської премії з ортопедії та травматології, заступником директора і директором Київського НДІ травматології та ортопедії; Захаржевський В.П. – один із провідних теоретиків-клініцистів, член спілки письменників України; Алексєєнко І.П. (пізніше став директором Київського НДІ травматології та ортопедії, заст. Міністра охорони здоров’я України, ректором медичного інституту, працював радником з охорони здоров’я Румунії, Китаї); доцентами кафедри були: Апасова А.І., Монбланов В.В., Новік М.С.

 

 

 

 

Єлецький О. Г., Алексєєнко І.П., Захаржевський В.П.

Значну роботу на кафедрі з вдосконалення навчально-педагогічного процесу та проведення лікувальної роботи проводили високоосвічені доценти з великим клінічним досвідом – М.С. Новік, Монбланов В.В., Апасова А.І.

Макс Соломонович Новік пройшов клінічну підготовку в Київському науково-дослідному інституті травматології та ортопедії та з початком війни пішов в армію, де працював в шпиталях, надаючи висококваліфіковану допомогу пораненим солдатам та офіцерам. Після демобілізації повернувся до Києва та був зарахований за конкурсом асистентом кафедри, а після захисту кандидатської дисертації був обраний доцентом кафедри. Макс  Соломонович пройшов школу війни, свою наукову роботу присвятив вивченню травми та питанням оперативного лікування переломів. Однією з актуальних проблем була проблема лікування переломів шийки стегнової кістки і  Макс Соломонович один з перших в Україні впровадив методику закритого остеосинтезу переломів шийки стегнової кістки за Белером, з якою він ознайомився, коли був в Австрії у його клініці. Наукові дослідження були присвячені пологовим травмам, переломам хребта, верхньої кінцівки, травматизму.

Новік М.С. був досвідченим педагогом, наставником. Його практичні заняття були школою для молодих асистентів та аспірантів.

Після закінчення війни на кафедру був зарахований за конкурсом асистентом військовий хірург, підполковник медичної служби Володимир Вікторович Монбланов, який свій досвід в військово-польовій хірургії та в травматології передавав студентам, клінічним ординаторам, аспірантам, молодим лікарям.  Володимир Вікторович, будучи блискучим хірургом та улюбленим викладачем, був надзвичайно скромною людиною. Після захисту кандидатської дисертації був обраний доцентом кафедри. Вивчав загоєння переломів, лікування вогнепальних поранень.

 


Монбланов В. В.

Його експериментальні дослідження по репаративній регенерації при уповільненому зрощенні та хибних суглобах показали неспроможність прийнятої на той час методики поширених резекцій в межах незміненої кісткової тканини, що призводило до значних вкорочень кінцівок. Виходячи з експериментальних досліджень, він довів доцільність відкриття кістково-мозкового каналу, проведення стабільного остеосинтезу, що забезпечує процес репаративної регенерації. Велике практичне значення знайшли роботи В.В. Монбланова по лікуванню вогнепальних поранень кінцівок та їх реабілітації.

Володимир Вікторович користувався великим авторитетом як вчений, клініцист, наставник, педагог. Його дійсно любила молодь та глибоко поважали колеги.

У післявоєнні роки була зарахована за конкурсом на посаду доцента кафедри Антоніна Іванівна Апасова. Пройшовши відому свердловську школу ортопедів-травматологів, Антоніна Іванівна була всебічно освіченою людиною, високопрофесійним спеціалістом, чудовим педагогом та наставником молодих фахівців.

Наукові дослідження проф. Єлецького О.Г. та його співробітників присвячувалися розробці та удосконаленню методів лікування переломів, несправжніх суглобів, проблемі репаративної регенерації кістки. Проф. Єлецький О.Г.  вивчає  анатомічні варіації попереково-крижового відділу хребта і їх ролі у виникненні больового синдрому, удосконалює методи лікування пошкоджень і захворювань хребта, він є одним з піонерів розробки артропластичних операцій на суглобах на теренах колишнього Радянського Союзу. Класичним дослідженням стала його розробка щодо інервації колінного суглоба. У 1936 р. він видає монографію «Захворювання та пошкодження хребта», а у 1937 р. його учень Клімов Костянтин Михайлович розробляє оригінальний метод лікування вивихів акроміального кінця ключиці і захищає кандидатську дисертацію. У 1938 р. Захаржевський В.П. розробляє новий метод остеосинтеза – плоско-дирчатий «больцунг» для діафізарних переломів. Алексєєнко І.П. обґрунтував значення біомеханічних факторів при лікуванні переломів шийки стегна і отримує вчену ступінь кандидата медичних наук. За дев’ять довоєнних років на кафедрі захистили  три дисертації на вчену ступінь кандидата медичних наук, видали одну монографію, опублікували 34 наукових праць. Творча робота була перервана початком Великої Вітчизняної війни (1941 р.).

Співробітники кафедри ідуть на фронт, а інститут евакуюють до Челябінська. Проф. Єлецький О.Г. з перших днів іде добровольцем в армію, працює в різних шпиталях консультантом, передає свої знання і досвід молодим лікарям, публікує шість наукових праць про тактику і методи лікування вогнепальних переломів, ран, їх наслідків. На фронт пішли Алексєєнко І.П., Монбланов В.В., Новік М.С. Співробітники кафедри в евакуації займаються підготовкою військових лікарів і лікуванням поранених солдат і офіцерів. Враховуючи профіль кафедри, її перейменовують у кафедру військово-польової хірургії.

Після визволення Києва у 1944 р. інститут повертається у рідне місто і проф.Єлецького О.Г. відкликають на роботу до інституту, а кафедра за штатним розкладом називається кафедрою госпітальної хірургії № 2. У цей час на кафедрі працювали доц. Апасов А.І., доц. Алексєєнко І.П., який крім того за сумісництвом працював заступником Міністра охорони здоров’я України, асистенти Леончук Г.С., Воробйов М.О., Маринич А.С., Фельдман А.Я., Новик М.С. У тяжкі повоєнні роки співробітники кафедри провели серйозну організаційну роботу щодо забезпечення умов для проведення навчального, лікувального, консультативного процесів. Місто майже повністю було зруйноване. Необхідно було відновити клінічну базу, гуртожиток для студентів і все це робилося силами професорсько-викладацького складу і студентів. Інститут відновили і почалася копітка щоденна робота. У 1952 р. кафедрі повертають її первинну профільну назву – кафедра травматології та ортопедії.

Під керівництвом проф. Єлецького О.Г. співробітниками кафедри та науковими співробітниками першої клініки НДІ травматології та ортопедії (база кафедри) проводилася велика творча педагогічна робота з удосконалення методів викладання, оснащення кафедри необхідними для викладання предметами.

Активну участь співробітники кафедри беруть у науковій розробці з профілактики травматизму, лікування інвалідів війни, захворювань суглобів; значний внесок зроблено ними у розробку реконструктивно-відновчих операцій при ураженнях апарата опори та руху.

Проводиться копітка робота по вихованню молодих лікарів, підготовці фахівців з травматології та ортопедії через клінічну ординатуру та аспірантуру.

Під керівництвом проф. Єлецького О.Г. захистили кандидатські дисертації: у 1950 р. – Леончук Г.С., Монбланов В.В.; у 1953 р. – Новиков Г.В., Мерман А.А., Прилипко Т.І.; у 1954 р. – Озеров А.Х.; у 1955 р. – Маринич А.С. Талько І.Г.; у 1956 р. – Книш І.Т. За конкурсом обирається асистентом кафедри Шумада І.В. Захищають кандидатські дисертації Палатний О.І. – у 1961 р., Власенко В.Є. – у 1967 р., Остапчук А.В. – у 1969 р., Крижанівський В.І., Козинець П.І., Волошин О.І. – у 1968 р.; докторські Воробйов М.О. – у 1961 р., Озеров А.Х. – у 1963 р., Новиков М.В. – у 1969 р., Книш І.Г. – у 1966 р. Таким чином під керівництвом Єлецького О.Г. захищено 4 докторських і 19 кандидатських дисертацій.

Проф. Єлецький О.Г. зробив значний внесок у організацію та вдосконалення викладацької роботи на кафедрі по якісному підвищенню знань і практичних навичок студентів по ортопедії та травматології, у підготовці висококваліфікованих фахівців і викладачів для вищої школи. Створена ним наукова школа дала відомих ортопедів-травматологів, які гідно продовжували його творчі ідеї: Новиков М.В., Озеров А.Х., Шумада І.В., Талько І.Г., Волошин О.І., Книш І.Т. та ін. Єлецький О.Г. удосконалив методи лікування травм та захворювань хребта, розробив раціональні доступи до суглобів, удосконалив відновні операції на кульшовому, колінному, плечовому, ліктьовому суглобах. Він був піонером розробки артропластичних операцій на великих суглобах, запропонував методику лікування спастичних парезів при пошкодженнях спинного мозку. На підставі вивчення кісткової регенерації довів здатність гіпертрофованих кінців несправжніх суглобів до регенерації і тим самим спростував існуюче ствердження про нездатність їх до регенерації. Проф. Єлецьким О.Г. було удосконалено методику оперативного лікування застарілих вивихів плеча, вроджених підвивихів і вивихів стегна у дорослих, він дослідив і описав інервацію колінного суглоба і методи стимуляції кісткової регенерації. В 1966 р., у 76-річному віці проф. Єлецький О.Г. виходить на пенсію – завідувачем кафедри він пропрацював 34 роки, і на цю посаду обирається за конкурсом його талановитий учень професор Озеров Антон Хрисанфович.

 


професор Озеров А. Х.

Проф. Озеров А.Х. продовжує традиції свого вчителя, поглиблює науково-педагогічну роботу. У зв’язку з перекваліфікацією науково-дослідного інституту у Київський НДІ  травматології та ортопедії для забезпечення якісного викладання травматології проф. Озеров А.Х. розширяє базу кафедри за рахунок травматологічного відділення (80) ліжок 25-ї клінічної лікарні м. Києва.

На травматологічній базі кафедри студенти отримали можливість проводити курацію травматологічних хворих, працювати на травматологічному пункті, тобто отримувати необхідні практичні навички з невідкладної травматології. Проф. Озеров А.Х. крім  вдосконалення викладання травматології та ортопедії проводить потужну наукову роботу і підготовку наукових та практичних кадрів.

Проф. Озеров А.Х. дає обґрунтування ролі пошкоджень менісків у патогенезі деформуючого остеоартрозу колінного суглоба, розробляє показання до хірургічного лікування, вивчає теоретичні і клінічні проблеми дегенеративно-дистрофічних захворювань кульшового, колінного суглобів і патогенетично обґрунтовує методи лікування. Він розробив оригінальну модель деформуючого остеоартроза, яка дала  можливість проводити експериментальні дослідження, виявити найбільш ефективні патогенетичні методики і запропонувати їх у клінічну практику.

Антон Хрисанфович проводить значну лікувальну та консультативну роботу, багато працює з молодими фахівцями, готує викладачів для вищої школи. Під його керівництвом захищено 15 кандидатських і 7 докторських дисертацій.

Кандидатські дисертації захистили: у 1967 р. – Рубленик І.М., Коробкіна Т.В., Яцкевич А.Є., Гайко Г.В.; у 1969 р. – Рудий І.П.; у 1971 р. – Твардовська С.П.; у 1973 р. – Гайдак І.Г. та ін.

З успіхом були захищені докторські дисертації: у 1963 р. – Озеровим А.Х.; у 1967 р. – Панченко М.К., у 1969 р. – Остапчуком А.М.; у 1970 р. – Шумадою І.В.; у 1972 р. – Ковалішиним В.М., Волошиним О.І., у 1974 р. – Щербань О.М., у 1978 р. – Крижанівським Я.Й.

 

професор Озеров А. Х. та співробітники кафедри

Проф. Озеров А.Х. був широко освіченим фахівцем, творчим клініцистом-хірургом, дбайливим наставником молодих лікарів. Тяжка хвороба не дозволила Антону Хрисанфовичу завершити свої творчі плани, бо в 1976 році він раптово помер. Керував кафедрою проф.Озеров А.Х. упродовж 10 років. Співробітниками кафедри працювали: Книш І.Г., Шумада І.В., Леончук Г.С., Крижанівський Я.Й., Волошин О.І., Дроботун В.Я., Залозний Ю.П., Кравчук В.І., Рудий І.П. У 1977 р. після переходу доц. Книша І.Т. у інститут онкології на посаду керівника відділу, а доц. Шумада І.В. стає директором інституту травматології та ортопедії, на посаду доцентів були обрані Крижанівський Я.Й. та Дроботун В.Я.

У березні 1977 р. запрошується і за конкурсом обирається завідувачем кафедри Лауреат Державної премії України проф. Скляренко Євген Тимофійович – учень Лауреата Сталінської премії Клімова К.М., професорів Єлецького А.К. та Фруміної А.Є., який продовжує традиції кафедри, своїх учителів.

 


професор Скляренко Є. Т.

 

Розширюється програма викладання травматології та ортопедії, розроблена методика активного проведення практичних  занять, направленого на розвинення клінічного мислення і оволодіння практичних навичок. Будучи науковим керівником студентського наукового товариства університету імені проф. О.Киселя, проф. Скляренко Є.Т. і на кафедрі активізує роботу студентського наукового гуртка, у роботі якого активно беруть участь усі викладачі кафедри. Наукова направленість кафедри присвячена проблемам лікування переломів та захворювання суглобів.

Колектив кафедри продовжує широко займатися підготовкою висококваліфікованих фахівців для практичної діяльності та вищих навчальних закладів. Вперше в історії кафедри почали проходити підготовку через клінічну ординатуру та аспірантуру іноземні випускники університету. Під керівництвом проф. Скляренка Є.Т. успішно захистили кандидатські дисертації М. Хаддадин (1982, Йорданія), П. Карідас (1983, Кіпр), Г. Хайсан (1989, Сірія), О. Єрреро (1990, Колумбія), М. Карім (1990, Сірія), А. Жуні (1992, Сірія). Крім того кандидатську дисертацію захистили 21 вітчизняний фахівець і докторську – 5 (Мартиненко Г.Я., Дроботун В.Я., Пашков Є.П., Суховій М.В., Герасименко С.І.).

Проф. Скляренко Є.Т.  – піонер розробки наукового направлення ревмоортопедії. За наукові розробки цієї проблеми у 1974 р. йому була присуджена Державна премія України. Розробив і обґрунтував тактику і методи лікування хворих на гемофілію, хворобу Бехтерєва, псоріатичними артритами. Багато уваги приділив проблемі лікування хворих із дегенеративно-дистрофічними ураженнями суглобів, розробив класифікацію їх, крім того, розробив класифікацію захворювань суглобів. Проф. Скляренком Є.Т. розроблена методика занурюючої пересадки суглобових кінців і вперше розроблена методика декальцинації суглобових кінців і пересадки їх. За розробку реконструктивно-відновчих операцій на суглобах у 1996 р. вдруге отримав Державну премію України.

У 1984 р. проф. Скляренку Є.Т.  було присвоєно звання Заслуженого діяча науки України. Значний внесок зробив у травматологію: розроблені диференційовані  показання для лікування переломів шийки стегна з проф. Волошиним О.І., черезвертлюгових переломів і несправжніх суглобів шийки стегнової кістки з асист. Федюрою О.О., розкрив один з механізмів патогенезу звичних задніх вивихів плеча і обґрунтував диференційну тактику лікування звичних вивихів плеча, розробив методику одноразової тотальної синовектомії колінного суглоба, лікування контрактур Дюпюітрена зі старшим науковим співробітником Перфіловою Т.М. і обґрунтували дефіброзуючу властивість фуразолідону; розробив щадний закритий метод остеосинтезу косих діафізарних переломів і міжгомілкового синдесмозу з проф.Волошиним О.І., розробив з проф. Бруско А.Т., докт. мед. наук Пашковим Є.П. біологічну синовіальну рідину, показання для кріохірургії  в ортопедії та травматології. Розроблено методики обробки нерва при ампутаціях, пластики ахілова сухожилка при застарілих розривах.

Проф. Скляренко Є.Т. автор 19 винаходів 5 монографій та одного підручника. З березня 1997 р. він працює професором кафедри.

З 1997 р. кафедру очолив учень акад. Коржа О.О. та професорів Скляренка Є.Т. і Продана О.І., проф. Бур’янов Олександр Анатолійович.

Наукові та практичні розробки кафедри присвячені подальшій розробці та удосконаленню засобів лікування в галузі актуальних проблем  травматології та ортопедії – металоостеосинтезу, реконструктивно-відновної та пластичної хірургії, дегенеративно-дистрофічних уражень опорно-рухового апарата та хребта, відновному лікуванню запальних захворювань суглобів тощо.

Щодо роботи в галузі практичної охорони здоров’я, то слід зауважити, що кафедра працює на 8 клінічних базах (ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України»; дорожня клінічна лікарня № 1 Південно-Західної залізниці України; Київська міська клінічна лікарня № 9; Київська міська клінічна лікарня № 3; Київська міська клінічна лікарня № 17; Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь»; Госпіталь прикордонний військ України; приватна клініка «Борис»), де проводиться навчальна та науково-дослідна робота, консультативна та лікувальна  діяльність, впроваджуються нові методи оперативного та консервативного лікування хворих. Працівниками кафедри регулярно проводяться науково-практичні конференції з метою підвищення професійної кваліфікації практичних лікарів клінічних баз.

 

 

Історія в особистостях.

 

ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ ЄЛЕЦЬКИЙ

Пройшло більш ніж 35 років (1969), коли пішов із життя обдарований вчений, широко освічений клініцист, хірург-новатор, вчитель, наставник Олександр Григорович Єлецький.

Народився Олександр Григорович 29 травня 1889р. в сім’ї службовця в м. Харкові. Одержав хорошу освіту, відмінно закінчив гімназію і в 1906р. поступив на медичний факультет Харківського університету, де проявив любов не тільки до медицини, але і до творчої роботи. В 1911 р. він відмінно закінчує медичний факультет і призивається в Армію, де служить лікарем 186 Асландузського полку в м. Саратові. Але, Олександр Григорович не рве зв’язки з науковими колективами, відвідує передові хірургічні університетські клініки м. Саратова, здає при університеті докторські іспити і вже в березні 1913 р. професор Імператорського Миколаївського університету в м. Саратові проф. Розумовський В.І. робить представлення керівництву університету: ”На вільну посаду помічника проректора при кафедрі оперативної хірургії, якою я завідую, маю честь представити до виконання обов’язків на цій посаді із палати по найму Єлецького О.Г. , що закінчив курс в Харківському Університеті в 1911 р і перебуває в теперішній час воєнним лікарем в м. Саратові в Асландузському полку. Документи його знаходяться в університеті на випадок здачі їм екзамену на ступінь доктора медицини” (Вид. Імператор Миколаївського Університету, 1915р. Т.У1, вип.2 – с.8.11.104).

Так почався шлях творчості, науки під керівництвом видатного талановитого хірурга проф. Розумовського В.І. . Але, творчий шлях був перерваний початком першої світової війни.

О.Г. Єлецький був призваний на дійсну військову службу і призначений хірургом головного перев’язувального загону дивізії. З перших років першої світової війни Олександр Григорович надає допомогу пораненим солдатам і офіцерам, творчо накопичує клінічний досвід. В 1918 р. Олександр Григорович повертається в Саратовський університет на колишню роботу на кафедрі. Досвід війни дав підставу для самостійного заняття практичною лікувальною роботою. В 1919р. він організовує ортопедичне відділення в місті Саратові, санаторій для хворих кістково-суглобовим туберкульозом, де широко розробляє хірургічні методи лікування. В 1920 р. Єлецького О.Г. призначають проректором кафедри. Маючи хорошу теоретичну підготовку і великий досвід військових років, Єлецький О.Г. в 1924 р. захищає докторську дисертацію на тему «Резекція задніх корінців спинного мозку, як засіб лікування спастичних паралічів» і в січні 1925р. о бирається професором, а потім завідувачем кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Саратовського університету. Сполучення педагогічної і клінічної роботи, філігранна хірургічна техніка і глибоке знання анатомії і топографічної анатомії, потреба пошуку нового дозволили Олександру Григоровичу творчо розробляти нові направлення в хірургії апарата опори та руху. Особливу увагу він приділяє відновним операціям. Він перший в Радянському Союзі виконував артропластики кульшових, колінних суглобів у хворих при туберкульозному ураженні суглобів і на з’їзді хірургів в м. Ленінграді (1928р.) виступив з доповіддю про артропластику. В 1932р. професора Єлецького О.Г. запрошують на кафедру травматології та ортопедії Київського медичного інституту імені академіка О.О. Богомольця. Клініка його знаходилася на базі інституту ортопедії та травматології. Це період творчого розцвіту професора Є л ецького. Він організовує школу молодих вчених, з якої вийшли професори, доктори мед. наук Озеров А.Х. , Книш І.Г. , Панченко М.К. , Талько І.Г. , Щербань О.М. та інші.

Творчу роботу перериває Велика Вітчизняна війна і Олександр Григорович добровольцем іде в Армію. Працює консультантом шпиталів, надає висококваліфіковану допомогу фронтовикам, навчає молодих хірургів сучасним вимогам військової польової хірургії, сам багато оперує.

Після визволення м.Києва в 1943р. він повертається на кафедру і продовжує велику творчу, практичну і педагогічну роботу. Приймає активну участь в наукових з’їздах, конференціях. Його доповіді завжди містили нові направлення, методи, творчі розробки. Він разом з доц. Монблановим В.В. обґрунтували, що помилково проводити великі резекції ебурнірованих кінців хибних суглобі в тому , що вони після розкриття кістково-мозкового каналу і стабільного остеосинтезу добре зростаються.

Впровадження в клінічну практику цього обґрунтованого положення дозволило не тільки успішно лікувати хибні суглоби, але і попереджувати інвалідність, значне вкорочення кінцівки, яке виникало після великих резекцій ебурнірованих кінців хибних суглобів. Розроблені Олександром Григоровичем і його учнями проблеми відновлення великих суглобів послужили підставою для впровадження в клінічну практику реконструктивно-відновлювальної хірургії, що дозволило не тільки знизити ступінь інвалідності, але і повернути хворим як опорну, так і динамічну функцію уражених суглобів.

Досвід Вітчизняної війни став підставою для активного лікування гнійних уражень апарата опори та руху, а саме вогнепального остеомієліту.

О.Г. Єлецький багато уваги приділяє лікуванню хворих з гнійними захворюваннями суглобів, зрощенню кісток і лікуванню не тільки хибних суглобів, але і виясненню причин уповільненого зрощення, і відповідно обґрунтовуванню патогенетичного лікування.

Олександр Григорович розробляв також одну з важких проблем травматології – лікування застарілих та вроджених вивихів стегна і плеча у дорослих.

Проф. Єлецький О.Г. приймав активну участь в підготовці Великої медичної енциклопедії, він написав розділ «Вивихи».

Професор О.Г.Єлецький опублікував більш ніж 60 наукових робіт, три монографії. Його учені захистили 5 докторських і 19 кандидатських дисертацій.

Передавши кафедру своєму учню проф. Озерову А.Х. , Єлецький О.Г. проводив консультативну роботу, узагальнював колосальний клінічний досвід до останніх днів свого життя. Помер Єлецький О.Г. 2 грудня 1969 р.

Творча особа Олександра Григоровича, вченого, хірурга-новатора, клініциста залишається в пам’яті його учнів, котрі продовжують розробку наукового направлення проф. Єлецького О.Г .

Школа професора Єлецького О.Г. продовжує залишатися на передовому рубежі вітчизняної науки.

 

 

 

 

Озеров Антон Хрисанфович  

Професор Озеров Антон Хрисанфович, народився 30 січня 1912 року в сім`ї службовця в м. Самборі Львівської області. Після закінчення гімназії поступив на медичний факультет Львівського університету, який закінчив в 1940 р. Після закінчення університету працював дільничним лікарем в Івано-Франківській області, потім лікарем-хірургом в лікарнях мм. Львова, Володимир-Волинського, а в роки Великої Вітчизняної війни в шпиталях Радянської Армії. З 1946 по 1948 рр. працював лікарем-лаборантом кафедри отоларингології Київського інституту вдосконалення лікарів, а в 1948р. поступив в клінічну ординатуру Київського НДІ травматології та ортопедії де працював в клініці проф . Єлецького О.Г. , під керівництвом якого він в 1954 р. захистив дисертацію на ступінь кандидата медичних наук на тему: «Хірургічне лікування хворих, які страждають деформуючим артозом нижніх кінцівок», а в 1963 р. захистив дисертацію на вчену ступінь доктора медичних наук на тему: «Деформуючий артоз кульшового суглоба в клініці та експерименті».

Антон Хрисанфович пройшов шлях від клінічного ординатора до керівника 1 клініки, а в 1963 р. був обраний завідувачем кафедри травматології та ортопедії Київського медичного університету ім. акад. О.О. Богомольця, якою завідував до 1976 р.

Проф.Озеров А.Х. був широко ерудованим вченим-клініцистом. Його наукові дослідження були присвячені однієї з актуальних проблем ортопедії ? дегенеративно-дистрофічним ураженням великих суглобів нижніх кінцівок. Він експериментально довів, що однією з причин дегенеративно-дистрофічних змін в кульшовому суглобі є біомеханічні відхилення від норми, що дало основу для розробки методів профілактичних хірургічних втручань, які направлені на відновлення нормальних анатомо-біомеханічних взаємовідносин в суглобі у дорослих и тим самим попереджають розвиток патологічного процесу в найбільш працездатному віці хворих.

Багато років творчої роботи присвятив однієї з актуальних проблем в травматології ? лікуванню переломів шийки стегнової кістки та переломів кінцівок. Запропонована ним методика закритого остеосинтезу переломів шийки стегнової кістки була доступна практичним лікарям-травматологам.

Як учень Київської школи травматологів , він був прибічником стабільного остеосинтезу переломів довгих трубчатих кісток, хибних суглобів, вдосконалюючи для цього металеві фіксатори. Клініко-експериментальні дослідження гомо- та гетеро- кісткової пластики дозволили проф.Озерову А.Х. обґрунтувати покази для диференційованого застосування кісткової пластики при реконструктивно-відновних операціях після наслідків травм та захворювань опорно-рухового апарата.

Відомі дослідження Антона Хрисанфовича, які він присвятив травмам та захворюванням хребта та зокрема вивченню патогенезу та лікування спондилолістезу.

Їм опубліковано біля 80 наукових праць. Антон Хрисанфович велику увагу приділяв підготовці молодих кадрів. Під його керівництвом захищено 8 докторських та 15 кандидатських дисертацій.

Професор Озеров А.Х. крім наукової, педагогічної, лікувально-консультативної роботи був активним членом редакційної колегії міжвідомчого збірника «Ортопедія, травматологія та протезування», членом Правління Республіканського наукового товариства травматологів-ортопедів. Його наукові дослідження стали основою для подальших розробок.

 

 

 

Євген Тимофійович Скляренко

Євген Тимофійович Скляренко народився 14 жовтня 1924 р. у сім’ї службовця в с. Малий Дівлін Олевського району Житомирської області.

Після закінчення десятирічки у 1941 році пішов добровольцем в діючу Армію і воював на Південно-Західному та Першому Українському фронтах. У 1945 р. був демобілізований і поступив вчитися у Вінницький державний медичний інститут, а на 1У семестрі перевівся у Львівський медичний інститут, який закінчив з відзнакою у 1950 р. Після закінчення інституту поїхав працювати в Ізмаїльську (тепер Одеську область), завідувачем дільничної лікарні в с. Шевченково Кілійського району. У 1952 р. поступив у клінічну ординатуру Київського науково-дослідного інституту травматології та ортопедії, яку закінчив у 1954 р. і був вибраний по конкурсу науковим співробітником ІІІ клініки. Вчителями проф.Скляренка Є.Т. були: Лауреат Державної премії Союзу Климов К.М., проф. Фруміна А.Є. та проф. Єлецький О.Г. В інституті Скляренко Є.Т. пройшов шлях від наукового співробітника до керівника ІІІ клініки, якою керував з 1957 по 1999 рр. У 1959 р. Скляренко Є.Т. захистив дисертацію на вчену ступінь кандидата медичних наук, а у 1966 р. дисертацію на вчену ступінь доктора медичних наук. У 1969 р. йому було присвоєне звання професора, а у 1984 р. Заслуженого діяча науки України. У 1977 р. був обраний по конкурсу завідувачем кафедри травматології та ортопедії Київського медичного інституту ім. акад. О.О. Богомольця. Завідував кафедрою до 1997 р., а у подальшому працює по контракту професором цієї ж кафедри. 11 років був керівником наукового студентського товариства інституту ім. проф. Кіселя.

Проф. Скляренко Є.Т. є засновником нового наукового направлення і школи в ортопедії та ревматології – ревмоортопедії, за що у 1977 р. йому була присуджена Державна премія України.

Він є автором розробки ряду реконструктивно-відновчих операцій на великих суглобах, за що у 1996 р. йому вдруге була присуджена Державна премія України.

Проф. Скляренко Є.Т. – засновник запровадження ортопедичного лікування уражень кісток та суглобів у хворих на гемофілію, псоріаз, що значно зменшує інвалідізацію та її тяжкість. Він обґрунтував і запропонував у клінічну практику лікування дегенеративно-дистрофічних уражень суглобів в залежності від форми патологічного процесу і систематизував номенклатуру;

– запропонував класифікацію захворювань суглобів, переломів проксимального кінця стегнової кістки та обґрунтував показання і методику хірургічного лікування переломів вертлюгової області стегнової кістки.

– запропонував і розробив методику закритого остеосинтеза косих та гвинтоподібних діафізарних переломів;

– обґрунтував і розробив методику остеосинтеза внутрішньосуглобових переломів колінного суглоба;

– обґрунтував та запропонував погружну методику пересадки суглобових кінців, консервованих низькими температурними та демінералізованими суглобовими кінцями;

– розробив та запропонував методику лікування синовіїтів розчином фуразолідону.

Видав підручник для вузів «Травматологія та ортопедія».

Видав 6 монографій та опублікував 342 наукову працю.

Під керівництвом проф.Скляренка Є.Т. захищено 6 докторських дисертацій та 23 кандидатських дисертацій, серед них 6 іноземців.

Проф.Скляренко Є.Т. є редактором журналу «Літопис травматології та ортопедії», член редакційної ради журналу Український равматологічний журнал, «Ортопедія, травматологія та протезування», «Вісник травматології та ортопедії».

 

 

 

 

 

Бур’янов Олександр Анатолійович  

Бур’янов Олександр Анатолійович народився 19 липня 1960 року у м. Києві. У 1983 р. закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту з по 1984 рр. навчався в інтернатурі по спеціальності «травматологія та ортопедія» на базі клінічної лікарні № 25 м. Києва.

У 1984 р. обраний на посаду наукового співробітника Київського НДІ гематології та переливання крові у відділ хірургії наслідків опіків.

З 1987 р. пройшов по конкурсу та до 1990 р. навчався в очній аспірантурі у Харківському НДІ травматології та ортопедії ім. проф. М.І.Ситенка.

У 1990-1991 рр. працював науковим співробітником відділу патології хребта у тому ж інституті.

З 1991 р., після обрання за конкурсом, працює на посаді старшого наукового співробітника відділу патології хребта із Республіканським спинальним центром. З цього часу Бур’янов О.А. активно залучився до викладання травматології та ортопедії на кафедрі Українського державного медичного університету.

З 1993 р., після обрання за конкурсом, працює на посаді асистента та доцента кафедри травматології та ортопедії.

За час роботи проявив себе як перспективний творчий педагог та досвідчений фахівець.

У 1995 р. Бур’янов О.А. за конкурсом обирається на посаду завідувача кафедри травматології та ортопедії.

У 1997 р. він захищає дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук, а у 2000 р. йому присвоєно вчене звання професора по кафедрі травматології та ортопедії.

Проф. Бур’янов О.А. є членом Спеціалізованої Вченої Ради 14.01.21 «травматологія та ортопедія» при Інституті травматології та ортопедії АМН України та «ревматологія та кардіологія» при Національному медичному університеті, є експертом ВАК України з хірургічних хвороб.

Крім того, є заступником головного редактора науково-практичного журналу «Літопис травматології та ортопедії», членом редакційної ради журналів «Вісник травматології та ортопедії» та «Травма».

О.А.Бур’янов є членом світової організації ортопедів-травматологів ( SICOT ), організації малоінвазивної хірургії хребта ( ISMIS ), членом правління Асоціації травматологів-ортопедів України.

Він є автором понад 200 наукових праць, 17 патентів та винаходів, 2 монографій, 5 навчальних посібників.

Великі наукові досягнення кафедри, здійснені у галузі розробки проблем відновлення функції опорно-рухового апарата, лікуванні спастичних паралічів, захворювань та пошкоджень хребта, лікування псевдосуглобів, кістково-суглобового туберкульозу, вивченні регенерації кісткової тканини, розробки методик артропластики та ін.

Вагомі звершення досягнуті у проблемі лікування дегенеративно-дистрофічних уражень опорно-рухового апарата, дисплазії кульшового суглоба, проблеми остеосинтеза та ревмоортопедії.

Співробітниками кафедри опубліковано 18 монографій, понад 1400 наукових праць, 82 розробки захищено авторськими свідоцтвами.

Підготовлено 19 докторів та 64 кандидати медичних наук. В теперішній час виконується 3 докторських та 5 кандидатських дисертацій.

Сьогодні на кафедрі працює згуртований колектив науковців та викладачів, серед яких двічі Лауреат Державної премії України Заслужений діяч науки України, професор Скляренко Є.Т., 4 доктора та 6 кандидатів медичних наук.

Сьогодення кафедри визначається продовженням наукового пошуку та розширенням програми викладання травматології та ортопедії, розробкою та впровадженням нових методик лікування, активним проведенням практичних занять, що направлено на розвиток клінічного мислення і оволодіння практичними навичками студентами та молодими спеціалістами.

Колектив кафедри продовжує широко займатися підготовкою висококваліфікованих фахівців для практичної діяльності через інтернатуру.

Біля 20 лікарів-інтернів щорічно отримують на кафедрі диплом лікаря-спеціаліста з фаху “травматологія та ортопедія”.

На кафедрі проводиться підготовка висококваліфікованих кадрів для Вищої школи: викладачі, доценти, професори, завідувачі профільними кафедрами кожного року проходять курси підвищення кваліфікації.

Проводиться підготовка висококваліфікованих кадрів для практичної охорони здоров ’ я та вищої школи через клінічну ординатуру та аспірантуру не тільки громадян України, а й іноземних громадян. Так, 6 громадян країн ближнього Сходу та Південної Америки отримали дипломи кандидатів медичних наук. П’ять іноземних громадян працюють над дисертаційними роботами.

Постійний дієвий, динамічний зв’язок кафедри з Українським науково-дослідним інститутом травматології та ортопедії, що представляє єдину наукову школу, дозволяє значно розширити діапазон знань, сучасних досягнень, підвищити можливість оволодіння новими методами дослідження та лікування, тобто удосконалити підготовку травматологів-ортопедів.