Кафедра хірургії №2

Історія кафедри

Згідно Уставу Київського університету святого Володимира 1842 р., розробленого за участю М.І. Пирогова та М.О. Караваєва, медичний факультет мав 10 кафедр, з них 2 – хірургічних: 1) кафедра теоретичної хірургії з офтальміатрією, 2) кафедра оперативної хірургії з хірургічною анатомією, вченням про пов’язки і хірургічною клінікою. Відкриття першої університетської хірургічної клініки відбулось у 1845 р., викладання на цих кафедрах велось під керівництвом професора М.О. Караваєва.

 

 

У 1849 р. для студентів V курсу були введені практичні заняття у госпітальній хірургічній клініці на базі Київського військового госпіталю. Тому на кафедру теоретичної хірургії та офтальміатрії з госпітальною хірургічною клінікою у 1850 р.був запрошений професор Христофор Якович ГЮББЕНЕТ, вихованець Дерптського університету. Він першим у Києві став застосовувати офтальмоскопію, виконав операцію видалення кришталика, вивчав сифілідологію. На початку Кримської війни Х.Я. Гюббенет з групою лікарів і добровольцями зі студентів-медиків виїхав до Севастополю, де працював одночасно з М.І. Пироговим. У Севастополі під його керівництвом було прооперовано близько 3300 поранених. До нього звертались Нахімов, Істомін, Тотлебен. З 1860 по 1869 р. очолював Київське товариство лікарів. У 1870 р. Х.Я. Гюббенет вийшов у відставку. Заслугою Х.Я. Гюббенета було створення у Росії відділення «Общества попечения о раненых воинах» – прообраза сучасного Червоного Хреста.

 

 

У 1870 р. на кафедру теоретичної хірургії з госпітальною клінікою за рекомендацією М.І. Пирогова та В.А. Караваєва з Одеси був запрошений Микола Васильович СКЛІФОСОВСЬКИЙ, який після закінчення у 1859 р. Московського університету працював старшим лікарем хірургічного відділення у м. Одеса. Ним у 1863 р. у Харківському університеті була захищена дисертація “Про кров’яні навколоматочні пухлини”. Він навчався за кордоном у Вірхова, Лангенбека, Нелатона, Сімсона. Але недовго вражав він своїм хірургічним мистецтвом і красномовством. Київ. Вже у 1870 р. М.В. Скліфосовський був відправлений на Франко-Пруську війну, а після повернення – у 1871 р., – переведений до Петербурзької Медико-Хірургічної академії. Іменем М.В. Скліфосовського названий Науково-дослідний інститут швидкої допомоги у м. Москва.

 

 

Тому до викладання хірургії у 1872 р. за конкурсом на З роки (до 1875 р.) був запрошений доктор медицини, доцент Петербурзької Медико-Хірургічної академії Сергій Петрович КОЛОМНІН. Він був прекрасним хірургом і досвідченим вченим, мав 33 наукові праці. Любив та знав військово-польову хірургію. Вивчав десмургію, зокрема досліджував лікувальні властивості спеціально підготовленого торф’яного моху, як матеріалу що сприяє очищенню гнійних ран . Крім того, С.П. Коломніну належить почесне місце у вивченні питань гемотрансфузіології. Він перший у світі зробив внутрішньоартеріальне переливання дефібрінованої крові у польових умовах (1876 р.)

 

 

В подальшому госпітальною хірургічною клінікою у 1876-1877, а потім і у 1882-1883 рр. завідував випускник Київського університету, приват-доцент Олександр Степанович ЯЦЕНКО. У 1875 р. В.А. Караваєв рекомендував його на посаду екстраординарного професора кафедри. Гідний кандидат був обраний, але міністром не затверджений. Заслуги О.С. Яценка в хірургії, зокрема в галузі шкірної пластики, незаперечні. Ю.Ю. Джанелідзе у своїй монографії “Пересадження шкіри в Росії і Радянському Союзі” писав, що О.С. Яценко був перший, хто виконав у 1870 р. пересадку шкіри за Реверденом. Він мав величезний для того часу хірургічний досвід – понад 5000 власноручно-виконаних операцій . Брав участь у сербсько-турецькій війні, де застосував методи асептики і антисептики.

 

 

У 1878 р. завідувачем кафедрою був обраний Олександр Христофорович РІНЕК, чех по походженню. У 1864 р. він закінчив Петербурзьку Медико-Хірургічну академію і був залишений при кафедрі хірургії. У 1867 р. став доктором медицини, 2 роки стажувався за кордоном. У 1872 р. призначений ординатором Київського госпіталю, потім був обраний доцентом кафедри. Після його обрання професором кафедри, клініка мала 80 ліжок у військовому госпіталі. У 1881 р. після відходу з університету В.А. Караваєва, О.Х. Рінек перейшов на його кафедру, професором. За словами сучасників А.Х. Рінек по техніці виконання операцій, перевершував багатьох кращих європейських хірургів.

 

 

У 1883 р. на кафедру госпітальної хірургії клініки був обраний Федір Карлович БОРНГАУПТ. Уродженець Риги, освіту отримав у Дерпті. Там же в 1867 р. став доктором медицини. Стажувався у Фолькмана. У Києві розкрився талант Ф.К. Борнгаупта, як педагога, клініциста, хірурга. Його лекції відрізнялися ясністю, у лікувальній діяльності проявилася велика ерудиція і досвід. Вніс великий вклад у впровадження у хірургічних клініках асептики та антисептики. У 1902 р. Ф.К. Борнгаупт вийшов у відставку.

 

 

У 1903 р. завідувати кафедрою госпітальної хірургії був обраний вихованець Київського університету, учень Ф.К. Борнгаупта, приват-доцент Микола Маркіянович ВОЛКОВИЧ, який працював завідувачем хірургічного відділення Олександрівської лікарні. Виконана ним у 1889 р. дисертація про риносклерому дотепер зберігає наукову цінність. М.М. Волкович був блискучим вченим, хірургом, прекрасним клініцистом. Залишив після себе більше 100 наукових праць. Працював завідувачем госпітальної (до 1912 р.), а потім факультетської (до 1922 р.) хірургічними клініками. Розробив операції відновлення носа зі шкіри пальця, закриття пузирно-піхвових свищів, видалення геморою, розробив методику лікування переломів, запропонував свої шини, визначив нові клінічні ознаки хронічного апендициту, досліджував гангрену кінцівок. Видані ним монографії про апендицит, жовчнокам’яну хворобу, а також переломах і вивихах служили настільними книгами у хірургів багатьох поколінь. Микола Маркіянович став академіком АН УРСР та одним із засновників Київської спілки хірургів і протягом 20 років був її незмінним головою.

 

 

У 1912 р. завідувати кафедрою було обрано приват-доцента Московського університету, учня А.А. Боброва і С.І. Спасокукоцького Олексія Петровича КРИМОВА. У роки першої світової війни він працював консультантом госпіталів Південно-Західного фронту. Опубліковані ним лекції по військово-польовій хірургії відбивають багатогранний практичний досвід лікування поранених. Після закінчення війни продовжує викладацьку діяльність. Видає монографію “Вчення про грижу”, у якій запропонував свій спосіб радикальної операції пахової грижі. Ним були розроблені операції при розширенні вен сім’яного канатика, метод нефропексії, опублікована серія робіт про вогнепальні поранення черепа, грудей, живота, кровоносних судин, газової інфекції. О.П. Кримов став академіком АМН СРСР, Заслуженим діячем науки УРСР, Головою Українського товариства хірургів. У подальшому Олексій Петрович очолював кафедру факультетської хірургії.

 

 

У 1920 р. медичний факультет Київського університету був об’єднаний із жіночим медичним Інститутом. Кафедру госпітальної хірургії очолив доцент Іван Олександрович ЗАВ’ЯЛОВ, який у 1903 р. закінчив медичний факультет Харківського університету, учень М.П. Тринклера. Перу І.О. Зав ” ялова належить 48 наукових робіт З них найбільшу популярність отримала монографія «Хирургические этюды», в якій автор висвітлив основні канони ургентної хірургії.

З 1921 до 1930 р. кафедрою госпітальної хірургії завідував Олексій Григорович РАДЗІЄВСЬКИЙ, вихованець Київського університету, учень А.Х. Рінека, який з 1907 р. завідував кафедрою загальної хірургії, а потім і кафедрою факультетської хірургії Київського жіночого інституту. Особливо Олексій Григорович цікавився питаннями урології. Крім того, ним був розроблений спосіб фіксації прямої кишки при її випаданні. О.Г. Радзієвський опублікував близько 50 наукових праць, серед яких слід зазначити “Про хірургічне лікування уремії”, “Чи існують аутонефролізини?”, “До питання перев’язки стегнової вени”, “140 випадків видалення передміхурової залози при її гіпертрофії”. У цей період (1921 р.) клініка госпітальної хірургії була перенесена до лікарні ім. Жовтневої революції.

 

 

З 1930 по 1941 р. кафедру очолював професор Іван Петрович КОРХОВ, вихованець Харківського університету, учень Н.Т. Тринклера. В ті роки клініку відремонтували, вона мала 100 ліжок; оснащена гарним устаткуванням і апаратурою, одержала лабораторну службу. І.П. Корхов – автор 55 наукових праць. Запропонована ним сегментарна новокаїнова блокада при облітеруючому ендатерііті дотепер застосовується у клініці.

У період Великої Вітчизняної війни та евакуації Київського медичного інституту до Харкова, а потім до Челябінська (1941-1944) кафедрою завідував професор І.С. КОГАН.

 

 

У 1944 р. Київський медичний інститут повернувся до Києва. У повоєнний час клінічною базою було друге відділення Українського НДІ ортопедії і травматології. Завідувати кафедрою був обраний вихованець Київського медичного інституту, доктор медичних наук Микола Омелянович ДУДКО – учень І.О. Зав”ялова і Є.Г. Черняхівського, який під час війни керував партизанським госпіталем. Після ремонту Жовтневої лікарні, клініка кафедри госпітальної хірургії знову була розміщена на її базі. В цей період основним напрямком діяльності кафедри було організація та надання ургентної хірургічної допомоги населенню м. Києва. Монографія професора М.О. Дудки «О лечении перфоративной язвы желудка и 12-перстной кишки» була одним з кращих посібників для студентів з цієї тематики. Микола Омелянович став Заслуженим діячем науки УРСР, автором 76 наукових робіт, у 1941 р. запропонував при анаеробній інфекції внутрішньовенно вводити протигангренозну сиворотку у великих дозах.

 

 

У 1962 р. завідувати кафедрою госпітальної хірургії був обраний професор Михайло Маркович КОВАЛЬОВ –Заслужений діяч.науки і техніки України, Лауреат Державної премії України, вихованець Донецького медичного інституту. Наукові інтереси М.М. Ковальова були присвячені: сечокам’яній хворобі, невідкладній хірургії органів черевної порожнини, хірургії виразкової хвороби, захворюванням позапечінкових жовчних проток, зобу. Під його керівництвом було захищено 17 докторських і 53 кандидатських дисертацій. Михайло Маркович автор 9 монографій і понад 400 наукових праць. З 1972 р. клінічною базою кафедри стала клінічна лікарня № 4 м. Києва.

 

 

Впродовж 1985-2006 рр. завідувачем кафедри був лауреат Державної премії УССР, Заслужений діяч науки і техніки України, професор Валерій Миколайович КОРОТКИЙ. Напрямками його наукових досліджень стали: хірургічне лікування портальної гіпертензії, виразкової хвороби, захворювань печінки, жовчних шляхів, лапароскопічна хірургія, хірургія підшлункової залози, шлунку та кишечнику. В той період співробітниками кафедри отримано 82 авторських свідоцтв на винаходи , опубліковано понад 400 наукових статей, 6 монографій. Захищено 4 докторських та 20 кандидатських дисертацій.

 

 

Протягом 2006-2020 рр. завідувачем кафедри був вихованець Київського медичного інституту, д.м.н., професор Борис Гаврилович БЕЗРОДНИЙ. Основними напрямками наукової діяльності кафедри стали питання хірургічного лікування захворювань органів гепатопанкреатодуоденальної зони, лапароскопічна хірургія, хірургія виразкової хвороби, хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок, трансплантації стовбурових клітин гемопоезу при хірургічних захворювань. У 2008 р. кафедра отримала назву – кафедра хірургії № 2. Під його керівництвом захищено 5 кандидатських дисертації, дві докторські дисертації, автор понад 250 наукових робіт та 30 патентів на винахід. Сьогодні проф. Безродний Б.Г. продовжує працювати на посаді професора кафедри, передає свій великий досвід студентам, молодим викладачам, лікарям-інтернам та хірургам.

 

 

31.12.2020 р. завідувачем кафедри хірургії №2 обраний її вихованець – професор Ігор Володимирович КОЛОСОВИЧ. Колишній гуртківець, учень лауреата Державної премії УССР, Заслуженого діяча науки і техніки України, професора Короткого В.М. Проф. Колосович І.В. пройшов шлях від клінічного ординатора кафедри, аспіранта, асистента, доцента, професора і нарешті – завідувача кафедри. Автор біля 400 наукових праць, 58 патентів України, член редакційної колегії журналу “General Surgery”, Міжнародного товариства хірургів (Іnternational society of surgery (ISS/SIC), Європейської федерації з вивчення болю (The European Pain Federation (EFIC), лауреат премії НАН України, делегат численних міжнародних зарубіжних наукових форумів. Науковий інтерес проф. Колосовича Ігоря Володимировича полягає у лікуванні ускладненої виразкової хвороби шлунка та 12-палої кишки, мініінвазивній хірургії жовчовивідних шляхів та селезінки. Під його науковим керівництвом виконано чотири кандидатські дисертації, готується докторська та кандидатська дисертації.

 

Колектив кафедри сьогодні налічує 20 співробітників, серед яких 4 доктора та 16 кандидатів медичних наук, 3 співробітники мають учене звання «професор», 11  – «доцент». Кафедрою випущено 23 учбових посібники, 5 з них – англійською мовою.

Кафедра має 9 клінічних баз, серед яких 5 комунальних некомерційних підприємств (КМКЛ №4, КМКЛ №17, Київський пологовий будинок № 5, Київський міський центр радіаційного захисту населення м. Києва від наслідків Чорнобильської катастрофи, Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Шевченківського району м. Києва), ДУ ”Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова”, Державна наукова установа “Центр інноваційних технологій НАН України”, Національний військово-медичний клінічний центр “Головний військовий клінічний госпіталь”.

На кафедрі ведуться наукові розробки в галузі органозберігаючої хірургії виразкової хвороби шлунка, 12-палої кишки та селезінки (д.м.н., проф. Колосович І.В., к.м.н. Чемоданов П.В., к.м.н., доц. Ганоль І.В.), пластичної та реконструктивної хірургії (д.м.н., проф. Теплий В.В.), хірургії пухлин панкреато-біліарної зони (д.м.н., проф. Безродний Б.Г.), хірургічної флебології (д.м.н., доц. Петренко О.М., PhD Корольова Х.О.), діагностики та лікування гострого панкреатиту (к.м.н., доц. Сидоренко Р.А., к.м.н., доц. Ганоль І.В.), мініінвазивної хірургії жовчовивідних шляхів (к.м.н., доц. Циганок А.М.), гострої кишкової непрохідності (к.м.н., доц. Мойсеєнко А.І.), ендоскопічних технологій (к.м.н., доц. Черепенко І.В., к.м.н., доц. Слободяник В.П.).