НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. Богомольця
ЧЕСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, СЛАВА

Кафедра гігієни та екології №3

Історія кафедри

 

Самостійна кафедра комунальної гігієни в Київському медичному інституті була утворена шляхом об’єднання в 1935 році доцентур санітарної гідротехніки, геології і метеорології, опалення та вентиляції, будівельної техніки, житлово-комунальної санітарії, які з 1930 року існували в межах кафедри загальної гігієни.

Початокк ХХІ століття є знаменним в історії розвитку гігієни та епідеміології в Україні, зокрема в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця. У 2005 році відзначатиметься 75-річчя створення в Київському медичному інституті санітарно-гігієнічного факультету. Саме в цей період минає 70 років від дня заснування в медичному інституті самостійної кафедри комунальної гігієни.

Передісторія цих визначних подій розпочинається з 1871 р., коли на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира однією з перших у Росії була створена кафедра гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики, яку з часу заснування до 1893 року очолював професор Віктор Андрійович Субботін.

В. А. Субботін (1844-1896) був одним із піонерів гігієнічної науки та викладачів гігієни в Україні. Народився він у м. Прилуки Чернігівської губернії. Закінчив медичний факультет Київського університету та ординатуру з терапії. У 1869-1871 р. перебував у закордонному відрядженні (значну частину часу – у М. Петтенкофера), де проходив підготовку до професорського звання. Повернувшись до Києва, організував і понад 20 років (з 1871) очолював кафедру гігієни в Київському університеті. Ініціатором створення у 1875 році в м. Києві міської санітарної комісії. Автор першого підручника з гігієни (1880) і багатьох наукових праць з різних галузей гігієни. Праці В.А. Субботіна в основному присвячені питанням загальної та комунальної гігієни, в першу чергу гігієни лікарень, санітарної охорони водоймищ, медичної географії. Проблемі санітарної охорони водоймищ від забруднення стічними водами підприємств цукрової промисловості присвячені спеціальні праці В.А. Субботіна.

Значну педагогічну та науково-дослідницьку роботу на зазначеній кафедрі, активну громадську медико-профілактичну діяльність проводили її завідувачі знані гігієністи проф. В.Д. Орлов (1893-1914), проф. К.Є. Добровольський (1914-1922), проф. О.В.Корчак-Чепурківський (1922-1923), проф. В.В.Удовенко (1923-1929), проф. Ф.А. Баштан (1930-1932). У 20-их роках за часів завідування проф. В.В. Удовенка в зв’язку з подальшим диференціюванням гігієнічної дисципліни відбулося відокремлення самостійних спеціалізованих кафедр гігієнічного профілю: у 1923 році була створена кафедра соціальної гігієни, з якої виділилась в самостійну кафедра професійної гігієни. Диференціація гігієни, державний характер профілактичної медицини, розширення сфери її діяльності і, в зв’язку з цим, необхідність розширення підготовки санітарних лікарів та лікарів-епідемілогів стали передумовою для створення окремого факультету для підготовки лікарів-профілактиків: у 1930 році в Київському медичному інституті, поряд з лікувально-профілактичним факультетом і факультетом охорони материнства і дитинства, був створений санітарно-гігієнічний факультет.

Зазначені події у житті Київського медичного інституту відбувались на тлі прийняття суттєвих державних рішень щодо удосконалення медико-профілактичної діяльності. Декретом про санітарні органи республіки в 1922 році законодавчо були закріплені основні положення про санітарну службу, її права та обов’язки. В Народних комісаріатах охорони здоров’я Української РСР були організовані санітарно-протиепідемічні відділи, проводився пошук оптимальної структури і форм діяльності установ санітарно-епідеміологічної служби. Першим завідуючим таким відділом в Україні з 1920 по 1922 роки був відомий гігієніст В. Г. Соболев, який у подальшому проводив велику науково-організаційну та викладацьку роботу з гігієни, зокрема у Харкові. З 1922 року начальником санепідвідділу Наркомздоров’я УРСР був призначений О.М. Марзєєв, який залучив до роботи в санітарно-епідеміологічному відділі найбільш досвічених і прогресивних земських санітарних лікарів М.Ю. Бродського, М.В. Євменьєва, О.І. Пижева, С.А. Томиліна, Л.Д. Ульянова та ін. З цього часу регулярно скликались українські санітарні ради, у яких спочатку брали участь усі санітарні лікарі, а в подальшому, із зростанням санітарної організації, – їх представники. Більше 10 років, до переведення у 1934 році Наркомздоров’я УРСР до Києва, О. М. Марзєєв керував санітарно-протиепідемічною службою на Україні. Не було жодного значного санітарного законодавчого акта, у підготовці якого він не приймав би участі. Зокрема, у 1922 р. на з’їзді санітарних лікарів України саме О.М. Марзєєв висунув ідею організації на місцях санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС), як основної ланки санітарно-епідеміологічної служби. Перша СЕС була створена в 1922 році у Гомелі. Незабаром, у 1927 році, в УРСР, а згодом на всій території колишнього СРСР, були створені районні, міські та обласні СЕС.

Основним змістом роботи санітарно-епідеміологічної служби в 20-30-і роки була ліквідація тяжких санітарних наслідків громадянської війни, розробка і впровадження рекомендацій щодо будівництва і реконструкції населених місць, вивчення і оздоровлення умов побуту та праці робітників металургійної, гірничо-добувної й інших галузей промисловості, санітарний нагляд за будівництвом і експлуатацією водопровідних і каналізаційних споруд, очисткою населених місць, якістю атмосферного повітря тощо. Велика увага приділялась підвищенню гігієнічної освіченості населення, створенню санітарного активу.

Залучення санітарних лікарів до вирішення практично усіх принципових питань з проектування, реконструкції й будівництва населених місць, промислових підприємств, навчальних закладів, організації громадського харчування, оптимізації умов праці і побуту стало звичайною нормою діяльності державних підприємств і установ. У зв’язку з великим обсягом промислового і громадського будівництва для забезпечення запобіжного санітарного нагляду у 1933 році була створена Всесоюзна державна санітарна інспекція (ВДСІ).

Таким чином, у 30-і роки склалась добре продумана і чітко організована система державного санітарного нагляду, що функціонувала на науковій основі і мала реальні права. В ній почали працювати спеціально підготовлені на санітарно-гігієнічних факультетах медичних вузів лікарі-гігієністи й епідеміологи.

В 1930 році у Київському медичному інституті для проведення роботи з організації санітарно-гігієнічного факультету був утворений організаційний комітет під головуванням проф. С.І. Радченка. До його складу увійшли С.С. Познанський, М.П. Нещадименко, С.Н. Ручковський, О.В. Корчак-Чепурківський та інш. Першим деканом факультету був призначений доцент С.С. Познанський, в майбутньому (1936-1941) завідувач кафедрою комунальної гігієни. Термін навчання на санітарно-гігієнічних факультетах спочатку був визначений в 4 роки. План прийому на санітарно-гігієнічний факультет Київського медичного інституту в 1930 році становив 100 осіб. Згідно Постанови Центрального виконавчого комітету СРСР від 3 вересня 1934 року на усіх санітарно-гігієнічнічних факультетах з підготовки санітарних лікарів, бактеріологів-епідеміологів та лікарів харчової санітарії встановлювався п’ятирічний термін навчання з початком спеціалізації на 5-му курсі.
Перше десятиліття функціонування санітарно-гігієнічного факультету Київського медичного інституту було роками організаційного, навчально-методичного та наукового становлення профільних кафедр. З метою підготовки висококваліфікованих кадрів санітарно-епідемічної служби розроблялись перші програми і навчальні плани, створювались і обладнувались навчальні кабінети та лабораторії, формувались педагогічні колективи кафедр. До викладання на факультеті широко залучалися практичні санітарні лікарі. Оскільки в довоєнні роки у програмі значну питому вагу займали основи санітарної техніки, будівельної справи та технічних аспектів охорони праці, то до читання лекцій і проведення практичних занять запрошувались відповідні спеціалісти-інженери. Обов’язковим елементом учбового процесу поступово ставали практичні заняття з використанням об’єктивних методів інструментально-лабораторних досліджень об’єктів зовнішнього середовища. Водночас розроблялись і зміцнювались форми взаємозв’язку профільних кафедр з СЕС як навчальною базою факультету. Такий зв’язок був визнаний одним з найважливіших факторів єднання науки, практики та навчального процесу в підготовці спеціалістів у галузі гігієни та епідеміології, що повністю підтвердилось у майбутньому. Лише за довоєнні роки факультет дав країні близько 570 висококваліфікованих санітарних лікарів та лікарів-епідеміологів.

У 1930-1933 роках кафедру загальної гігієни у Київському медичному інституті очолював професор Федір Андрійович Баштан. Він організував на кафедрі для потреб санітатрно-гігієнічного факультету доцентські курси на умовах погодиної оплати праці. Починаючи з 1930 р. курс санітарної гідротехніки вів професор інженер В.К. Красніцький. З 1931 по 1936 р. курс з геології, гідрології і гідрометеорології читав професор С.К. Комарницький, доцент інженер М.І. Квятківський – курс основ теплопостачання, опалення та вентиляції житлових будинків.

Професор Ф.О. Баштан
(1894 – дата смерті не відома)

Сам професор Ф.О. Баштан у 1931 році вперше у Київському медичному інституті прочитав самостійний курс комунальної гігієни для тих студентів лікувально-профілактичного факультету, які в останній рік навчання проходили спеціалізацію з санітарно-гігієнічного фаху (так званий санітарний ухил). Рішення про введення такої спеціалізції у 1921 році було прийнято загальноукраїнською конференцією з медичної освіти. Серед перших студентів-випускників, які спеціалізувалися по санітарно-гігієнічній справі і які прослухали курс лекцій з комунальної гігієни були Г.Х. Шахбазян, Р.Д. Габович – відомі у майбутньому вчені-гігієністи (Р.Д. Габович очолював кафедру комунальної гігієни, потім загальної гігієни, Г.Х. Шахбазян – кафедру гігієни праці у Київському медичному інституті ім. О.О. Богомольця). Саме з першого самостійного курсу, який прочитав професор Ф.О. Баштан у 1931 році, відлічує свій вік кафедра комунальної гігієни (тепер комунальної гігієни та екології людини Національного медичного університету імені О.О. Богомольця).

М.В. Євменьєв
(1881 – 1973)

У 30-х роках для забезпечення більш грунтовної освіти з медико-профілактичних дисциплін на санітарно-гігієнічному факультеті Київського медичного інституту створили самостійні профільні кафедри: епідеміології в 1932, комунальної гігієни, шкільної гігієни і гігієни харчування в 1935 році. Отже самостійна кафедра комунальної гігієни в Київському медичному інституті була утворена в 1935 році шляхом об’єднання доцентур санітарної гідротехніки, геології і метеорології, опалення та вентиляції, будівельної техніки, житлово-комунальної санітарії, які раніше існували в межах кафедри гігієни. Першим завідувачем кафедрою (1935-1936) був обраний доцент Микола Васильович Євменьєв, у минулому земський санітарний лікар. На початку 20-х років працював під орудою О.М. Марзеєва в санітарно-епідеміологічному відділі Наркомздоров’я.

Кафедрі було виділено окреме приміщення в Університеті Св. Володимира (тепер Національний університет ім. Т.Г. Шевченка). З Києва М.В. Євменьєв переїхав до Дніпропетровська. У 1940-1941 навчальному році у Дніпропетровському медичному інституті була заснована кафедра комунальної гігієни. З цього часу і до 1952 року він був завідуваченм цієї кафедри.

Новий 1937/1938 навчальний рік кафедра розпочала на навій базі у бувшому “Анатомікуму” на вул. Леніна, 37 (тепер вул. Б. Хмельницького, 37), де на сьогодні розташовано Музей історії медицини. Кафедрі в “Анатомікуму” було виділено 2 окремих приміщення, у яких вона проводила навчально-методичну і наукову роботу до 1941 року. Завідувачем кафедри було обрано відомого гігієніста доцента С.С. Познанського, декана санітарно-гігієнічного факультету Київського

С.С.Познанський
(1894 – 1983)

медичного інституту. Завідувач кафедри читав курс лекцій з комунальної гігієни для студентів. Практичні та семінарські заняття викладачі кафедри проводили як у навчальних лабораторіях так і безпосередньо на об’єктах. Під керівництвом С.С. Познанського на кафедрі розгорталися наукові дослідження, особливістю яких був тісний зв’язок із запитами практичної охорони здоров’я. Зміцнювався взаємозв’язок профільних кафедр з санітарно-епідеміологічною станцією як навчальною базою факультету. Це був період наукового становлення кафедри, пошуку шляхів та напрямків її зацікавлень. Викладачі і співробітники кафедри, студенти-гуртківці вивчали в експедиційних умовах якість питної води та стічних вод, визначали рівні забруднення атмосферного повітря тощо. У цей період кафедрою було виконано науково-дослідницькі роботи на такі теми: “Санітарна характеристика і вимоги до очищення стічних вод санітарних пропускників”, “Забруднення атмосферного повівітря м. Києва за даними снігових проб”, “Підземне зрошування як метод очищення стічних вод окремо розташованих будинків”, “Вуличний шум у м. Києві і його значення при проектуванні шкільних будівель”.

У цілому в довоєнний період наукова діяльність кафедри комунальної гігієни характеризувалася прагненням охопити питання, які постали внаслідок розвитку промисловості та сільського господарства і стосувалися благоустрою міст, робітничих селищ, сільських поселень.

Розглядаючи діяльність кафедри у другій половині ХХ століття, можна виділити 4 періоди її розвитку, обумовлені приходом на кафедру її керівників – видатних гігієністів сучасності, які визначали напрямок як педагогічних пошуків, так і наукових досліджень усього колективу.
Перший, повоєнний, період діяльності кафедри щільно пов’язаний з ім’ям заслуженого діяча науки, дійсного члена АМН СРСР Олександра Микитовича Марзеєва (1883-1956). Народився О.М. Марзєєв у Нижньому Новгороді. У 1899 році закінчив Московський вчительський інститут, у 1911 році – медичний факультет Московського університету. Ще студентом останнього курсу О.М. Марзєєв приймав участь у боротьбі з епідемією холери у Донбасі. З цього часу все своє життя він присвятив боротьбі з епідеміями, справі санітарного оздоровлення країни.

Академік АМН СРСР О.М. Марзєєв з
професором В.М. Жаботинським

На протязі 47 років О. М. Марзєєв працював на Україні, з них 20 років – у Харкові. На початку своєї діяльності працював земським санітарним лікарем Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії.

В період Першої світової війни (1914-1918) пройшов шлях від військового лікаря до головного санітарного лікаря Румунського фронту. Після демобілізації повернувся на санітарну роботу до Маріуполя. У 1922 р. О. М. Марзєєв заснував журнал “Профилактическая медицина”, який

користувався великою популярністю у санітарних лікарів. Згодом розпочалась його педагогічна діяльність у вищих навчальних медичних закладах країни. У 1925 році О. М. Марзєєв організував кафедру гігієни в Харківському інституті удосконалення лікарів. Коли в 1930 р. у Харкові був створений санітарно-гігієнічний інститут, який у 1934 році було перетворено на відповідний факультет Харківського медичного інституту, О.М. Марзєєв організував у ньому кафедру комунальної гігієни. Обидві кафедри він очолював до 1941 року. Під час війни О. М. Марзєєв завідував кафедрою епідеміології в Алма-Атинскому медичному інституті.

Невдовзі після визволення Києва реевакуювали Київський медичний інститут і в ньому відновив діяльність санітарно-гігієнічний факультет. Відновила свою роботу і кафедра комунальної гігієни. Кафедру у 1944 році очолив О. М. Марзєєв. Керував він кафедрою до кінця свого життя. Водночас він очолював і кафедру комунальної гігієни Інституту удосконалення лікарів у Києві. Поруч із ним на кафедрі працювали доцент Іздебський А.М., асистенти Крижанівська М.В. (тепер професор), Ігнатьева Т.К., Березівська Г.М., Гургенова Н.М., старший лаборант-хімік Дідківська Л.В., аспіранти Дудник М.П., Богомолов Ф.І., Курінний І.Л. До проведення практичних занять на умовах погодинної оплати праці залучалась канд мед. наук Малежик П.В. – зав. лабораторією водопостачання НДІ загальної та комунальної гігієни.

Умови роботи кафедри, особливо в перші повоєнні роки, були складними. Кафедра розміщувалась у пристосованій будівлі – в 3-кімнатній квартирі площею 98 м2 житлового будинку на вулиці Чкалова, 65. Там кафедра знаходилась до 1967 року. У повоєнний період учбовий процес та наукові дослідження проводились у нелегких умовах: не вистачало підручників, навчальних посібників, лабораторного обладнання. Не дивлячись на це на кафедрі здійснювали інтенсивну роботу: в повному обсязі читали передбачені навчальними програмами лекції; проводили лабораторні заняття; організували заняття з виїздами на річковий водогін, у лазні та пральні комбінати, лікарні та гуртожитки, інші об’єкти; покращили оснащення кафедри новим обладнанням, апаратурою та приладами.

Найбільша заслуга О. М. Марзєєва – заснування в 1931 році в Харкові Українського науково-дослідного інституту комунальної гігієни, який після війни був переведений, а точніше заново організований, у Києві. Олександр Микитович був беззмінним директором цього інстітуту від моменту його заснування до останнього дня свого життя. По смерті акад. О.М. Марзєєва Українському НДІ загальної та комунальної гігієни було привласнене його ім’я. Всю діяльність інституту О. М. Марзєєв спрямував на розв’язання гігієнічних завдань, пов’язаних з найбільш важливими сторонами життя країни. Після війни він організував широке обстеження міст і сіл України для з’ясування санітарних наслідків їх руйнації під час фашистської окупації. До цієї роботи він залучив і студентів старших курсів санітарно-гігієнічних факультетів українських медичних інститутів.

У 1951 році вийшов створений О. М. Марзєєвим перший підручник “Коммунальная гигиена” для студентів санітарно-гігієнічних факультетів медичних інститутів, який згодом був переведений на польську і китайську мови. Перелік 186 робіт О. М. Марзєєва відбиває його різнобічну санітарну діяльність і надзвичайно різноманітні наукові інтереси. Улюбленими об’єктами його роботи були Донбас і українське село. Після важкої операції незадовго до своєї смерті О. М. Марзєєв здійснив справжній трудовий подвиг, підготувавши до друку рукопис 2-го видання підручника “Коммунальная гигиена”, а також особисті спогади про свою діяльність санітарним лікарем, які вийшли з друку в 1965 р. під назвою “Записки санитарного врача”. Підручник “Коммунальная гигиена” витримав чотири видання (1951, 1968, 1971, 1979) і став настільною книгою не лише студентів медичних інститутів, а й практичних санітарних лікарів.

О. М. Марзєєв користувався великим авторитетом як серед лікарів-гігієністів та епідеміологів, так і серед інженерів і архітекторів. Він був обраний членом правління Спілки архітекторів України, був першим головою Українського наукового товариства гігієністів. Але незалежно від своїх звань і посад О. М. Марзєєв продовжував вважати і називати себе санітарним лікарем.

Швидка й інтенсивна ліквідація несприятливих у санітарному відношенні наслідків війни, відновлення зруйнованих міст, сіл, промисловості, сільського господарства в тимчасово окупованих регіонах, перспективні плани розвитку економіки, народного господарства, культури, освоєння нових територій поставили перед гігієною, зокрема комунальною гігієною і санітарною практикою якісно нові завдання. У цей час наукові дослідження були присвячені гігієнічній оцінці житлових умов населення м. Києва, вивченню ефективності малих квартальних печей для спалювання сміття, створенню зони санітарної охорони курорту Ворзель. Сам О.М. Марзєєв, водночас очолюючи як кафедру, так і Український НДІ комунальної гігієни, виконував дві НДР: “Руйнування міст України в період війни та окупації і гігієнічні умови їх відновлення” та “Руйнування сільських населених місць в Україні в період війни та окупації і гігієнічні основи їх відновлення”. Ці роботи виконувались переважно на базі НДІ, поскільки на кафедрі у той час не було необхідної матеріальної бази.

Другий період у діяльності кафедри комунальної гігієни Київського медичного інституту розпочинається в 1956 році, коли після смерті акад. О.М. Марзєєва кафедру очолив його учень член-кореспондент АМН СРСР заслужений діяч науки УРСР професор Денис Миколайович

(1900-1976)

Калюжний (1900-1976). Закінчивши у 1926 році Харківський медичний інститут, Д.М. Калюжний з 1932 року працював в Українському науково-дослідному інституті комунальної гігієни під керівництвом О.М. Марзєєва. Під час Великої Вітчизняної війни був призначений начальником санітарно-епідеміологічної лабораторії 1-го Українського фронту. З 1946 року працював у Києві спочатку заступником директора по науці (1946 – 1956), а згодом директором (1956-1971) Науково-дослідного інституту загальної та комунальної гігієни ім. О.М. Марзєєва і одночасно завідувачем кафедрами комунальної гігієни Київського державного інституту удосконалення лікарів (1946-1956 і 1965-1970) і медичного інституту (1956-1960). У штаті кафеди, разом з Д. М. Калюжним, працювали асисстенти Крижанівська М.В., Ігнатьєва Т.В., Курінний І.Л. і два лаборанти. Тематика наукових досліджень кафедри у цей час була присвячена переважно вивченню впливу металургійних заводів і підприємств хімічної промисловості на стан атмосферного повітря населених пунктів і здоров’я населення. Під керівництвом Д. М. Калюжного асистенти Крижанівська М.В., Ігнатьєва Т.В виконували НДР “Наукове обгрунтування санітарно-захисних зон для підприємств будівельної індустрії”. На основі цих досліджень був винесений асфальто-толевий завод з житлової зони у м. Києві. Цій тематиці була присвячена наукова робота І.Л. Курінного, який і на сьогодні продовжує плідно працювати на посаді доцента кафедри. По закінченні аспірантури І.Л. Курінний під керівництвом проф. Д.Н. Калюжного захистив кандидатську дисертацію на тему “До гігієнічного обгрунтування санітарно-захисних зон для ртутних заводів і шляхи оздоровлення атмосферного повітря в районі їх розміщення”.
Д. М. Калюжний опублікував понад 200 наукових праць, присвячених санітарній охороні атмосферного повітря, гігієні планування і благоустрою населених місць, гігієнічним питанням польового розміщення військ. У своїх роботах він розкрив механізми дії на організм низки забруднювачів повітряного середовища, закономірності поширення їх навкруги металургійних підприємств, вплив на здоров’я населення. Ці роботи стали підгрунтям санітарної класифікації промислових підприємств і наукового обгрунтування розмірів санітарно-захисних зон. Продовжуючи дослідження свого вчителя О.М. Марзеєва з проблем гігієни села, Д. М. Калюжний зробив значний внесок в гігієнічне обгрунтування прогнозів розвитку, благоустрою і забудови сільських населених місць України, зонування їх території з урахуванням забруднення навколишнього середовища тощо.

Отже, якщо в довоєнні і перші повоєнні роки головним об’єктом наукового вивчення і практичної діяльності фахівців у галузі комунальної гігієни були переважно санітарно-технічні аспекти охорони здоров’я (санітарно-технічні заходи з оздоровлення атмосферного повітря, охорони поверхневих водойм, благоустрою населених місць і окремо розташованих об’єктів), то в умовах науково-технічного прогресу актуальнішим стало вивчення та гігієнічне регламентування впливу на здоров’я населення окремих чинників навколишнього середовища та їх комплексу. Виробництво і все зростаюче використання нових хімічних речовин у сільському господарстві, промисловості, будівництві, побуті зумовили необхідність вивчення закономірностей міграції цих речовин у біосфері, виявлення особливостей як загальнотоксичної дії зазначених чинників, так і віддалених наслідків їхнього впливу на людину: канцерогенного, мутагенного, тератогенного, ембріотоксичного, алергенного та інш. Актуальною стала проблема гігієнічного нормування вмісту хімічних речовин в атмосферному повітрі, грунті, воді, повітрі житлових приміщень. Об’єктом гігієнічних досліджень стали також фізичні чинники навколишнього середовища: електромагнітне випромінювання, шумо-вібраційні впливи, погодно-кліматичні умови.

Велике поширення і соціальне значення серцево-судинних, онкологічних та інших захворювань неінфекційної природи зумовило потребу виявлення і гігієнічного вивчення усіх екзогенних чинників ризику їх виникнення та загострення їхнього перебігу. Творче співробітництво фахівців з комунальної гігієни і онкологів дозволило одержати нові дані відносно джерел і наслідків забруднення атмосферного повітря та інших об’єктів довкілля хімічними канцерогенами, зокрема, поліциклічними ароматичними вуглеводнями, узагальнити принципи регламентації їх вмісту у повітрі, грунті, воді.

На підставі нових наукових підходів і в тісному зв’язку із потребами практичної охорони здоров’я активізувалося вивчення питань з проектування та експлуатації лікувально-профілактичних установ, регламентації параметрів мікроклімату та повітряного середовища громадських і житлових приміщень, удосконалення методів очистки стічних вод при різному рівні благоустрою об’єктів. Велику увагу приділяли проблемам гігієни села, а саме умовам праці, побуту, відпочинку і оздоровлення робітників сільського господарства, гігієнічному регламентуванню використання хімічних засобів захисту рослин. Проводились дослідження, пов’язані з освоєнням космічного простору, створенням територіально- промислових комплексів, впровадженням нових технологій.
Здійснювалось вивчення мікроелементного складу води та грунту, використання ультрафіолетового випромінювання з профілактичною метою.

Третій період у діяльності кафедри пов’язаний з призначенням у 1960 році її завідувачем професора Рафаїла Давидовича Габовича (народився 16.12.1909 р.), який на останньому році навчання у Київському медичному інституті спеціалізувався з санітарно-гігієнічного фаху і прослухав перший курс комунальної гігієни, прочитаний у 1931 році проф. Ф.А. Баштаном. За часів завідування Р.Д. Габовича (1960-1968) професорсько-викладацький склад і учбово-допоміжний персонал кафедри налічував 11 чоловік. Це – асистенти Крижанівська М.В., Ігнатьєва Т.К., Курінний І.Л., Ряжев Б.Г., Нікберг І.І.., старші лаборанти Пігіда-Цеглер Н.М., Левянт Е.А., Семенченко З.М.. Професор Р.Д. Габович залучив до роботи на кафедрі перспективних молодих співробітників – асистента, а з 1964 р. доцента Гончарука Є.Г., аспірантів Б.П. Сучкова, К.К. Врочинського, В.І. Ципріяна, Г.П. Степаненко, які в майбутньому стали відомими вченими. На сьогодні професор В.І. Ципріян очолює кафедру гігієни харчування, а професори Б.П. Сучков і Г.П. Степаненко плідно працюють на кафедрі пропедевтики гігієни, військової та радіаційної гігієни.

У науковій тематиці кафедри стала провідною експериментальна спрямованість досліджень в галузі гігієни водопостачання, очистки і знезараження стічних вод, вивчення гігієнічного значення мікроєлементного складу об’єктів довкілля. Одним з напрямків наукової роботи колективу кафедри були дослідження Р.Д. Габовича з вивчення гігієнічного значення фтору питної води. В умовах експерименту Р.Д. Габович вивчив обмін фтору в організмі і дію води з різними концентраціями фтору на функціональний стан органів і фізіологічних систем, а також на деякі показники реактивності організму. Провів обстеження та описав захворюваність флюорозом та карієсом населення України. Вперше описав вогнища епідемічного флюорозу на території України і вказав на взаємозв’язок між концентрацією фтору в питній воді та клінічною картиною флюорозу. Р.Д. Габович склав карти вмісту фтору в підземних водах України, обгрунтував необхідність фторування питної води і профілактичні заходи по попередженню епідемічного флюорозу і карієсу зубів.
Під керівництвом професора Р.Д. Габовича співробітники кафедри, її аспіранти та студенти-гуртківці виконали в цей час наукові дослідження з декількох актуальних проблем, а саме : “Гігієнічні питання озонування питної і стічної води”, “Гігієнічні проблеми мікроелементів і фторування питної води” тощо.

Р.Д. Габовичем було написано ряд монографій, які отримали високу оцінку у вітчизняних і закордоних спеціалістів. Зокрема, це: “Фтор и его гигиеническое значение” (1957р.), “Фторирование и обесфторирование питьевой воды (1968 р.), “Фтор в стоматологии и гигиене” (1969 р., перевидана в США в 1977 р.) “Гигиенические проблемы фторирования питьевой воды” (1978 р.) та інші.

Поряд з цим співробітниками кафедри проведені численні дослідження з гігієни лікарень. Результати цих досліджень викликали науковий резонанс серед гігієністів. Професор Р.Д. Габович організував і в 1966 р. провів першу всесоюзну конференцію з гігієни лікарень. В результаті роботи конференції вироблені загальні напрямки та методичні підходи для подальшого вивчення цього питання. Під керівництвом професора Габовича Р.Д. над проблемою “Гігієнічні основи містобудування” плідно працювали доцент Крижанівська М.В., ассистент Ігнатьєва Т.К.
До проведення практичних занять з комунальної гігієни залучалися досвічені санітарні лікарі Київської міської СЕС Явдощук В.Х., Кацен Є., Дніпровського річкового водопроводу Дунаєвський В.А., Андрусенко Д.Г. та відомчої лабораторії Київського управління водопровідно-каналізаційного господарства Добрушина С.Й., інспектори відділу комунальної гігієни Головного санепідуправління МОЗ УРСР Кортильов С.П., Дорошенко В.П., Кучерява В.М.

Колектив викладачів кафедри працював над створенням учбових посібників. Постійно зміцнювалась матеріальна база кафедри. Завдяки зусиллям Р.Д. Габовича (у 1967 році він був деканом санітарно-гігієнічного факультету) новий 1967/1968 навчальний рік усі гігієнічні кафедри розпочали на новій базі – у тільки що побудованому і введеному в експлуатацію п’ятиповерховому санітарно-гігієнічному корпусі. Для учбового процесу і наукових досліджень кафедрам комунальної гігієни і гігієни праці був виділений окремий поверх.

Кафедрі комунальної гігієни були виділені приміщення на п’ятому поверсі учбового корпусу, загальною площею 329 м2, де було оснащено 6 учбових та 5 наукових лабораторій. Це сприяло покращенню організації як учбового процесу, так і наукових досліджень. У науково-дослідних лабораторіях кафедри були створені діючі експериментальні моделі озонаторного пристрою, моделі місцевих очисних споруд з підземною фільтрацією стічних вод. Значно розширилась сфера наукових інтересів кафедри і поглибився, збагачений сучасними прийомами, методичний рівень досліджень. Поряд з традиційним набув розвитку ряд нових напрямків наукового пошуку.
Набуті працею знання і досвід професор Р.Д. Габович передавав студентам та своїм учням. Ерудований педагог, визнаний фахівець, він зробив великий внесок в удосконалення викладання гігієнічних дисциплін і підготовку санітарних лікарів. Йому належать ряд праць з методики викладання, підручники та навчальні посібники, які отримали високу оцінку з боку гігієнічної спільноти та студентства. Серед них “Руководство к практическим занятиям по коммунальной гигиене” (1966), підручник “Гигиена” (витримав три видання) та інші. Необхідно відмітити, що підручник “Гигиена” став основним джерелом гігієнічних знань багатьох поколінь студентів, які в ньому, поряд з фундаментальними викладами, цінували легкість мови та доступність матеріалу.
Крім того, професор Р.Д. Габович опублікував ряд робіт та підготував до друку кілька підручників для вищих та середніх медичних навчальних закладів. В творчій співпраці з професором І.І. Даценко Рафаїл Давидович (вже будучи на заслуженому відпочинку) пише підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів ” Основи загальної і тропічної гігієни ” (1995 р.), “Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології “(1999 р.), в яких відображені основні розділи профілактичної медицини та враховано специфіку профілактичної діяльності майбутніх лікарів .

Академік Є.Г. Гончарук
(1930-2004)

Починаючи з 1968 року, коли на посаду завідувача кафедрою комунальної гігієни було обрано професора Євгена Гнатовича Гончарука, наукова тематика кафедри концентрувалась на двох основних напрямках:
1) санітарний благоустрій сільських населених пунктів і окремо розташованих об’єктів;
2) розробка теоретичних основ, методології і принципової схеми нормування екзогенних хімічних речовин у грунті.

Експериментальний напрямок у педагогічній діяльності та науковій тематиці кафедри став провідним.

Зростав і штат кафедри. На кафедрі, разом з ним, працювали доценти Курінний І.Л., Рахов Г.М., асистенти Ципріян В.І., Прокопов В.О., Кармазін В.Є., Федоренко З.П., аспірант Шуляк Е.В., старший лаборант хімік Семенченко З.М., 5 препараторів. Відбувалася зміна поколінь. На кафедру прийшли нові співробітники. Серед них асистенти Дерев’янко Я.Я., Волошин В.О., Гаркавий С.І., Геєць В.І., аспіранти Авраменко Л.М., Спасов О.С. (з Болгарської Народної Республіки), наукові співробітники Салата О.В., Ніконьонок В.О., Шостак Л.Б., старші лаборанти Савіна Р.В., Журба Т.В., Ценілова С.О., Орлова Т.І. та інші. Багато з них тепер працюють у науково-дослідних інститутах, Київській медичній академії післядипломної освіти, практичній санітарно-епідеміологічній службі.

Наукові дослідження, що виконувались на кафедрі учнями професора Є.Г. Гончарука, підготувавшими та успішно захистившими за цей період кандидатські та докторські дисертації (Шуляк Е.В., Дучинський Б.М., Ципріян В.І., Прокопов В.О., Авраменко Л.М., Волошин В.О., Гаркавий С.І., Салата О.В., Федосенко М.Г., Гайдук В.П., Половцев О.П., Музичук Н.Т., Спасов О.С., Боримский В.К., Малашевський В.В., Геєць В.І., Шостак Л.Б., Прокопович О.С., Кузнецов О.В., Ткаченко І.І., Мелєнєвська А.В., Коршун М.М. Філатова І.М. та ін.), присвячені вирішенню широкого кола практичних питань. Серед них – профілактика гострих кишкових інфекцій і інвазій у населення шляхом санітарної охорони підземних джерел господарсько-питного водопостачання та малих річок від побутових і промислових стічних вод, очистки і знезаражування стічних вод, у тому числі стічних вод лікувально-профілактичних закладів, санітарної охорони грунту, благоустрою села. Водночас проводились дослідження з попередження гострих і хронічних отруєнь населення екзогенними хімічними речовинами, які використовуються у сільському господарстві, шляхом наукового обгрунтування величин гранично допустимого вмісту їх у грунті.

Оснащення кафедри поповнювалось новими приладами та медичним обладнанням. В практичні заняття вводились нові сучасні методи дослідження. Значна увага приділялась викладанню запобіжного санітарного нагляду. Видаються учбові посібники: курс лекцій “Малая канализация” ч. 1, 2, (1970), “Предупредительный санитарный надзор в гражданском строительстве” (1972), “Основы предупредительного санитарного надзора” (1975), перше загальносоюзне “Руководство к практическим занятиям по коммунальной гигиене”, що витримало три видання (Медицина, 1977, 1982, 1990). Співробітниками кафедри створено 15 нових учбових проектів з усіх розділів комунальної гігієни. За моєю участю створено і затверджено Загальносоюзну програму з комунальної гігієни для студентів четвертих і шостих курсів санітарно-гігієнічних факультетів медичних інститутів (М., 1976, 1984). Необхідно зазначити, що саме за останньою програмою вивчають тепер комунальну гігієну студенти вищих медичних навчальних закладів у Росії. На кафедрі видані “Методические указания к проведению первичной специализации по коммунальной гигиене” (К. 1985, 1991 (укр.мовою) та ін.

В 1985-1986 н.р. кафедрі було доручено викладання пропедевтики гігієни для студентів ІІІ курсу медико-профілактичного факультету. Була змінена назва кафедри. Вона стала називатися “Кафедра загальної і комунальної гігієни”. Збільшилась площа учбових кімнат та наукових лабораторій кафедри. В межах 5 поверху санітарно-гігієнічного корпусу на кафедрі було організовано 7 учбових студентських кімнат, 10 наукових лабораторій. Кафедра оснащається новими сучасними приладами. На кафедру прийшли нові співробітники. У штаті кафедри, разом з академіком Є.Г. Гончаруком, працювали доценти І.Л. Курінний, С.І. Гаркавий, старший викладач М.І.Марценюк, асистенти Санова А.Г., Ткаченко І.І., Музичук Н.Т., Коршун М.М., Смагін Г.В. Верповський О. М., Мащенко О.П., аспірант Філатова І.М., 27 наукових співробітників та учбово-допоміжного персоналу. Серед них професор Ліпатова Т.Е., кандидат біологічних наук Третяк Н.П., випускники факультету Прокопович О.С., Голубчиков М.В. та інші. Було підготовлено і прочитано студентам 7 нових тем лекцій, введено 7 нових практичних занять з методики вивчення здоров’я населення у зв’язку з забрудненням навколишнього середовища. Почалось широко використання студентами електронно-обчислювальна техніка. З метою удосконалення оволодіння студентами методикою вивчення здоров’я населення у зв’язку зі станом навколишнього середовища, що було основним критерієм оцінки діяльності медичної служби на даному етапі її розвитку, був виданий учбовий посібник “Изучение влияния факторов окружающей среды на здоровье населения” (1989). В програму з комунальної гігієни введені нові практичні заняття з вивчення впливу водного фактору, житлово-побутових умов, забрудненого атмосферного повітря і грунту на здоров’я населення.

Є. Г. Гончарук на лекції

Згідно з рішенням ректорату у 1987/1988 н.р. кафедрі доручається забезпечення викладання курсу радіаційної гігієни для студентів санітарно-гігієнічного факультету. Змінюється назва кафедри. Вона стала кафедрою комунальної та радіаційної гігієни. Для покращання підготовки студентів з дозиметричного контролю кафедрою придбані нові сучасні радіометричні прилади, створюється дозиметрична лабораторія. Колектив кафедри бере участь у виконанні наукової тематики, пов’язаною з проблемою ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС).

В 1996 року кафедру перейменовано в “Кафедру комунальної гігієни та екології людини”, з цього року кафедра викладає комунальну гігієну та екологію людини студентам IV і VI курсів чотирьох медичних факультетів, лікарям-інтернам, а з 2001-2002 учбового року розпочала роботу з субординаторами медико-профілактичного фаху.

Система післядипломної освіти передбачає обов’язкове проходження випускниками медичних вузів однорічної інтернатури по відповідній спеціальності. Кількість годин, передбачених програмою навчальної дисципліни для студентів вищих медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації „Комунальна гігієна та екологія людини” на вивчення дисципліни під час навчання у ВУЗі скорочена до 216 годин протягом ІV та VІ курсів, з яких лише 24 лекційних години, 120 годин практичних занять і 72 години самостійної позааудиторної роботи студента, з обов’язковим складанням семестрового іспиту та державного практично-орієнтованого іспиту з гігієни після VІ курсу. Після отримання диплому й направлення на основне місце роботи в СЕС відповідного рівня управління лікар за спеціальністю „Медико-профілактична справа” продовжує навчання в інтернатурі, після закінчення якої отримує сертифікат на право називатися „лікар-спеціаліст”.
Майже 50 років на кафедрі проводяться комплексні дослідження із санітарної охорони поверхневих і підземних джерел господарсько-питного водопостачання від хімічних та мікробіологічних забруднень. З цією метою винайдені нові ефективні споруди з очищення й доочищення стічних вод і знешкодження їх мулу, зокрема стічних вод інфекційнних лікарень, складів отрутохімікатів. Запропоновані санітарно-мікробіологічні критерії гігієнічної оцінки допустимої величини забруднення ентеровірусами, коліфагами та лактозопозитивними паличками біологічно очищених стічних вод населених пунктів, які подаються на землеробські поля зрошення для доочищення у грунті. Науково обгрунтована гігієнічна ефективність олігодинамічної дії міді, інтенсифікованої низькоградієнтним електричним полем, для знезаражування води. З метою санітарної охорони грунту від хімічних забруднювачів і попередження, тим самим, виникнення серед населення гострих і хронічних отруєнь ЕХР, під керівництвом акад. Є.Г. Гончарука розроблена теорія, методологія і принципова схема нормування ЕХР у грунті. Розкрито механізм виникнення гострих і хронічних отруєнь серед населення на сільськогосподарських полях оброблених пестицидами і запропоновано заходи з їх профілактики тощо. Експериментальний напрямок у педагогічній діяльності та науковій тематиці кафедри є провідним На кафедрі створено перше у колишньому СРСР “Руководство к практическим занятиям по коммунальной гигиене”, що витримало три перевидання (М., Медицина, 1977, 1982, 1990 р.р.). За редакцією акад. НАН і АМН України Є.Г. Гончарука в 1995 р. видавництвом “Вища школа” для студентів вищих медичних навчальних закладів видано підручник “Загальна гігієна (пропедевтика гігієни)”, у 2000 р. підручник перевиданий російською мовою. У 2003 р. видавництвом „Здоров’я” за редакцією Є.Г. Гончарука видано українською мовою підручник „Комунальна гігієна” /Є.Г. Гончарук, В.Г. Бардов, С.І. Гаркавий, О.П. Яворовський та інші/.

19 квітня 2004 року Гончарук Євген Гнатович раптово помер. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.

Кафедра комінальної гігієни та екології людини (2004 рік)

Професор Гаркавий С.І.

З 21 квітня 2004 р. обов’язки завідувача кафедри покладено на проф. Гаркавого Сергія Івановича, учня академіка НАН і АМН України Є.Г. Гончарука. Народився 29 березня 1947 р. в селі Виблі Куликівського району Чернігівської області). У 1971 р. закінчив з відзнакою і рекомендацією на наукову роботу Київський медичний інститут (санітарно-гігієнічний факультет). Доктор медичних наук (2003). Лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України (1997 р.); Лауреат премії АМН України з профілактичної медицини (2007 р.). Лікар вищої категорії за спеціальністю комунальна гігієна. Працював головним Державним санітарниим лікарем Ставищенського району Київської області (1971-1972), завідувачем відділення гігієни харчування Київської обласної СЕС (1973). Від 1973 р. в Київському медичному інституті (тепер НМУ імені О.О. Богомольця): асистент (1973-1985), доцент (1985-2004), професор, в.о. зав. кафедри (2004-2006), завідувач кафедри кафедри комунальної гігієни та екології людини (з 2006 р.). Автор і співавтор понад 200 наукових праць, серед них 10 підручників, 1 навчальний посібник, 2 монографії та книга; 5 винаходів, понад 30 офіційних нормативних документів і гігієнічних регламентів. У 2008 р. кафедра реорганізована в кафедру комунальної гігієни та екології людини з секцією гігієни дітей та підлітків. У штаті об’єднаної кафедри сьогодні працюють 21 співробітник професорсько-викладацього складу та навчально-допоміжного персоналу.

Понад півстоліття працював на кафедрі доцент Курінний Іван Лаврентійович. Народився 20 вересня 1928 р. у селі Каменоватка Шполянського району Черкаської області. Закінчив з відзнакою Київський медичний інститут (санітарно-гігієнічний факультет) у 1955 р.. Пройшов шлях від аспіранта кафедри комунальної гігієни (1955-1958 рр.), до асистента (1958-1971рр.), доцента (1971-2008 р.р.) цієї ж кафедри. З вересня 2008 р. на кафедрі не працює у зв’язку з виходом на пенсію. В аспірантурі навчався під керівництвом академіка АМН СРСР О.М. Марзеєва. Виконав кандидатську дисертацію на тему “Гігієнічне обгрунтування санітарно-захисних зон для ртутних заводів та шляхи оздоровлення атмосферного повітря в районах їх розташування”, яку захистив в 1964 р. під керівництвом завідувача кафедри член-кореспондента АМН СРСР Д.М. Калюжного, призначеного на цю посаду після смерті О.М. Марзеєва. За 50 років творчої діяльності Іван Лаврентійович опублікував більше 60 наукових праць які присвячені санітарній охороні атмосферного повітря та жилих приміщень від забруднення їх ртуттю, озонуванню водопровідної води, удосконаленню вищої медичної освіти та навчально-виховної роботи студентів.

В сучасний період перебудови освіти у вищих навчальних медичних закладах кафедра, як і інші профільні гігієнічні кафедри, викладає студентам медичних факультетів дисципліну «Гігієна та екологія». Навчально-методична робота шостого курсу, які навчаються за спеціальністю «медико-профілактична справа», викладається комунальна гігієна у обсязі 72 годин. Викладачі кафедри активно працюють над створенням нових навчальних програм, кваліфікаційних характеристик, інших важливих нормативно-правових документів. беруть активну участь у щорічних факультетських науково-методичних конференціях, залучають до наукової роботи студентів і молодих вчених. Наукова тематика кафедри концентрується на двох основних напрямках, започаткованих ще академіком АМН СРСР О.М. Марзєєвим і академіком АМН СРСР, НАН та АМН України Є.Г. Гончаруком Це: 1) «Санітарний благоустрій сільських населених пунктів і окремо розташованих об’єктів»; 2) «Розробка теоретичних основ, методології і принципової схеми нормування екзогенних хімічних речовин у грунті». Експериментальний напрямок у педагогічній діяльності та науковій тематиці кафедри є провідним. За останні 40 років на кафедрі опубліковано понад 600 наукових та методичних публікацій, у тому числі понад 50 монографій, підручників та навчальних посібників, більше 20 винаходів і патентів, понад 100 затверджених офіційних нормативних документів для практичної охорони здоров’я (Держстандарти, методичні вказівки і рекомендації, інструкції, технічні вказівки, типові альбоми і проекти) затверджених МОЗ СРСР и УРСР, Держбудом СРСР і УРСР, МОЗ України. За час свого існування кафедра досягла значних успіхів у підготовці лікарів-гігієністів, епідеміологів, науковців з проблем профілактичної медицини, зробила вагомий внесок у розвиток гігієнічної науки в Україні та за її межами. Колектив кафедри прагне і надалі провадити активну науково-педагогічну роботу, яка б якомога більше відповідала потребам охорони і зміцнення здоров’я населення, розвитку медичної науки і підготовці лікарських кадрів в Україні.

З 2008 року до кафедри включена секція гігієни дітей та підлітків.

(історичні відомості про секцію)

Витоки гігієни дитинства сягають у глибоке минуле людства. Пройшовши емпіричний та науково-експериментальний періоди розвитку у складі гігієни, у кінці XIX на початку XX сторіччя гігієна дітей та підлітків відокремлюється в окрему науку, мета якої – збереження і зміцнення здоров’я як окремої дитини, так і дитячої популяції у цілому. У відповідності з соціальним запитом – необхідністю підготовки медичних кадрів санітарної служби, яка створюється на той час в Україні, – у 1923 р. при Київському медичному інституті організується кафедра лікарської педагогіки на чолі з професором О.В. Володимирським. Зміни назв кафедри на “Кафедра гігієни виховання” (1925 р.) та “Кафедра шкільної гігієни” (1935 р.) обумовлені актуальністю пріоритетних на той час задач, що потребували нагального вирішення – гігієнічне обґрунтування умов виховання та навчання дітей різного віку, підвищення рівня здоров’я дитячого населення. З 1937 р. кафедру очолювала доцент А.Г. Попович (1901-1965 pp.).
Протягом 1944-1946 pp. кафедру очолював учень Ф.Ф. Ерісмана і Г.В. Хлопіна – професор К.Е. Добровольський. Значний внесок у розвиток гігієни дітей та підлітків, як науки і предмету викладання, зробив С.С. Познанський (1894-1983 pp.) – завідувач кафедрою шкільної гігієни Київського медичного інституту у 1947-1962 pp.
Завдяки його високому професіоналізму, ерудиції і цілеспрямованості у цей період започатковано формування наукової школи в Україні. Так, до його учнів належать вчені зі світовим ім’ям: І.І. Слєпушкіна, Г.І. Яковенко, В.П. Неділько, Г.М. Риженко, А.Г. Глущенко, Г.М. Єременко, Н.Г. Шуміло, Н.Д. Емішян, І.С. Артюшенко.
З 1957 р. кафедра отримує назву кафедри гігієни дітей та підлітків. У подальшому науковий пошук кафедри здійснювався під керівництвом професора І.І.Слєпушкіної (1913-1996 рр.) яка очолювала кафедру з 1962 по 1980 р. Під її керівництвом було підготовлено вісім кандидатів і докторів наук, опубліковано більше 150 наукових робіт, 4 підручники та навчальні посібники, довідники. Здійснюється колосальна як наукова, так і організаційна, методична, педагогічна робота: саме у цей період кафедра стає опорною для профільних кафедр інших медичних вузів України.
Завдяки професору М.Ф. Борисенку (1936-1995 p.p.), який очолював кафедру з 1981-1985 роках, напрямки наукових досліджень кафедри значно розширюються і стосуються як наукового обґрунтування умов навчання та праці учнів професійно-технічних училищ, студентів медичного і політехнічного інститутів, так і розробки медичних критеріїв професійного відбору підлітків. У цей період на кафедрі активізується підготовка наукових кадрів (сім здобувачів наукового ступеня), висвітлення наукових досліджень у фахових виданнях (близько 200 публікацій).
З 1985 року кафедру очолює член-кореспондент АПН України, професор В.І. Берзінь. За цей час відбулося не лише поглиблення і розширення тематики напрямків гігієнічних досліджень, але й впровадження сучасних методів дослідження та обробки годні наукової інформації. Кафедра на сьогодні працює над вирішенням актуальних проблем гігієни дітей і підлітків: підвищення певних можливостей організму дітей різних вікових групі обґрунтування інноваційних педагогічних технологій, розробка гігієнічних регламентів організації навчально-виховного процесу в умовах реї формування освітянськщ закладів. Професор В.І.Берзінь продовжує наукові традиції кафедри.

Завідувач кафедрою гігієни дітей та підлітків член-кор. АПН Україні професор В.І. Берзінь: з 1982 p.- член Всесоюзної (зараз СНД) проблемної комісії “Гігієна дітей та підлітків”, з 1983 p.-член Всесоюзної (зараз СНД) проблемної комісії “Гігієна та екологія людини”, з 1986 р. – головний спеціаліст МОЗ України, з 1991 p.-голова секції ГДП Правління н; наукового товариство гігієністів України, з 1992 p.- голова Проблеми комісії “Гігієна дітей та підлітків” та член Проблемної комісії “Гігієна на колишнього середовища” МОЗ та АМН України. Берзінь В.І. є автор 440 наукових друкованих праць, в тому числі 13-х підручників, 2-х монографій, 10 навчальних посібників, 14 навчальних програм, 23 раціоналізаторський пропозицій, 4-х авторських свідоцтв на винаходи; сформував свою школу гігієністів дитинства – підготував 28 докторів і кандидатів наук (в т.ч.-7 за останні 5 років), пройшов стажування у Росії та Украй з гігієни та екології людини (Ленінградський сангігмедінститут), з ГДП і Московський медінститут, КМАПО, з військової гігієни (Військово-медичний факультет Саратовського медінституту, Військово-медична академія ім. С Кірова), з психології та педагогіки (НМУ).

ШТАТНИЙ СКЛАД КАФЕДРИ
– Доцент Стасюк Л.А.: секретар циклової методичної комісії факультету, відповідальна за виховну роботу на кафедрі та за роботу кафедри опорної.
– Ст. викладач Баранова М.М.: секретар Проблемної комісії “Охорон здоров’я дітей шкільного віку і підлітків”, відповідальна за навчально-методичну роботу кафедри.
– Асистент Бевз Р.Т.: профорг кафедри, секретар секції гігієни дітей підлітків міського товариства гігієністів, відповідальна за наукову роботу кафедри
– Асистент Лебедев Д.Л: відповідальний за проведення дистанційних консультацій. Відповідальний за роботу СНТ. Відповідальний за ГО на кафедрі.
– Старший лаборант Шлаган Т.Р.: науковий секретар кафедри, відповідальна за матеріальне забезпечення кафедри.
-Лаборант Городецька К.Г.: відповідальна за матеріально-технічне забезпечення навчального процесу.
Співробітники кафедри гігієни дітей та підлітків

За останні 5 років опубліковано 86 наукових робіт, МОЗ України затверджено 760 розроблених кафедрою ГДП санітарно-гігієнічних регламентів та 8 нормативних документів. Під науковим керівництвом В.І. Берзіня виконуються 3 докторські та 6 кандидатських дисертацій
Відповідно наданих повноважень кафедра ГДП є базою Проблемної комісії ГДП та виконує роль республіканського центру з навчально-методичної роботи, координує та рецензує видання навчально-методичного характеру, приймає інтернів та викладачів з ГДП для проходження підвищення кваліфікації та атестації лікарів. Усі види діяльності кафедри здійснюються у тісній співпраці з науково-дослідними інститутами АМН і АПН України, МОЗ України (професор В.І. Берзінь – головний спеціаліст з гігієни дітей та підлітків), МОН України, АПН України (професор В.І. Берзінь – член Координаційної ради та Бюро АПН України; член 2-х Спеціалізованих рад).
На кафедрі вивчають гігієну та екологію людини студенти III курсу фармацевтичного факультету (V семестр), загальну гігієну (V, VI, VII семестри медичного факультету №3), гігієну дітей та підлітків (ХІ-ХП семестри медичних факультетів (№ 1-4), факультету підготовки лікарів для Збройних Сил України, Чернігівського філіалу медичного факультету). Навчання профілізовано за спеціальностями: “Фармація”, “Педіатрія”, “Лікувальна справа”, “Медико-профілактична справа”. Тематичні плани лекцій та практичних занять, самостійної поза аудиторної роботи студентів зазначених факультетів розробляються у відповідності вимог Болонського процесу. Викладачами кафедри систематично проводиться підготовка студентів до ліцензійних іспитів “Крок Фармація,
“Крок-2”. Кафедра ГДП була опорною серед однопрофільних кафедр.
Кафедра спрямовує науковий пошук на вирішення актуальних проблем в галузі гігієни дітей та підлітків. Протягом останніх 5 років була закінчена НДР з теми: “Дати гігієнічне обґрунтування реабілітаційним заходам з метою забезпечення сприятливого перебігу адаптаційних процесів при вступі до школи дітей, які постраждали від Чорнобильської аварії”, яка виконувалась за завданням МОЗ України. Виконана НДР “Дати гігієнічну оцінку організації оздоровлення молодших школярів міста Києва”. На сьогодні кафедра працює над виконанням теми: “Дати гігієнічне обґрунтування організації навчально-виховного процесу в школі І ступеню згідно Концепції загальної середньої освіти”. Матеріали наукових досліджень кафедри широко представлені на сторінках фахових видань. На кафедрі функціонує студентський науковий гурток, в якому працюють 11 студентів III-IV курсу медичного факультету №3. За результатами їх роботи у 2004 році підготовлено 8 доповідей на міжнародну конференцію студентів та молодих вчених.


Кафедра комунальної гігієни та екології людини з секцією гігієни дітей та підлітків (2010 рік)


Засідання кафедри в кабінеті-музеї Академіна Є. Г. Гончарука


Завідувач кафедри професор Гаркавий С. І. на лекції студентам медичного університету